Рішення

від 10.06.2014 по справі 922/3154/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р.Справа № 922/3154/13

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Буракова А.М.

судді: Калініченко Н.В. , Бринцев О.В.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт", м. Харків про визнання недійсним договору та повернення передплати з спірним договором в сумі 147967,68 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_6, на підставі договору №1 від 08.08.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Донецький науково-дослідний центр стандартизації, метрології та сертифікації", звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" про визнання недійсним договору поставки від 29.11.2012 р. № 11-5, зобов'язання повернути кошти на загальну суму 147967,68 грн. сплачені за товар відповідно до договору поставки від 29.11.2012 р. № 11-5, а також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 4106,35 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що договір поставки від 29.11.2012 №11-5 укладений сторонами з порушенням ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 203 Цивільного Кодексу України та є таким, що суперечить статутній діяльності ДП "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" і вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому, на підставі приписів ч.3 ст. 228 ЦК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку та у відповідності до вимог ст. 216 ЦК України має наслідком повернення одержаного за таким договором в натурі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2013 року було зупинено провадження по справі до проведення ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса судової економічної експертизи та закінчення перевірки оперативним управлінням ГУ Міністерства доходів у Харківській області; направлено до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.засл.проф. М.С.Бокаріуса (ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса) матеріали справи №922/3154/13 для проведення судової економічної експертизи.

12 березня 2014 року через канцелярію суду від ХНДІСЕ ім.засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли матеріали даної справи, повідомлено суд про знімання з виконання експертизи у даній справі у зв'язку з нездійсненням позивачем оплати за проведення відповідної судової експертизи у більш ніж місячний термін.

02 квітня 2014 року через канцелярію суду від Головного управління Міндоходів у Харківській області надійшов лист (вх.№ 11126/14 від 02.04.2014 р.) з інформацією про проведення відповідної перевірки.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року було провадження у справі № 922/3154/13 поновлено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на "15" травня 2014 р. о 12:00 годині.

На підставі розпорядження В.о керівника апарату господарського суду Харківської області від 14.05.2014 року №681, у зв'язку з закінченням строку повноважень судді ОСОБА_7, призначено повторний автоматичний розподіл справи. Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Бураковій А.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від "15" травня 2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 року о 11:30 годині.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Проте, господарського суду Харківської області 05.06.2014 року від позивача факсом надійшло клопотання (вх.№ 18903), відповідно до якого позивач просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в призначене судове засідання з'явився, проти позовних вимог заявлених позивачем заперечував, просив відмовити в його задоволенні повністю. Надав пояснення по суті справи.

Судова колегія, розглянувши клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, визнала його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам сторін, тому задовольнила його.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості судова колегія, виходить з наступного.

29 листопада 2012 р. сторонами було укладено Договір поставки №11-5, відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (позивачу) товар, відповідно до специфікації (додаток №1) (т. 1 арк.с. 48), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п. 3.1. договору, кількість та асортимент товару визначається у Специфікації (Додаток №1).

У розділі 4 сторони визначили ціну та встановили порядок розрахунків за договором, зокрема, п.4.1. договору встановлено, що покупець, протягом 15 банківських днів після підписання даного договору, на підставі виставленого постачальником рахунку, перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передплату в розмірі, що не перевищує 70%. Остаточний розрахунок за товар здійснюється на протязі 15 банківських днів після постачання товарів, та підписання обома сторонами накладної на приймання товарів.

Згідно з п. 4.3 вказаного Договору загальна суми договору складає 211382,40 грн., в т.ч. ПДВ 35230,40 грн.

Розділом 5 укладеного договору сторони встановили строки та порядок поставки. Так, за умовами п. 5.1 Договору товар повинен бути поставлений покупцю після перерахування суми передплати в розмірі 70%, згідно з календарним планом поставок (додаток №2) ( т. 1 арк.с. 49).

29.11.2012 року між сторонами підписана специфікація (додаток №1 до договору) на суму 211 382,40 гривень та календарний план поставок (додаток №2 до договору).

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що товар постачається постачальником за його рахунок на склад покупця за адресою: вул. Челюскінців, 289, м. Донецьк, 83004.

Укладений сторонами договір підписано належним чином уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств, а саме, з боку позивача (покупця) в особі генерального директора Ісаєнка Михайла Геннадійовича, з боку відповідача (постачальника) в особі директора Мордхілевич Світлани В'ячеславівни.

28.03.2013 р. позивачем було перераховано відповідачу передплату в сумі 50 000 грн. (платіжне доручення №1296 від 28.03.2013 р.), 09.04.2013 р. - перераховано 100 000 грн. (платіжне доручення №1479 від 09.04.2013 р.) та 23.04.2013 року було перераховано 47967,68 грн. (платіжне доручення №1702 від 23.04.2013 р.). На загальну суму 197 967,68 грн. (1 том, арк.с. 18-20)

На виконання спірного договору відповідачем було укладено договір з постачальником №0103/13 від 01.03.2013 р., Договір поставки №0807/13 від 08.07.2013 року, копія якого надана до матеріалів справи ( 2 том, арк.с.118-122).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив всі необхідні дії, направлені на виконання ним умов спірного договору.

18.09.2013 р. відповідач направив на адресу позивача лист про готовність поставити продукцію та з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. Даний лист надіслано кур'єрською службою з описом і повідомленням. (2 том, арк.с. 36)

Відповідачем було підписано заявку-договір на надання транспортних послуг за маршрутом Харків-Донецьк-Харків на 20.09.2013 р. з ТОВ "Пром-Стайл".

18.07.2013 р. відповідач видав наказ №10 на відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія". Дане відрядження підтверджується також посвідченням про відрядження на директора відповідача. (том 2, арк.с. 40-41) Згідно видаткової накладної № 5 від 22.07.2013 р. і ТТН №23 від 22.07.2013 р. продукція за спірним договором продукція завантажена в автомобіль ГАЗ 3302-414 державний номер НОМЕР_1 у присутності водія ОСОБА_5 Цієї ж дати товар був доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія". (том 2, арк.с. 45, 46)

Однак, позивач відмовився від прийняття товару, про, що відповідачем було складено акт від 22.07.2013 року. (том 2, арк.с. 134, 138)

Дана обставина не заперечувався представником позивача у судових засіданнях, під час розгляду справи, яка пояснила, що за розпорядженням керівництва прийняття продукції було зупинено до вирішення питання щодо обґрунтованості ціни продукції.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем зі своєї сторони належним чином виконувався спірний договір та зобов'язання щодо поставки продукції було виконано у встановлені строки та в належному місці.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем не надано доказів існування будь-яких обставин, які б давали позивачу можливість відмовитися від зобов'язань, які виникли на підставі договору поставки №11-5 від 29.11.2012 року, зокрема відмови від обов'язку прийняти поставлену продукцію. Умови спірного договору також не містять таких умов.

Проте позивачем без поважних причин не була прийнята продукція, яка поставлялася відповідачем на виконання зобов'язань за договором поставки №11-5 від 29.11.2012 року, що є порушенням обов'язку позивача щодо прийняття належного виконання та порушує права відповідача.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам судова колегія виходить з наступного.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач просив суд визнати недійсним договір поставки від 29.11.2012 №11-5 як такий, що укладений з порушенням приписів ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 203 Цивільного Кодексу України та є таким, що суперечить статутній діяльності ДП "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", а також вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За вимогою, що міститься в ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Стаття 215 Цивільного кодексу України, визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент його вчинення вимог щодо відповідності змісту правочину актам цивільного законодавства.

Аналогічне положення міститься і в Постанові пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при цьому для визнання правочину недійсним не вимагається встановлення інших підстав недійсності правочину, а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем належними доказами не доведено невідповідність укладеного договору положенням ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, які передбачають такі наслідки як визнання договору недійсним в разі невідповідності чи суперечності цим нормам.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди по всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку узгодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи спірний договір, сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, а саме, досягли згоди щодо ціни, якості, строків та порядку розрахунків, тощо. Вказаний договір підписаний та скріплений печатками сторін належним чином. Здійснення розрахунків за договором підтверджується копіями платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Втім позивач не довів, яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які б могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів позивача.

В даному випадку зміст договору не суперечить діючому законодавству, сторони при його укладенні дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору, та своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили, те, що вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Вказані обставини позивачем будь-якими доказами не спростовані.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виявлені за результатами проведеної ревізії підприємства позивача порушення, не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть бути підставою для їх зміни або визнання спірного договору недійсним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові №5006/18/13/2012 від 22.01.2013 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання договору поставки №11-5 від 29.11.2012 недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про повернення коштів на загальну суму 256235,28 грн., сплачених позивачем на виконання умов укладеного договору. У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції як в частині задоволення позову про визнання недійсним договору поставки №11-4 від 27.11.2012 так і в частині застосування наслідків недійсності вказаного договору.

Крім того, з аналізу укладеного сторонами спірного договору не вбачається, що розрахунки за договором відбувались із використанням державних коштів, а також вказаний договір не містить посилання на використання державних коштів. Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач не здійснював закупівлю продукції за договором за кошти, визначені в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, а оплата вартості продукції здійснювалась власними коштами підприємства без залучення та витрачання державних коштів.

Стосовно посилань позивача на те, що укладений сторонами договір поставки від 29.11.2012 №11-5 як такого, що суперечить статутній діяльності підприємства, вимогам щодо одержання державним підприємством прибутку та вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд зазначає наступне.

Виходячи з аналізу положень Закону України "Про здійснення державних закупівель" (надалі Закону), колегія суддів зазначає, що преамбулою вказаного Закону встановлено, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів. Отже, основною метою Закону є врегулювання відносин, пов'язаних з розпорядженням (витрачанням) державних коштів.

Так, відповідно до п. 1 ст. 2, дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону. Також зазначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень.

Таким чином, нормами Закону встановлена можливість підприємств здійснювати закупівлі як за рахунок державних коштів так і за інші кошти.

Відповідно до п. 10 ст. 1 Закону, замовниками є розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом, а приписами п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що розпорядниками державних коштів є державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до п.1.1. Статуту ДП "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та є державним комерційним підприємством. Крім того, п. 4.5. Статуту визначено, що підприємство діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язань перед бюджетами, державними цільовими фондами і контрагентами.

Отже, оскільки позивач не використовує державні кошти при здійсненні закупівель товарів, робіт та послуг, то відповідно не є розпорядником державних коштів, а отже і замовником в розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Крім того, з аналізу укладеного сторонами спірного договору не вбачається, що розрахунки за договором відбувались із використанням державних коштів, а також вказаний договір не містить посилання на використання державних коштів. Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач не здійснював закупівлю продукції за договором за кошти, визначені в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, а оплата вартості продукції здійснювалась власними коштами підприємства без залучення та витрачання державних коштів.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що обов'язок по доведенню існування в законі підстав для визнання недійсним договору поставки від 29.11.2012 р. № 11-5 та зобов'язання повернути кошти на загальну суму 147967,68 грн. сплачені за товар відповідно до договору поставки від 29.11.2012 р. № 11-5 покладений на позивача.

Проте, в даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий. Доказів в обґрунтування своєї позиції у справі не надано.

В силу принципу змагальності судового процесу (ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України) ризик ненадання необхідних доказів несе сторона, котра на них посилається.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх позовних вимог, а відтак позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача на свою користь 3000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, наданих відповідно до договору про надання правової допомоги адвокатом №1 від 08.08.2013 р., укладеним між відповідачем та адвокатом ОСОБА_6

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Факт надання відповідачу адвокатських послуг адвокатом ОСОБА_6, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1491 від 10.10.2007, підтверджується Договором №1 від 08.08.2013 року про надання правової допомоги по господарській справі №922/3154/13 з якого вбачається, що послуги надавались відповідачу в зв'язку з наданням правової допомоги з питань захисту прав та представлення інтересів у вказаній справі, а також розрахунком витрат на оплату послуг адвоката. Також, з матеріалів справи вбачається. що відповідно до платіжного доручення №121 від 12.08.2013 ТОВ "Проманаліт" за надання правової допомоги згідно договору №1 від 08.08.2013 сплатило адвокату ОСОБА_6 3000,00 грн.

До того ж, судом встановлено співрозмірність винагороди за адвокатські послуги в розмірі 3000,00 грн., а також відповідність обсягам виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №1 від 08.08.2013 року.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та витрати зі сплати за надання правової допомоги згідно договору №1 від 08.08.2013 сплатило адвокату ОСОБА_6 3000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 203, 204, 215, 228, 525, 526, 629, 638, 712 ЦК України, ст.ст. 67, 173, 174,179, 180, 207, 208, 265, 266, 267 ГК України, ст.ст. 4, 6 ЗУ "Про ціни і ціноутворення" ст.ст. 33-35, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (83004, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 289, код ЄДРПОУ 34225938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 73, кв.95, код ЄДРПОУ 38159314) витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.06.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя А.М. Буракова Н.В. Калініченко О.В. Бринцев

справа № 922/3154/13