Постанова

від 13.06.2014 по справі 821/892/14

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/892/14 11 год.35 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Вітічак О.Р.,

за участю:

представника позивача - Лисенка В.О.,

представника відповідача - Малюченка С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Зовнішньоекономічного товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервес"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині,

встановив:

Зовнішньоекономічне товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервес» (далі -позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач), у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 12.03.2014р. № 000972200, № 0000982200, в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток за основним платежем на 130371,0 грн. та за штрафними санкціями на 23747,0 грн. та в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на 49884,0 грн. та за штрафними санкціями на 12471,0 грн.

Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі протиправних висновків відповідача про заниження доходів, податкових зобов'язань та завищення витрат та податкового кредиту за перевірені податкові періоди 2011-2012 років. Зокрема позивач стверджує, що відповідач дійшов до висновку про заниження доходів та податкових зобов'язань з ПДВ внаслідок перегляду задекларованих показників у зв'язку із застосуванням звичайних цін і тому за наслідками такого збільшення мав скласти окреме податкове повідомлення - рішення. Не погоджується позивач із оподатковуванням податком на прибуток та ПДВ різниці між собівартістю та ціною продажу товарів (робіт, послуг), на думку позивача, законодавством України оподаткування такої різниці не передбачено. З цих підстав позивач просив скасувати спірні податкові повідомлення - рішення в частині як протиправні.

Відповідач проти позову заперечував і, посилаючись на акт перевірки, стверджував, що виявлені під час перевірки позивача порушення відповідають приписам Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (далі - ПКУ), а спірні податкові повідомлення - рішення, складені за результатами виявлених порушень, є правомірними та законними, у зв'язку із чим просив повністю відмовити у задоволені позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку із наступними обставинами.

Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової виїзної перевірки позивача від 21.02.2014р. №58/21-03-22-01/01194779 (далі - акт № 58). За цим актом відображено результати перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012р.

Як вбачається з акту перевірки № 58 та пояснень відповідача на збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток вплинули виявлені порушення податкового законодавства, за якими встановлено заниження доходів на 606161,77 грн. та завищення задекларованих витрат на 1.277.777,29 грн.

За актом перевірки № 58 відповідачем встановлено заниження доходів позивача за перевірені податкові періоди 2011-2012 років у зв'язку з обчисленням доходів від операцій з пов'язаними особами за цінами, нижчими ніж звичайні, та у зв'язку з не включенням до складу доходів суми різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів.

Як зазначає відповідач у акті перевірки № 58 позивач у 3-4 кварталах 2011 року та у 4 кварталі 2012 року визначив дохід від господарських операцій з пов'язаною особою ТОВ «Фірма «Алеф» по цінам, що є нижчими за «звичайну ціну» і тим самим занизив доходи за перевірені періоди на 356.740,0 грн., що є порушеннями пп.153.2 п.153.2 ст.153 ПКУ. Відповідач стверджує, що директор позивача ОСОБА_3 є засновником покупця ТОВ «Фірма «Алеф» і тому позивач у відповідності з пп.153.2 п.153.2 ст.153 ПКУ доходи від продажу товарів ТОВ «Фірма «Алеф» мав визначати відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Керуючись приписами ст. 153 ПКУ та пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 08.12.1994р. № 334/94-ВР відповідач рівень звичайних цін визначив шляхом порівняння відпускних цін позивача ТОВ «Фірма «Алеф» з цінами аналітичного агентства «АПК Інформ», товарної біржі «Аграрна біржа» м. Херсон, що діяли у відповідних податкових періодах 2011-2012 роках за аналогічних умов продажу.

Позивач заперечував проти обчислення грошових зобов'язань за «звичайними цінами», стверджуючи, що за таким правопорушенням мало бути складене окреме податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до приписів пп.153.2 п.153.2 ст.153 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Порядок обчислення звичайних цін у 2011-2012 роках визначався приписами п.8 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, а також пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 08.12.1994р. №334/94-ВР. За цими приписами Податкового кодексу України та Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок визначення рівня звичайних цін полягав у послідовному, взаємновиключаючому використанні методик обчислення звичайних цін продажу товарів (робіт, послуг) та їх порівнянні з цінами продажу, визначеними платником податків за напрямками продажу, які передбачали обчислення доходів від цього продажу з урахуванням рівня звичайних цін.

