Ухвала

від 20.05.2015 по справі 2а-17118/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/32812/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Васютовича О.В.,

представника відповідача Морозова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року

у справі № 2а-17118/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» (далі - позивач, ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»)

до Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПС - ЦО ОВПП ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» звернулось у грудні 2012 року року до суду з адміністративним позовом до ОДПС - ЦО ОВПП ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.07.2012 року № 0038444120 та № 003834120.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2013 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з установлених судами за наявними у справі доказами обставин справи, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.03.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «НДАОІЛ», за результатами якої складено акт перевірки від 19.06.2012 року № 586/41-20/33500195, яким встановлено порушення позивачем: п. 187.1 ст. 187, п. 192.1, п. 192.1 та п. 192.3 ст. 192, абз.1 п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 213 276,00 гривень, завищено податок на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 367 765,00 гривень та завищено суми податку, що підлягає (підлягала) бюджетному відшкодуванню, всього в сумі 416 631,00 гривня.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.07.2012 року: № 0003844120, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 154 489,00 гривень, з яких за основним платежем - 154 489,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,0 гривень; № 0003834120, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 416 631,00 гривня.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» та ТОВ «НДАОІЛ» було укладено договір поставки № 0003-11/К від 28.12.2010 року, відповідно до умов якого «НДАОІЛ» (постачальник) зобов'язався передати, а позивач (покупець) - прийняти та оплатити мазут топковий сернистий ДСТУ 4058-2001 на базисі поставки, у кількості, за номенклатурою, цінами та строками поставки згідно з умовами договору і додаткам до нього. Цей договір укладений позивачем на підстав договору комісії № 0015-10/КМ від 23.12.2010 року між позивачем (комісіонер) і ПрАТ «ЛИНІК» (комітент). Крім того, ТОВ «НДАОІЛ» реалізувало на ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» вакуумний газойль та мазут топочний 40 зольний серністий.

На виконання договору поставки зазначений контрагент у перевіряємому періоді поставив позивачу товар, видав податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару.

При цьому в акті перевірки зазначено, що перевіркою контрагента позивача (акт № 2254/23-08/34530759 від 26.10.2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) встановлено, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «НДАОІЛ» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Також, в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТОВ «НДАОІЛ», від контрагентів - постачальників, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у значних обсягах .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «НДАОІЛ» є фіктивними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, в той час як позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позовних вимог, дійшов висновку, що що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду за який проводилася перевірка.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Фактичне здійснення господарської операції підтверджується дослідженими судом першої інстанції первинними документами, а саме: доповненнями до договору поставки; податковими накладними; актами приймання-передачі відповідних нафтопродуктів; залізничними накладними; банківськими виписками щодо платежів.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реальності та товарності спірної операції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить жодних зауважень щодо змісту податкових накладних та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Крім того, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача в акті перевірки від 19.06.2012 року № 586/41-20/33500195 на факт нікчемності угод між позивачем та ТОВ «НДАОІЛ», з висновку акта перевірки вищезазначеного підприємства, яким встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними в силу закону. Оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220 -231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року у справі № 2а-17118/12/2670 - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2013 року у справі № 2а-17118/12/2670 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько