Постанова

від 16.06.2014 по справі 826/4992/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2014 року № 826/4992/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Болеар Мед» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.12.2013 № 96926552208 та № 96826552208.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 12.06.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.11.2013 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Болеар Мед» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд» за період діяльності з 01.01.2011 по 31.12.2012 ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 638/26-55-22-08/31241889 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 101353,27 грн., а також порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 206458,23 грн.

02.12.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 96926552208, яким у зв'язку з порушенням п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101353 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40750 грн.;

№ 96826552208, яким у зв'язку з порушенням пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 206458 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23100 грн.

В наступному, за наслідками процедури адміністративного оскарження рішенням податкового органу від 07.02.2014 № 1246/10/26-15-10-06-15 скасовано податкове повідомлення-рішення № 96826552208 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4247 грн., в іншій частині рішення залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 96926552208 скасовано в частині застосованих штрафних у розмірі 23100 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 101353,27 грн., а також порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 206458,23 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

отримання акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.06.2013 № 54/26-55-22-01/37194316 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаріон», в якому зазначено, зокрема, про засудження Печерським районним судом м. Києва вироком від 10.12.2012 у справі № 1-610/12 засновника та директора ТОВ «Альтаріон» гр. ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 205 КК України;

отримання акту ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.05.2013 № 348/22-509/34295994 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Авеста Трейд», відповідно до висновків якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій придбання та реалізації товарів, робіт, послуг у підприємств-постачальників.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

На думку суду самі по собі вказані акти не є беззаперечними доказами безтоварності операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.

Разом з тим, з огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового за операціями з ним, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Поряд з цим, фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2013 у справі № К/800/50725/13.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, між позивачем та ТОВ «Альтаріон» укладено договір про надання послуг по передпродажній підготовці товарів від 01.03.2011 № 57П, також між позивачем та ТОВ «Авеста Трейд» укладено договори про надання послуг по передпродажній підготовці товарів від 04.01.2011 № 17П та від 17.01.2011 № 15П (далі - Договори). На підтвердження факту виконання умов вказаних Договорів складено акти прийому-передачі наданих послуг, а також ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд» виписали позивачу податкові накладні, в тому числі на спірну суму ПДВ у розмірі 101353 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати надані позивачем документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем послуг у контрагентів, оскільки у первинному документі має бути конкретизовано, які саме послуги були надані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), однак в актах надання послуг, податкових накладних зазначено лише загальне найменування послуг та їх вартість без конкретизування, які саме послуги були надані, їх видів та опису, конкретних об'ємів та напрямків, за якими вони проводились, кількість відпрацьованих годин, перелік використаних ресурсів та частина їх вартості, що включена до вартості послуг, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Таким чином, з наданих позивачем документів не вбачається, які критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача і правомірність формування податкового кредиту. Позивачем не доведено економічну доцільність витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, та наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені документи не містять чітких відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, адже в них не зазначено, які саме із послуг, обумовлених Договорами, та в якому об'ємі були надані позивачу.

З огляду на викладене, надані позивачем письмові документи не містять в собі відомостей, що свідчать про отримання від ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд» послуг, обумовлених Договорами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Так само, позивачем не надано доказів наявності господарської потреби в роботах, замовлених у ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд».

Водночас, як видно з матеріалів справи, вироком Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 у справі № 1-610/12 (набрав законної сили 25.12.2012), яким засуджено засновника та директора ТОВ «Альтаріон» гр. ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 205 КК України, встановлено, зокрема, що: «ОСОБА_1 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в період з 06.12.2010 року по 11.08.2011 року був єдиним власником та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - TOB) «Альтаріон» (код ЄДРПОУ 37194316). Незважаючи на те, що вказане підприємство було зареєстроване в державних органах влади як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, ОСОБА_1 прийняв участь у його придбанні шляхом перереєстрації на своє ім'я не з метою здійснення господарської діяльності, пов"язаної з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг, як передбачено статутом створеного ним підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, як співвиконавець скоєння даного злочину. Підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, що йому інкримінується визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив фактичні обставини обвинувачення та свої показання на досудовому слідстві і пояснив, що досвіду ведення підприємницької діяльності, в тому числі здійснення керівництва на підприємствах у нього не має і він не має відповідної вищої освіти для цього. Раніше він ніколи не працював на посаді керівника підприємства. Жодних первинних бухгалтерських документів щодо фінансово-господарської діяльності TOB «Альтаріон» він як директор не підписував та нікого на це не уповноважував. Хто на TOB «Альтаріон» цим займався, а також хто складав і подавав податкову звітність, йому не відомо.».

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «Альтаріон».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Альтаріон» на підставі Договору акти прийому-передачі наданих послуг та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Альтаріон» гр. ОСОБА_1, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 у справі № 1-610/12 встановлено, що гр. ОСОБА_1 не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Альтаріон», суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного чи іншого обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договорів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Болеар Мед» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно з п.п. 2, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (далі - Порядок № 969) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «Альтаріон» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених вироком Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 у справі № 1-610/12, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 969 підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_1, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні ТОВ «Альтаріон» на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемного правочину, по-друге, ТОВ «Альтаріон», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Болеар Мед» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд прийшов до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11.

Згідно з ч. 1 ст. 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В той же час, податкові накладні ТОВ «Авеста Трейд» виписані позивачу на підставі нікчемного правочину з таким товариством.

Крім того, згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій на підставі нікчемного Договору між позивачем та ТОВ «Альтаріон», а також те, що акти прийому-передачі наданих послуг виписані ТОВ «Альтаріон» на користь позивача з урахуванням обставин встановлених вироком Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 у справі № 1-610/12 фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_1, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим вказані документи за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд прийшов до висновку, що витрати ТОВ «Болеар Мед» на порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Суд зауважує, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема, виданих виконавцями податкових накладних та актах прийому-передачі наданих послуг, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Таким чином, суд вважає, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень доведено, що зазначені вище правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Альтаріон» та ТОВ «Авеста Трейд», у зв'язку з чим, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 02.12.2013 № 96926552208 та № 96826552208 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправними та скасування вказаних рішень ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Болеар Мед» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко