Ухвала

від 03.06.2014 по справі 2а-1276/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 р. Справа № 103487/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Валенко О.О.,

представника відповідача Холявки І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року по справі за позовом Приватного підприємства "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.12.2011 року № 0003602320 та № 0003612320.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки дійсність господарських операцій, що мали місце між ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» з приводу купівлі-продажу (постачання) товару та надання послуг, підтверджуються належними первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік». Зазначає, що невиконання контрагентами - продавцями вимог податкового законодавства при фактичному здійсненні господарської операції не є підставою для притягнення до відповідальності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Франківському районі міста Львова від 16.12.2011 року № 0003602320 та від 16.12.2011 року № 0003612320.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Відповідачем не подано доказів правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень від 06.12.2011 року № 0003602320 та від 06.12.2011 року № 0003612320, наявність яких б свідчили про нереальність операцій між позивачем та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна». Доводи податкового органу з посиланням на відомості бази даних ДПА України, АІС ОР «Податки», АІС «Бес Звіт», АІС Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, матеріали кримінальних справ та перевірок контролюючих органів, зокрема, на акт ДПІ у Франківському районі м. Львова по ПП «Версант»від 21.09.2010 року № 4336/23-4/36828580, акт ДПІ у Залізничному районі м. Львова по ТзОВ «Екопласт Львів»від 30.12.2010 року №3315/23-2/33196220, акт ДПІ у Франківському районі м. Львова по ПП «Спецпостачсервіс»від 06.07.2010 року № 1062/23-2/32327359 та акти ДПІ у м. Дніпродзержинську по ТзОВ «П'ятий фактор» від 24.05.2010 року № 2963/149/23-206/36738932 та по ТзОВ «Будтехнолюкс» про нікчемність правочинів між позивачем та вказаними контрагентами спростовуються фактичними обставинами справи.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Франківському районі міста Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.11.2010-07.11.2010 року Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 01.10.2011 р., та валютного законодавства за період з 01.01.2010 р. по 01.10.2011 р. на виконання постанови СУ ГУМВС України у Львівській області від 27.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 01.12.2011 року № 2939/23-2/32483792 (а.с.99-118).

В акті зазначено про порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 282/97-ВР (зі змінами та доповненнями), п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України , в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 194228 грн., в т.ч. за: 2 кв.2010 року на суму 105140 грн.; 3 кв. 2010 року на суму 66396 грн.; 4 кв. 2010 року на суму 9762грн.; за 1 кв. 2011 року на суму 4215 грн. та за 2 кв. 2011 року на суму 8715 грн.; ч.2 ст.228. ст.216 Цивільного кодексу України, ст. 3, ст.4, пп.7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1 пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 п.198.4 ст.198, п.198.2 ст.198, 201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 164165 грн., в т.ч. за: квітень 2010 року на суму 200 грн., травень 2010 року на суму 6667 грн., червень 2010 року на суму 75647 грн., вересень 2010 року на суму 53117 грн., листопад 2010 року на суму 309 грн., грудень 2010 року на суму 7500 грн., лютий 2011 року на суму 3200 грн., квітень 2011 року на суму 12692 грн.(11025 грн. та 1667 грн.), травень 2011 року на суму 4833 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0003602320, яким ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 23955350 грн., у тому числі за основним платежем - 194228,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 45325,50 грн. і № 0003612320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 200026,00 грн., у тому числі за основним платежем - 164165,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35861,00 грн.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі того, що в ході перевірки встановлено проведення господарських операцій між ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна», які не мали реального товарного характеру та виконання підрядних робіт і послуг без мети настання реальних наслідків. Відповідач вважає, що укладені між цими підприємствами договори відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таких висновків відповідач дійшов, зокрема, на підставі відомостей бази даних ДПА України, АІС ОР «Податки», АІС «Бес Звіт», АІС Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, матеріалів кримінальних справ та перевірок, в тому числі акт Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова по ПП «Версант» від 21.09.2010 року № 4336/23-4/36828580, акт Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова по ТзОВ «Екопласт Львів» від 30.12.2010 року №3315/23-2/33196220, акт Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова по ПП «Спецпостачсервіс» від 06.07.2010 року № 1062/23-2/32327359, акти Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську по ТзОВ «П'ятий фактор» від 24.05.2010 року № 2963/149/23-206/36738932 та по ТзОВ «Будтехнолюкс» від 02.08.2010 року № 3468/242/23-4/34496887, згідно яких вказані контрагенти мають ознаки фіктивності, здійснювали діяльність, спрямовану на укладання операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди від постачальника по всьому колу придбання та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам, збільшуючи як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту з метою прикриття власної незаконної діяльності, що свідчить про нікчемність правочинів.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.27 цього пункту витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна складається у, момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» підтверджується дослідженими судом доказами, які надав позивач, а саме: договір №93/10 від 21 червня 2010 року на виконання поставки обладнання з додатком №1 (кошторисна ціна) (т.1,а.с.34-35), рахунок №2406 від 24.06.2010 року, видаткову накладну РН-0000014 від 27.09.2010 року, податкові накладні від 23.06.2010 року № 6230000008, виписані ПП «Версант» банківські виписки від 24.06.2010 року (т.1,а.с.30-33); договір №1 від 05 травня 2010 року на виконання робіт по настройці відео регістратора та інструктажу по його експлуатації, тестуванню відеокамер, тестуванню та перенастройці СКД (т.1, а.), накладні № 0309 від 28.05.2010 року, № 0188 від 05.04.2010 року, №1082 від 11.06.2010 року та податкові накладні від 05.04.2010 року № 0242, від 28.05.2010 року № 0380, від 31.05.2010 року № 0453, від 11.06.2010 року №0946, виписані ТзОВ «Екопласт Львів», акт здачі-приймання виконаних робіт №0154 від 28.05.2010 року, а також банківські виписки від 01.06.2010 року, від 20.05.2010 року, 31.05.2010 року,11.06.2010 року (т.1, а.с.10-12, 26-28,74-76, 78-80); договори №98/10 від 01 вересня 2010 року та №99/10 від 02 вересня 2010 року на поставку обладнання з додатками №1(кошторисна ціна) (т.1, а.с.24-25, 87-87), рахунок-фактуру № 0209 від 02.09.2010 року, №0609 від 06.09.2010 року та накладні на відвантаження № МЦВВ-487 від 06.10.2010 року, №МЦВВ-00353 від 13.09.2010 року, податкові накладні від 02.09.2010 року № 00356, від 03.09.2010 року № 00357, від 08.09.2010 року № 00258, від 06.10.2010 року № 00670, виписані ПП «Спецпостачсервіс» (т.1, а.с.14, 19-23,82,84), банківські виписки від 02.09.2010 року, від 03.09.2010 року, від 08.09.2010 року, від 30.09.2010 року (т.1, а.с.15-17,83); рахунок-фактуру б\н від 18.02.2011 року, видаткову накладну № ПФ-0000012 від 01 квітня 2011 року, податкові накладні від 22.02.2011 року № 47 та від 25.02.2011 року № 48, виписані ПП «П'ятий фактор», а також банківські виписки від 21.02.2011 року та від 24.02.2011 року (т.1, а.с.89-92); договір №010111 від 20 січня 2011 року на виконання робіт по створенню конфігурацій ФБ (логіка) та створенню форм візуалізації з додатком №1 (кошторисний розрахунок договірної ціни) (т. 1, а.с.62-63), договір №2212 від 01 грудня 2010 року по створенню конфігурацій та перевірці з'єднань з додатком №1 (кошторисний розрахунок договірної ціни) (т. 1, а.с.69-70), рахунок-фактуру № БТ-000694 від 20.12.2010 року, №БТ-000039 від 02.02.2011 року та податкові накладні від 21.12.2010 року № 872, від 28.05.2010 року № 0370 та від 03.02.2011 року №50 , виписані ТзОВ «Будтехнолюкс», акти здачі-прийняття робіт (послуг) № БТ-0000523 від 29.12.2010 року та №БТ-0000023 від 03.02.2011 року, а також банківські виписки від 21.12.2010 року, від 31.05.2010 року, від 03.02.2011 року, (т.1, а.с.57-60, 64-67,71); рахунок-фактуру №П-04464 від 04.04.2011 року, видаткову накладну №п-04464 від 04.04.2011 року та податкову накладну від 04.04.2011 року №04464, виписані ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна», а також банківську виписку від 04.04.2011 року(т.1, а.с.40-43). Крім того, позивачем надано відомості руху товару по постачальникам:ПП «Спецпостачсервіс» за 06.10.10 -08.06.11 (т.1 а.с.146-148), за 13.09.10 -17.09.10 (т.1. а.с.149-152);ТзОВ «Екопласт Львів» за 05.04.10-22.04.10 (т.1, а.с.152) за 01.07.10-17.09.10 (т.1. а.с.153), за 27.05.10- 27.05.10 (т.1. а.с.154), за 28.05.10-23.06.10 (т.1. а.с.155-156);ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» за 04.04.11-08.06.11 (т.1. а.с.157); ПП «П'ятий фактор» за 01.04.11-30.05.11 (т.1. а.с.158).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товарів та послуг від контрагентів ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Крім того, позивачем надано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 100/2009 від 01 грудня 2009 року, ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт», з якого вбачається що останній орендує з метою розміщення офісу та складу частину вбудованих приміщень загальною площею 15 кв. м, що розташовані на 5-ому поверсі адміністративного корпусу Інституту проектування міст «Містопроект», за адресою м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 71 (т.1. а.с.199).

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що придбані ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» товарно-матеріальні цінності були використані з метою їх подальшої реалізації. Тобто, зазначена господарська операція здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» були зареєстровані у встановленому порядку, не виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податків на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» у ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» зазначених вище товарів і послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Стосовно доводів податкового органу про те, що позивачем не надано доказів транспортування продукції, яка згідно наявних у матеріалах справи документів була придбана в ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Екопласт Львів», то колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей чи наявність у них певних недоліків з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток таких операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені між позивачем та його контрагентами. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що позивач у відповідності до укладених договорів не ніс обов'язку по доставці товару від контрагента.

Враховуюче викладене, позивач не може мати певні негативні наслідки за дії або бездіяльність своїх контрагентів в частині порушення обов'язку щодо виписки, оформлення та зберігання товарно-транспортних накладних чи будь-яких інших порушень в частині ведення бухгалтерського та податкового обліку. Відтак, це не може бути підставою для відсутності права платника податків (позивача) на формування податкового кредиту.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ ПП "Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ПП «Версант», ТзОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Будтехнолюкс» та ТзОВ «Пазкар маркетинг Україна» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 29.12.2011 року у кримінальній справі № 1-104/11 про обвинувачення ОСОБА_3 та ін у скоєнні злочину передбаченого вимогами ст.205 Кримінального кодексу України, якою на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» звільнено від кримінальної відповідальності обвинувачених осіб, з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Тому, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова Сихівського районного суду міста Львова від 29.12.2011 року не є належним доказом нікчемності укладеного правочину між позивачем та контрагентами, оскільки вказане судове рішення не містить жодного посилання на господарські відносини з позивачем, або на рішення суду, яким договори, укладені між останнім та контрагентами, визнано нікчемними.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року по справі № 2а-1276/12/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В.Ніколін