Відповідно до п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Вказана методика визначення звичайних цін є початковою для податкового органу та, на думку суду, є найбільш об'єктивною при визначені рівня звичайних цін у даному випадку.

Відповідач, на думку суду, скористався саме цією методикою для визначення рівня звичайних цін для обчислення доходів від здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Фірмою «Алеф», забезпечивши при цьому аналіз інформації, отриманої від кількох, не пов'язаних між собою суб'єктів підприємництва. Враховуючи те, що для обчислення додаткового доходу позивача від операцій з ТОВ «Фірмою «Алеф» відповідачем взято до уваги дохід від цього продажу, що відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни, суд вважає обґрунтованим обчислення податковим органом додаткового доходу по цим операціям за перевірені податкові періоди у сумі 356.740,04 грн.

Суд не погоджується із твердженням позивача про необхідність складення податковим органом окремого податкового повідомлення-рішення про визначення зобов'язань із податкову на прибуток у зв'язку із застосуванням звичайних цін, оскільки така норма була встановлена ст. 39 ПК України, яка набрала чинності із 01.01.2013р. і діяла до 07.08.2013р. - набрання чинності нової редакції ст. 39 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 4 липня 2013 року № 408-VII. Судом встановлено, що спірний період діяльності позивача, у якому податковим органом обчислені доходи із застосуванням «звичайних цін» - 3-4 кв. 2011 р. та у 4 кв. 2012 р., спірне податкове повідомлення-рішення прийняте 12.03.2014р., тобто у період, коли ст. 39 ПК України у первісній редакції не діяла. Відтак суд приходить до висновку, про необґрунтованість твердження позивача про необхідність прийняття окремого ППР про визначення зобов'язань із податкову на прибуток у зв'язку із застосуванням «звичайних цін».

За актом перевірки № 58 відповідач встановив, що позивач занизив доходи за 3 і 4 квартали 2011року та 1 і 4 квартали 2012 року, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів на загальну суму 249.421,73 грн. Сума заниження згаданих доходів відповідачем обчислена шляхом порівняння аналітичних відомостей бухгалтерських рахунків 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 702 «Собівартість реалізованої сільгосппродукції», 281 «Товари». Відповідач вважає, що не включивши до складу доходів цю різницю позивач порушив вимоги пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 п.135.4 ст.135 ПКУ. ДПІ вважає, що статтями 134 та 135 ПКУ передбачено, що прибуток від продажу товарів (робіт, послуг), для обчислення податку на прибуток, визначається у вигляді різниці між сумою отриманих доходів у будь-якій формі та собівартістю цих товарів (робіт, послуг) і через це дохід від продажу не може бути меншим ніж собівартість такого продажу.

Суд вважає хибним такий висновок відповідача оскільки пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. У свою чергу відповідно до п. 135.1 ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.4. ст.135 ПКУ дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; інші доходи.

Таким чином жодна норма статей 134 та 135 ПКУ не передбачає включення до складу доходів платників податку на прибуток різниці між собівартістю придбаних товарів (робіт, послуг) та сумою реалізації таких товарів (робіт, послуг). Більш того ст. 150 ПКУ передбачено, що у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Таким чином приписи Податкового кодексу України передбачають можливість отримання платником податку від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та не передбачають включення його до складу доходів такого платника податку.

У зв'язку з цим суд вважає правомірним висновок відповідача лише щодо збільшення доходів позивача на 356740,04 грн., обчислених за наслідками визначення звичайних цін по операціям з ТОВ «Фірма «Альф».

За актом перевірки № 58 витрати позивача за 2-4 квартали 2011 року зменшено на 1.277.777,29 грн. у зв'язку з подвійним включенням до складу витрат вартості послуг по перевалці та зберіганню вантажів ДП «Херсонський морський торгівельний порт». Як визнали сторони під час розгляду справи позивач підтверджує документально лише витрати з отримання послуг у ДП «Херсонський морський торгівельний порт» на суму 1.277.777,29 грн. та не підтверджує решту витрат у сумі 1.277.777,29 грн. З цих підстав суд керуючись пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ вважає правомірним висновок відповідача про завищення позивачем задекларованих ним витрат за перевірені податкові періоди на суму 1.277.777,29 грн. Позивач у судовому засіданні визнав дане порушення та уточнив свої вимоги, відповідно зменшивши їх.

Таким чином суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача лише стосовно заниження оподатковуваного прибутку на 1.634.517,33грн., податок на прибуток з якого становить 370.552,0 грн. (76663,0 грн. застосування «звичайних цін» + 293889,0 грн. подвійне включення витрат).

Щодо визначення зобов'язання із ПДВ, судом встановлено, що за спірним податковим повідомленням - рішенням № 0000982200 грошові зобов'язання з ПДВ за основним платежем обчислено у зв'язку із збільшенням податкових зобов'язань на 49884,0 грн. та зменшенням податкового кредиту на 554,0 грн.

Податкові зобов'язання позивача з ПДВ на 49884,0 грн. збільшено відповідачем через оподаткування різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів. Свої дії позивач пояснює приписами п.188.1 ст.188 розділу V ПКУ.

Відповідач стверджує, що за цими нормами Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості… до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У зв'язку із цим відповідач вважає, що товари (роботи, послуги) мали реалізовуватись за цінами не нижчими ніж собівартість таких товарів (робіт, послуг) і включає ПДВ від різниці до складу податкових зобов'язання позивача за перевірені податкові періоди 2011-2012 років.

Суд не може погодитись з такими висновками відповідача тому, що відповідно до п.188.1 ст.188 ПКУ база оподаткування (для визначення податкових зобов'язань) операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. Саме тому перегляд розміру податкових зобов'язань платника податків, який обчислений від продажу товарів (робіт, послуг) можливий лише у разі обчислення податкового зобов'язання не з усієї суми, отриманої від такого продажу, а лише із суми обчислення цього продажу за цінами, нижчими ніж звичайні. У акті перевірки № 58 відповідач для збільшення податкових зобов'язань на 49884,0 грн. не використав жодну із перелічених вище підстав для такого збільшення і тому суд вважає протиправним цей висновок відповідача.

Також за актом № 58 податковий кредит позивача зменшено на 554,0 грн. у зв'язку з подвійним включенням податкових накладних до реєстру отриманих податкових накладних. Так позивача до складу податкового кредиту липня 2012 року двічі включив податкову накладну №1084894/02, складену ПРАТ «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ» на суму ПДВ 45,91 грн., у серпні 2012 року податкову накладну № 16, складену ПРАТ «Дніпровський термінал» на суму ПДВ 304,53 грн. та у вересні 2012 року податкові накладні №№6025233/03, 6028360/02 складені ПРАТ «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ» на суму ПДВ 203,82 грн. Під час розгляду справи позивач визнав наявність цього порушення та відповідним чином зменшив свої позовні вимоги.

Таким чином суд вважає правомірним збільшення грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем за спірним податковим повідомленням рішенням № №0000982200 лише на 554,0 грн.

Отже за результатами розгляду справи, суд частково задовольняє позовні вимоги, а саме: скасовує ППР від 12.03.2014р. № 0000972200 в частині визначення зобов'язань із податку на прибуток за основним платежем на 53708,0 грн. (сума 130371,0 оскаржена позивачем - 76663,0 «звичайні ціни» визнана судоми неправомірною) та за штрафними санкціями на 9607,0 грн. (сума 23747,0 оскаржена позивачем - 14140,0 «звичайні ціни» визнана судоми неправомірною); № 0000982200 в частині визначення зобов'язань із податку на додану вартість за основним платежем на 49884,0 грн. та за штрафними санкціями на 12471,0 грн.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив :

Задовольнити частково позовні вимоги Зовнішньоекономічного товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервес" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2014р. № 0000972200 в частині визначення зобов'язань із податку на прибуток за основним платежем на 53708,0 грн. та за штрафними санкціями на 9607,0 грн.; № 0000982200 в частині визначення зобов'язань із податку на додану вартість за основним платежем на 49884,0 грн. та за штрафними санкціями на 12471,0 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18 червня 2014 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.3.2