Ухвала

від 11.06.2014 по справі 813/2608/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 10201/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Навроцький А.І.;

від відповідача - Кельбас Р.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Альтернативна енергія» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

01.04.2013р. позивач Приватне підприємство /ПП/ «Альтернативна енергія» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати наступні податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Сихівському районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби:

№ 0000032240 від 22.03.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 21981 грн., з яких 21981 грн. за основним платежем;

№ 0000042240 від 22.03.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ в загальному розмірі 23893 грн., з яких 19114 грн. за основним платежем та 4779 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.3-8).

Протокольною ухвалою суду від 04.07.2013р. у зв'язку із реорганізацією ДПІ у Сихівському районі м.Львова в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача його правонаступником - ДПІ у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. (а.с.241, 243-245).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. заявлений позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м.Львова №№ 0000042240, 0000032240 від 22.03.2013р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.248-255).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Сихівському районі м.Львова, яка у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.260-261).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагента ТзОВ «Кемімпекс», є недостовірними. Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 22.02.2013р.-28.02.2013р. відповідачем ДПІ у Сихівському районі м.Львова проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Альтернативна енергія» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податків при проведенні взаєморозрахунків із ТзОВ «Кемімпекс» за вересень 2011 року, ТзОВ «Гарант-буд-сервіс», ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» за весь період здійснення розрахунків, за результатами якої складено Акт перевірки № 290/22-4008/35186460 від 07.03.2013р. (а.с.212-235).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу /ПК/ України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за обревізований період на загальну суму 21981 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року по взаєморозрахунках з ТзОВ «Кемімпекс»;

пп.198.3, 198.6 ст.198 ПК України, по причині чого занижено ПДВ на суму 19114 грн., у тому числі за вересень 2011 року по взаєморозрахунках з ТзОВ «Кемімпекс».

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0000032240 від 22.03.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 21981 грн., з яких 21981 грн. за основним платежем;

№ 0000042240 від 22.03.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 23893 грн., з яких 19114 грн. за основним платежем та 4779 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.11-12).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «Кемімпекс», на підставі яких платником податків були сформовані дані податкового обліку.

Вказані висновки ґрунтуються на наступній податковій інформації: згідно центральної бази даних ДПА України встановлено, що станом на 01.09.2011р. (початок перевірки) ТзОВ «Кемімпекс» перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі м.Києва з ознакою 30 «В стані переходу до іншої ДПІ»; згідно бази даних співставлення податкового кредиту та зобов'язання в розрізі контрагентів встановлені розбіжності, а саме податковий кредит ПП «Альтернативна енергія» є більшим за податкове зобов'язання ТзОВ «Кемімпекс» за вересень 2011 року на суму 19114 грн.; згідно ЦБД ДПА України ТзОВ «Кемімпекс» 14.10.2012р. до ДПІ у Печерському районі м.Києва був поданий уточнюючий розрахунок з ПДВ за вересень 2011 року, де були усунуті розбіжності між податковим зобов'язанням та податковим кредитом, проте у відповідності до п.2.3 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість документи не визнані як податкова декларація з ПДВ, зареєстровані в електронній базі податкової звітності платника ПДВ в триденний термін від дня їх отримання. Згідно п.2.4 вказаного Примірного порядку в електронній базі документи не визнані як податкова звітність, зареєстровані (без внесення показників до КОР) та отримали статус «До відома». Крім того, згідно центральної бази даних ДПС України встановлено, що у ТзОВ «Кемімпекс» є відсутніми трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, виявлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Із урахуванням вищезазначеного, відповідач встановив, що правочини, укладені між позивачем та вказаним контрагентом, реально не виконувались, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по вказаним операціям та формування валових витрат.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального виконання та отримання позивачем підрядних робіт підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також є належно оформленими, що відповідно надає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ та формування валових витрат. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками роботи/послуги в подальшому передані замовникам та прийняті без зауважень.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до вимог п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем та ТзОВ «Кемімпекс» були укладені наступні договори виконання підрядних робіт:

№ 180/09 від 01.09.2011р. на проведення будівельно-монтажних робіт по виконанню вимог п.7.1 А ТУ № 131-2776 від 20.06.2011р. на приєднання до електричних мереж ПАТ «Львівобленерго» магазину ФОП ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.47-48);

№ 182/09 від 02.09.2011р. на виконання електропостачання (прокладання кабельної лінії) АЗС ТзОВ «Золотий екватор», яка розташована по вул.В.Великого, 89 в с.Сапіжанка Кам'янка-Бузького району Львівської обл. (а.с.36-37);

№ 186/08 від 09.08.2011р. на виконання робіт щодо прокладання кабельної лінії 3-ї міської клінічної лікарні за адресою: м.Львів, вул.Русових, 4 (а.с.60-61).

Виконання робіт за цими договорами засвідчується актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами (а.с.38-46, 49-59, 62-70).

Оплата виконаних ТзОВ «Кемімпекс» робіт проведена позивачем шляхом укладення угоди про переведення боргу та заміни зобов'язаної сторони, що стверджується відповідною угодою та копіями платіжних доручень та банківських виписок (а.с.74-76, 77-85).

Поряд з цим, від ТзОВ «Кемімпекс» позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні № 20 від 29.09.2011р. на загальну суму 40220 грн. 83 коп., в т.ч. ПДВ, № 19 від 27.09.2011р. на загальну суму 29803 грн. 20 коп., в т.ч. ПДВ, № 16 від 22.09.2011р. на загальну суму 44660 грн. 11 коп., в т.ч. ПДВ (а.с.71-73).

Виконані ТзОВ «Кемімпекс» роботи включені позивачем у довідки про вартість виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів згідно укладених договорів з ПАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Вест Ойл Груп», 3-ою міською клінічною лікарнею (а.с.86-166).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, актів приймання виконаних робіт тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем акти прийому-виконання виконаних робіт, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ПП «Альтернативна енергія» - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит та валові витрати покупця.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Окрім цього, твердження відповідача про те, що у ТзОВ «Кемімпекс» є відсутніми трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, останній здійснював транзитні фінансові потоки, спрямовані на вчинення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, не підтверджені будь-якими доказами, а відтак останні вірно розцінені судом першої інстанції як необґрунтовані припущення.

Надані податковим органом під час апеляційного розгляду справи додаткові докази, в тому числі лист Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м.Львова, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не враховують зміст господарських зобов'язань, які виникли між позивачем та його замовниками і субпідрядною організацією, якою виступало ТзОВ «Кемімпекс» (а.с.275-283).

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. в адміністративній справі № 813/2608/13-а залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

С.М.Кузьмич