Постанова

від 10.06.2014 по справі 2а-17118/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17118/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Чайка О.С. Васютовича О.В. Мороза О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2012 № 0038444120 та № 003834120.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 05.07.2012 № 0038444120 та № 003834120.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 11.06.2012 по 19.06.2012 співробітниками Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» (код ЄДРПОУ 33500195) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.03.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «НДАОІЛ» (код ЄДРПОУ 34530759).

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1, п. 192.1 та п. 192.3 ст. 192, абз.1 п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України та ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 213 276 грн.; завищено податок на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 367 765 грн. та завищено суми податку, що підлягає (підлягала) бюджетному відшкодуванню, всього в сумі 416 631 грн., у тому числі: за червень 2011 року в сумі 12 148 грн.; за липень 2011 року в сумі 404 483 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 19.06.2012 № 586/41-20/33500195 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012 № 0003844120, яким, згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Розділу ІІ Податкового Кодексу України, позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 154 489,00 грн., з яких за основним платежем - 154 489,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,0 грн. та податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012 № 0003834120, яким, згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2, п. 75.1, ст. 75 Податкового кодексу України, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 416 631 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «НДАОІЛ» є фіктивними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, в той час як позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» та ТОВ «НДАОІЛ» було укладено договір поставки № 0003-11/К від 28.12.2010. Договір № 0003К укладений позивачем на підставі договору комісії № 0015-10/КМ від 23.12.2010 між позивачем (комісіонер) і ПрАТ «ЛИНІК» (комітет).

Згідно з п. 1.1 Договору № 0003К, ТОВ «НДАОІЛ» (постачальник) зобов'язався передати, а позивач (покупець) - прийняти та оплатити мазут топковий сернистий ДСТУ 4058-2001 на базисі поставки, у кількості, за номенклатурою, цінами та строками поставки згідно з умовами договору і додаткам до нього.

На виконання умов зазначеного договору поставки № 0003-11/К від 28.12.2010 і доповнень до нього від 15.02.11 № 2, від 23.02.11 № 3, від 24.02.11 № 4, від 01.03.11 № 5, від 15.03.11 № 6, від 12.04.11 № 7, від 13.04.11 № 8, від 29.04.11 № 9,від 13.05.11 № 10, від 01.06.11 № 11, від 01.06.11 № 12, від 17.05.11 № 13, від 06.07.11 № 14, від 02.08.11 № 15, від 02.08.11 № 16, від 05.09.11 № 17 та відповідно до актів приймання-передачі ТОВ «НДАОІЛ» серед іншого реалізувало на ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» вакуумний газойль та мазут топочний 40 зольний серністий.

На виконання умов договору поставки № 0003-11/К від 28.12.2010, ТОВ «НДАОІЛ» виписано на адресу ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» акти приймання-передачі товару та податкові накладні.

ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» за період з березня по вересень 2011 року віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманим ТОВ «НДАОІЛ» податковим накладним на загальну суму ПДВ 4 396 565,00 грн., в тому числі: березень 2011 року - 604 072,00 грн. (крім того ПДВ в розмірі 309 128,00 грн., що відображено за результатами попереднього акту перевірки), квітень 2011 року - 802 316,00 грн., травень 2011 року - 587 936,00 грн., червень 2011 року - 1 310 868,00 грн., липень 2011 року - 725 896,00 грн., серпень 2011 року - 365 477,00 грн.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, відповідно до отриманих Окружною державною податковою службою - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва матеріалів перевірок ТОВ «НДАОІЛ», всі операції купівлі-продажу ТОВ «НДАОІЛ» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, а саме:

- згідно з актом перевірки від 26.10.2011 № 2254/23-08/34530759 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «НДАОІЛ» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за травень 2011 року встановлено, що ТОВ «НДАОІЛ» для виконання умов договору поставки паливно-мастильних матеріалів, укладеного з ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» було укладено договори з ТОВ «Промторгойл ДК» та з ПП «Кіровограддекортехнологія»;

- згідно з актом перевірки від 13.04.2012 № 131/22-20/34530759 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень, червень, липень 2011 року встановлено, що основними постачальниками ТОВ «НДАОІЛ» були: ТОВ «ПРОМТОРГОЙЛ ДК», відповідно до БД АІС ОР стан платника «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)», знаходиться на обліку в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, свідоцтво платника ПДВ анульовано 07.06.2011.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено перевірку та складено акти про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ПРОМТОРГОЙЛ ДК» за березень 2011 року № 2337/23-522/37293555 від 06.06.2011, за квітень 2011 року № 3653/23-522/37293555 від 11.07.2011, за результатами яких встановлено, що на підставі отриманої інформації від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва; засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ «ПРОМТОРГОЙЛ ДК» Деркач І.В. згідно з актом прийому-передачі від 18.04.2011 передала підприємство, установчі документи та документи бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності підприємства ОСОБА_8, податкову декларацію з ПДВ за березень 2011 року не підписувала та не подавала.

Свідоцтво платника ПДВ ПП «Кіровограддекортехнологія» анульовано 07.10.2011. Крім того, Кіровоградською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Кіровограддекортехнологія» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень, липень 2011 року за результатами якої встановлено, що від імені службових осіб ПП «Кіровограддекортехнологія» діють невстановлені особи.

Також, в ході перевірки встановлено відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності підприємства.

Разом з тим, на думку податкового органу, податкові накладні, виписані контрагентом позивача - ТОВ «НДАОІЛ» є нікчемними, та такими, що складені без наміру створення правових наслідків, не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Разом з тим, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

З наявних в справі доказів вбачається, що у контрагента позивача - ТОВ «НДАОІЛ» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а також відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

У зв'язку з цим, господарські операції між ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» та ТОВ «НДАОІЛ» не містять за своїм змістом розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, дії платника податку ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» вказують на його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Отже, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку, що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду за який проводилася перевірка.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, слід відмовити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст постанови складено та підписано - 16.06.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.