Ухвала

від 11.06.2014 по справі 910/15916/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 910/15916/13 11.06.14

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця»

на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. у справі № 910/15916/13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця»

про стягнення 8 432 806, 56 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бутко О.В. за довіреністю № 90 від 14.11.2013 р.;

від відповідача (скаржник): Володько І.О. за довіреністю б/н від 21.03.2012 р.;

від ВДВС: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. у справі № 910/15916/13 позовні вимоги задоволено частково; вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» (01023, місто Київ, Печерський район, вулиця Мечникова, будинок 8, квартира 22; код ЄДРПОУ 24381128) на користь Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (02093, місто Київ, Дарницький район, вулиця Бориспільська, будинок 13; код ЄДРПОУ 00481212) 6 887 616, 55 грн. основного боргу, 1 245 357, 67 грн. пені, 258 506, 64 грн. 3 % річних та 68 482, 74 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

На виконання вказаного рішення видано наказ від 27.12.2013 р. № 910/15916/13.

31.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. у справі № 910/15916/13, відповідно до якої він просить суд визнати незаконними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у м. Києві по винесенню постанови ВП № 42264547 про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2014 р.; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2014 р. та постанову про арешт коштів боржника від 13.03.2014 р. та про арешт рухомого майна боржника.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем не було направлено на адресу боржника оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, про яку останній дізнався лише з надісланої на його адресу постанови про арешт коштів, що була отримана ним 15.03.2014 р. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, як зазначає скаржник, він 19.03.2014 р. отримав фотокопію вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження та дізнався про те, що стягувач приховав факт вже існуючого відкритого виконавчого провадження ВП № 37652675 та те, що боржник добровільно виконує зобов'язання перед стягувачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2014 р. розгляд скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві було призначено на 14.05.2014 р. При цьому, зобов'язано скаржника та ВПВР УДВС ГУЮ у м. Києві надати суду матеріали виконавчого провадження щодо виконання наказу господарського суду міста Києва від 27.12.2013 р. № 910/15916/13.

10.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами звукозапису.

05.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на скаргу, в яких він вказує на те, що з дати прийняття рішення у справі боржник не вчинив жодної дії, спрямованої на погашення боргу та штучно затягує його виконання. У вказаних поясненнях позивач просить відмовити в задоволенні скарги відповідача та прийняти необхідні процесуальні рішення відповідно до ст. 90 ГПК України щодо припинення порушення боржником та його представниками чинного законодавства України.

14.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Головного управління юстиції у м. Києві надійшли письмові пояснення у справі за скаргою боржника на дії державного виконавця, в яких відмічається, що підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні, оскільки вона винесена з додержанням вимог Закону. При цьому, зазначається, що несвоєчасне отримання постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставою для її скасування, а є підставою для відкладення провадження виконавчих дій. Також, ГУЮ у м. Києві стверджує про те, що державним виконавцем було правомірно винесено постанову про арешт коштів боржника, оскільки про це надійшла відповідна заява стягувача.

У судовому засіданні 14.05.2014 р. від представника ГУЮ м. Києва надійшли копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 42264547.

Від представника скаржника та ГУЮ м. Києва надійшло клопотання про продовження строку розгляду скарги на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. на підставі клопотання представників скаржника та ГУЮ м. Києва було продовжено строк розгляду скарги на 15 днів та відкладено її розгляд на 11.06.2014 р.

У судове засідання 11.06.2014 р. представник ВПВР УДВС ГУЮ у м. Києві не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги дії ВПВР УДВС ГУЮ у м. Києві повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 року «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Також, у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

У судовому засіданні 11.06.2014 р. від представника позивача надійшла заява, в якій він вказує на те, що директор відповідача написав заяву про звільнення з займаної ним посади, що на його думку свідчить про відсутність осіб, які наділені Статутом правом визначати інтереси відповідача у судовому засіданні. Крім того, позивач вказує на неможливість представництва інтересів відповідача по довіреності.

Вказані пояснення позивача суд прийняв до уваги з урахуванням того, що до суду не представлено доказів відкликання довіреності представника відповідача, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав для висновку про відсутність у представника відповідача повноважень.

При цьому, судом було розглянуто клопотання позивача щодо прийняття необхідних процесуальних рішень відповідно до ст. 90 ГПК України щодо припинення порушення боржником та його представниками чинного законодавства України, та вирішено в його задоволенні відмовити в силу недостатньої обґрунтованості.

Так, суд звертає увагу на те, що право на оскарження дій державного виконавця є процесуальним правом учасників виконавчого провадження і хоча такі дії можуть межувати зі зловживанням процесуальними правами у випадку необґрунтованості відповідного звернення до суду, однак з урахуванням того, що саме по собі оскарження дій державного виконавця не призводить до зупинення виконання рішення суду, вважати такі дії боржника спробою ухилення від його виконання не можна.

Розглянувши скаргу відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. у справі № 910/15916/13, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Також, згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Так, акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою примусового виконання прийнятого у даній справі судового рішення, позивач 26.02.2014 р. пред'явив до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві наказ господарського суду міста Києва від 27.12.2013 р. № 910/15916/13 разом з заявою про відкриття виконавчого провадження, якою в тому числі просив з метою забезпечення виконання рішення накласти арешт на майно боржника, в тому числі на кошти на рахунках.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві від 04.03.2014 р. було відкрито виконавче провадження ВП № 42264547 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 27.12.2013 р. № 910/15916/13, боржнику надано строк в 7 днів для самостійного виконання рішення суду.

Також, 04.03.2014 р. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві було накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення 8 459 963, 60 грн. Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

В матеріалах виконавчого провадження наявний супровідний лист № 327/2 від 04.03.2014 р. про направлення стягувачу та боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, однак доказів його пересилання разом з відповідною постановою не представлено.

Того ж дня, 04.03.2014 р. державним виконавцем отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою відомості про речові права боржника відсутні.

Крім того, державним виконавцем було здійснено запит до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку м. Києва, Держземагенства України, Державної інспекції сільського господарства в м. Києві, територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві, Укрморрічінспекції, Державної служби нагляду за забезпеченням безпеки авіації, УДАІ у м. Києві щодо наявності у боржника майна.

05.03.2014 р. державним виконавцем отримано Інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців, згідно з якою відомості за відповідними параметрами пошуку відсутні.

Також, 05.03.2014 р. державному виконавцю надійшла відповідь про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах боржником.

13.03.2014 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої вирішено накласти арешт на кошти що містяться на рахунках: 2600230691401 та на всіх відкритих рахунках в Публічному акціонерному товаристві «Банк Кредит Дніпро», код фінансової установи: 305749, 260410011770, 26000011770, 26034010060 та на всіх відкритих рахунках в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Український капітал», код фінансової установи: 320371. Визначено, що арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постави про накладення арешту та належить боржнику у межах суми 8 459 963, 60 грн.

Звертаючись до суду з даною скаргою, відповідач звертає увагу на те, що державний виконавець не направив йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження, що унеможливило виконання ним судового рішення в добровільному порядку у встановлений державним виконавцем строк.

Оцінюючи вказані доводи, суд бере до уваги, що твердження про неправомірне відкриття державним виконавцем виконавчого провадження щодо виконання прийнятого у даній справі рішення, є необґрунтованими.

Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

В даному випадку, суд відзначає, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, боржником прийняте у даній справі рішення суду не було виконане, а відносно виданого на його виконання наказу не закінчився строк пред'явлення до виконання та крім того він відповідав вимогам, передбаченим Законом.

Отже, вимоги скаржника щодо визнання дій державного виконавця незаконними в частині винесення вказаної постанови та її скасування є безпідставними.

Що стосується доводів скаржника відносно того, що оскаржувана ним постанова про відкриття виконавчого провадження не була направлена на його адресу, то суд відзначає, що відповідне порушення не може бути підставою для скасування такої постанови.

Водночас, відповідно до ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Таким чином, боржник не позбавлений права звернутись з відповідною заявою в порядку ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» до державного виконавця.

Що стосується винесеної державним виконавцем постанови про накладення арешту на майно боржника від 04.03.2014 р. та постанови про арешт коштів боржника від 13.03.2014 р., то суд звертає увагу на приписи ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Оскільки у поданій стягувачем до ВПВР УДВС ГУЮ м. Києва заяві про відкриття виконавчого провадження містилась також вимога про накладення арешту на майно боржника, в тому числі на кошти, що знаходяться на його рахунках, на думку суду, державний виконавець мав право винести відповідні постанови.

Згідно з п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. у справі № 910/15916/13, - залишити без задоволення.

Суддя В.С. Ломака