Постанова

від 04.06.2014 по справі 2а-6699/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Київ К/800/55605/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013

у справі № 2а-6699/11/1370

за позовом спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ЕКО-Львів" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013, позовні вимоги Товариства задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 № 0001532320 з посиланням на недоведеність податковим органом існування обставин, що виключають право платника на податковий кредит.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що правовідносини Товариства зі спірним контрагентом (приватним підприємством «Альфа ресурс», далі - ПП «Альфа ресурс») були фіктивними, а тому не можуть викликати наслідки у податковому обліку позивача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 18.05.2011 № 309/23-2/31442100.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 182 135 грн.

Однією з підстав цього донарахування став висновок податкового органу про фіктивний характер правовідносин Товариства та ПП «Альфа ресурс», які ґрунтувалися на нікчемному правочині. На обґрунтування цієї правової позиції ДПІ посилається на виявлену розбіжність у загальній сумі 135 833,33 грн. між сформованою позивачем сумою податкового кредиту та задекларованими названим постачальником сумами податкових зобов'язань з ПДВ, як це було виявлено за результатами співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за січень, лютий 2010 року.

У процесі розгляду справи ДПІ також послалася на здійснення ПП «Альфа Ресурс» операцій з фіктивними суб'єктами господарювання, діяльність яких була підставою для порушення кримінальних справ.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про недекларування спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушень, допущених цим контрагентом, тобто третьою особою, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

У розгляді цієї справи суди встановили, що в рамках виконання договору підряду від 01.01.2010 № 1 ПП «Альфа Ресурс» (виконавець) поставив позивачеві (замовник) запчастини для виконання ремонтних робіт основних засобів Товариства. На підтвердження реальності виконання цих операцій позивачем подано податкові та видаткові накладні, а також акт від 26.02.2010 № ВЭ 00003 про введення в експлуатацію основних засобів, запчастини для яких були придбані позивачем.

Зазначені документи містять необхідну інформацію про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують їх реальне виконання.

Посилання ДПІ на участь спірного постачальника в операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких носила протиправний характер, також не мають правового значення для вирішення цього спору. Адже самі по собі правовідносини постачальника позивача з контрагентами не можуть впливати на податковий облік Товариства.

А відтак попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит за операціями з ПП «Альфа Ресурс».

У той же час, суди задовольнили розглядувані позовні вимоги, скасувавши оспорюване податкове повідомлення-рішення, у повному обсязі, без урахування поданих позивачем уточнень щодо скасування цього рішення лише в частині нарахування ПДВ по правовідносинам з ПП «Альфа Ресурс».

В акті перевірки зазначено про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по операціями з цим контрагентом у загальній сумі 135 833,33 грн. (у тому числі у січні 2010 року у сумі 80833,33 грн. та у лютому 2010 року в сумі 55000 грн.).

А відтак з огляду на межі позовних вимог та обставини, які перевірялися судами при розгляді цієї справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині нарахування 135 834 грн. за основним платежем та 33959 грн. за штрафними санкціями.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 2а-6699/11/1370 змінити.

Податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 № 0001532320 визнати протиправним та скасувати в частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 169 793 грн. (у тому числі 135 834 грн. за основним платежем та 33959 грн. за штрафними санкціями).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько