Ухвала

від 22.10.2014 по справі 2а-1276/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/34514/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року

у справі № 2а-1276/12/1370

за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» (далі - ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 грудня 2011 року № 0003602320 та № 0003612320.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 грудня 2011 року № 0003602320 та № 0003612320.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства та валютного законодавства за період з 1 січня 2010 року по 1 жовтня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 1 грудня 2011 року № 2939/23-2/32483792, в якому встановлено порушення ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт»: п.5.1, пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст.216, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ст. 3, ст.4, пп.7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1 пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 п.198.4 ст.198, п.198.2 ст.198, 201.1, п.201.4 ст.201 ПК України.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року:

- № 0003602320, яким ПП «Торговий дім «Безпека Інтеграція Комфорт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 239 553, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 194 228,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 45 325,50 грн.;

- № 0003612320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 200 026,00 грн., у тому числі за основним платежем - 164 165,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 861,00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу, викладені у вищевказаному акті перевірки, згідно з якими контрагенти позивача (ПП «Версант», ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТОВ «П'ятий фактор», ТОВ «Будтехнолюкс» та ТОВ «Пазкар маркетинг Україна») мають ознаки фіктивності, здійснювали діяльність, спрямовану на укладання операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди від постачальника по всьому колу придбання та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам, збільшуючи як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту з метою прикриття власної незаконної діяльності. При цьому податковий орган посилався на матеріали кримінальних справ та акти перевірок контрагентів позивача. Зазначав, що в процесі розслідування кримінальних справ по обвинуваченню посадових осіб ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТОВ «Будтехнолюкс» та інших суб'єктів підприємницької діяльності у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 205, 209, 212, 358 Кримінального кодексу України встановлено, що ці суб'єкти фактичною господарською діяльністю не займалися, а були створені громадянкою ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з метою конвертації коштів та створення іншим суб'єктам господарювання умов для мінімізації податкових платежів.

Крім того, податковий орган вказував, що в ході розслідування кримінальної справи керівник ПП «Спецпостачсервіс» ОСОБА_6 дав пояснення про те, що господарською діяльністю не займався, а лише за вказівками громадянки ОСОБА_3 знімав готівку через касу банку та частково підписував документи. По факту фіктивного підприємництва ПП «Спецпостачсервіс» порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Також податковий орган наголошував на відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами (документів, які б свідчили про транспортування (перевезення) товарів, доказів наявності відповідних виробничих потужностей у контрагентів позивача, матеріально-технічних ресурсів, які необхідні для здійснення господарської діяльності).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реальність господарських операцій, вчинених між позивачем та контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

Проте, такі висновки судів є передчасними, зроблені при неповному з'ясуванні судами дійсних обставин справи, виходячи з наступного.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дослідили докази, подані позивачем на підтвердження правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток (а саме - первинні документи податкової звітності), та не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідки дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.

Суд касаційної інстанції зазначає, що наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не були встановлені обставини, які б достовірно підтверджували реальність господарських операцій позивача з ПП «Версант», ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТОВ «П'ятий фактор», ТОВ «Будтехнолюкс» та ТОВ «Пазкар маркетинг Україна», не з'ясовано результати розгляду кримінальних справ (№№ 179-0467, № 140-0011, 70119018/9, 70119018/11), безпідставно залишено поза увагою посилання відповідача на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2011 року, якою звільнено осіб у зв'язку з амністією від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 205 Кримінального кодексу України, пояснення керівника ПП «Спецпостачсервіс» ОСОБА_6, надані ним в ході розслідування кримінальної справи, доводи відповідача про відсутність у контрагентів позивача відповідних виробничих потужностей, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, тобто наявність у контрагентів ознак фіктивності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємництва виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Слід зазначити, що за наявності вироку чи постанови суду, якими були б встановлені обставини фіктивності підприємницької діяльності ПП «Версант», ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Спецпостачсервіс», ТОВ «П'ятий фактор», ТОВ «Будтехнолюкс» та ТОВ «Пазкар маркетинг Україна», товарність господарських операцій позивача з цими товариствами нівелюється, а отже і правомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з ними.

Відповідно до ч. 1 ст.138 КАС України предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З метою встановлення факту здійснення належної господарської діяльності позивача з його контрагентами суди згідно статей 11, 70, 71, 79 КАС України мали вжити передбачені законом заходи щодо з'ясування всіх обставин справи, у тому числі, щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених позивачем та відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже, відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України, є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами, фактичної поставки позивачу обладнання та виконання робіт (послуг), доводи податкового органу щодо фіктивності підприємницької діяльності контрагентів позивача, для чого у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко