Ухвала від 16.06.2014 по справі 818/596/14

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 р.Справа № 818/596/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2014р. по справі № 818/596/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост-С"

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форпост-С", звернувся до суду із адміністративним позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.01.2014 року № 0000111502 та № 0000121502.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що підприємством у спірний період проводилось будівництво автозаправної станції, яка після введення в експлуатацію використовується позивачем у власній господарській діяльності. При придбанні обладнання (матеріалів) та виконанні робіт, позивачем було сплачено податок на додану вартість, який в послідуючому був заявлений до бюджетного відшкодування. В свою чергу, підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість та відмови в бюджетному відшкодуванні, слугували висновки податкового органу про відсутність у позивача права заявити до відшкодування суми податку на додану вартість, що сплачені в ціні товарів, придбаних для будівництва основних фондів, до моменту введення таких фондів в експлуатацію. Позивач, не погоджуючись із вказаними висновками податкового органу, звернувся до суду із даним позовом.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 24.01.2014 року №0000111502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень - грудень 2012 року на 173155 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 43289 грн.; №0000121502, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень, травень, липень - грудень 2012 року в розмірі 94107 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.200.1, п.200.3, п.200.4, п.200.5 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про відсутність у позивача права заявити до відшкодування суми податку на додану вартість, що сплачені в ціні товарів, придбаних для будівництва основних фондів, до моменту введення таких фондів в експлуатацію. Зазначив, що вимогами діючого законодавства передбачено право на отримання бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість виключено при придбанні, будівництві основних фондів. В свою чергу, оскільки об'єкт, який будувався позивачем, відноситься до 5 категорії складності, він підлягає обов'язковому введенню в експлуатацію. До моменту закінчення будівництва об'єкт не відноситься до основних фондів, а є капітальною інвестицією. Таким чином, позивач мав право заявити до відшкодування суми ПДВ лише після введення об'єкта в експлуатацію та обліку на рахунку 10 "основні фонди". Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Форпост-С" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Шосткинській ОДПІ.

У період з 23.12.2012 року по 28.12.2012 року співробітниками Шосткинської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Форпост-С" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині підтвердження задекларованих до відшкодування сум ПДВ за період з 01.04.2012 року по 31.05.2012 року, з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року, за наслідками якої складено Акт №6/18-17-15-0208/37512115 від 10.01.2014 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.200.1, п.200.3, п.200.4, п.200.5 ст.200 ПК України, внаслідок чого, позивачем завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника у банку на загальну суму 267262 грн., у т.ч. по періодах: квітень 2012 року - 250 грн., травень 2012 року - 1863 грн., липень 2012 року - 111 грн., серпень 2012 року - 159 грн., вересень 2012 року - 51859 грн., жовтень 2012 року - 58656 грн., листопад 2012 року - 108429 грн., грудень 2012 року - 45935 грн., внаслідок того, що підприємство не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

Не погодившись із встановленими за наслідком проведеної перевірки порушеннями, позивач 15.01.2014 року надав письмові заперечення на акт перевірки, за наслідком розгляду яких, листом від 22.01.2014 року №541/18-17-15-0208 Шосткинською ОДПІ було повідомлено, що виявлені порушення є правомірні та ґрунтуються на вимогах законодавства.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Шосткинською ОДПІ 24.01.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000111502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень - грудень 2012 року на 173155 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 43289 грн.;

- № 0000121502, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень, травень, липень - грудень 2012 року в розмірі 94 107 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, позивачем протягом 2012 року проводилось будівництво автозаправного комплексу, в зв'язку з чим були придбані матеріали (обладнання) та оплачувались послуги. В ціні товарів та послуг позивачем сплачувався податок на додану вартість, який відображався в складі податкового кредиту в податкових деклараціях. В подальшому позивачем подавались заяви про повернення суми бюджетного відшкодування. Комплекс введено позивачем в експлуатацію та отримано відповідний сертифікат 26 листопада 2013 року. Вказані обставини сторонами не оскаржуються та підтверджуються наданими позивачем копіями відповідних первинних документів: договорів, платіжних доручень, податкових накладних, кошторисів, оборотно-сальдових відомостей, податкових декларацій з податку на додану вартість, уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань, (т.1 а.с.45-249, т.2 а.с.15-34).

В свою чергу, фактично підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість та відмови в бюджетному відшкодуванні, слугували висновки податкового органу про відсутність у позивача права заявити до відшкодування суми податку на додану вартість, що сплачені в ціні товарів, придбаних для будівництва основних фондів, до моменту введення таких фондів в експлуатацію.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив того, що позивачем у перевіряємий період було дотримано встановлений законом порядок отримання бюджетного відшкодування. Посилання податкового органу на відсутність у платника права заявити до відшкодування суми податку на додану вартість, що сплачені в ціні товарів, придбаних для будівництва основних фондів, до моменту введення таких фондів в експлуатацію, є необґрунтованими, оскільки вказані обмеження не передбачені положенням діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, право платника податків на віднесення витрат до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, виникає за умови наявності підтвердження факту здійснення господарських операцій, первинними документами та податковими накладними, виписаними особами зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а також за умови пов'язаності таких витрат із господарською діяльністю платника податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що витрати, які понесені позивачем при будівництві автозаправного комплексу були пов'язані з його господарською діяльністю, а тому він з дотриманням вимог п. 198.3 ст. 198 ПК, відніс сплачену продавцю за такою операцією в складі вартості товарів (робіт, послуг) суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПК України, капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу.

Основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Разом з тим, згідно з положеннями п. 200.5 ст. 200 ПК України, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Дані положення регулюють відшкодування податкового кредиту, який виникає внаслідок придбання або спорудження основних фондів. При цьому умова з приводу того, що на момент заявлення бюджетного відшкодування ці основні фонди повинні визнаватись активом (відображатись на рахунку 10) в зазначеному пункті Податкового кодексу України відсутня.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач, будучі платником податку на додану вартість, не відноситься до кола осіб, визначених п. 200.5 ст.200 ПК України, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування.

Крім того, за змістом Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 року № 291, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.12.99 року за № 893/4186, для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 "Капітальні інвестиції".

В даному випадку, зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 "Основні засоби" та кредитом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" у разі введення основних фондів в експлуатацію. Однак, право на бюджетне відшкодування відповідно до вимог Податкового кодексу України не залежить від обліку основних фондів на 10 рахунку бухгалтерського обліку та від моменту введення в експлуатацію основних фондів.

Посилання податкового органу на те, що право позивача на бюджетне відшкодування виникає тільки після відображення побудованого об'єкту на балансі (рахунок 10), колегія суддів вважає помилковим трактуванням змісту норм п. 198.1 ст. 198, п. 200.5 ст. 200 ПК України, оскільки суперечить змісту норми частини другої п. 198.3 ст. 198 Кодексу, відповідно до якої право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За таких обставин висновки контролюючого органу, що основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об'єктів) до основних фондів в контексті положень ст. 200 ПК України, є введення їх в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби», є такими, що суперечать змісту ст.200 ПК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав встановлене законом право включати суми податку на додану вартість, які сплачував в складі ціни товарів, робіт, послуг при будівництві основних фондів (заправного комплексу) до складу податкового кредиту, та як наслідок, обґрунтовано заявив до бюджетного відшкодування вказану суму.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року по справі №818/596/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2014р. по справі №818/596/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Калиновський В.А.