Ухвала

від 05.11.2014 по справі 821/892/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

05 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/892/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області, Зовнішньоекономічного товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервес» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Зовнішньоекономічного товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервес» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Зовнішньоекономічне товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервес» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2014 р. №№ 000972200, 0000982200, в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток за основним платежем на 130 371,00 грн. та за штрафними санкціями на 23 747,00 грн. та в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на 49 884,00 грн. та за штрафними санкціями на 12 471,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі протиправних висновків відповідача про заниження доходів, податкових зобов'язань та завищення витрат та податкового кредиту за перевірені податкові періоди 2011-2012 років. Позивач вважає, що ДПІ дійшла до висновку про заниження доходів та податкових зобов'язань з ПДВ внаслідок перегляду задекларованих показників у зв'язку із застосуванням звичайних цін і тому за наслідками такого збільшення мав скласти окреме податкове повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із оподаткуванням податком на прибуток та ПДВ різниці між собівартістю та ціною продажу товарів (робіт, послуг). Позивач вважає, що законодавством України оподаткування такої різниці не передбачено. За таких обставин позивач просив скасувати спірні податкові повідомлення-рішення у зазначеній частині як протиправні.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що виявлені під час перевірки позивача порушення відповідають приписам ПК України, а спірні податкові повідомлення-рішення, складені за результатами виявлених порушень, є правомірними та законними, у зв'язку з чим просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 року позовні вимоги ЗТОВ «Інтервес» задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.03.2014 р. № 0000972200 в частині визначення зобов'язань із податку на прибуток за основним платежем на 53 708,00 грн. та за штрафними санкціями на 9 607,00 грн.; № 0000982200 в частині визначення зобов'язань із податку на додану вартість за основним платежем на 49 884,0 грн. та за штрафними санкціями на 12 471,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням Товариством подано апеляційну скаргу на зазначену постанову від 13.06.2014 року. Апелянт просить: скасувати постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000972200 від 12.03.2014 року щодо нарахування податковим органом податку на прибуток із застосуванням «Звичайних цін» (п. 1 Висновку акта перевірки ЗТОВ «Інтервес» № 58/21-03-22-01/01194779 від 21.02.2014 року) в сумі 76 663 грн. та 14 140,50 грн. штрафних санкцій; прийняти в цій частині позову нову постанову, якою позовну вимогу задовольнити, а саме: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000972200 від 12.03.2014 року в частині нарахування податковим органом податку на прибуток із застосуванням «Звичайних цін» (п. 1 Висновку акта перевірки ЗТОВ «Інтервес» № 58/21-03-22-01/01194779 від 21.02.2014 року) в чумі 76 663 грн. та 14 140,50 грн. штрафних санкцій.

ДПІ у м. Херсоні також подано апеляційну скаргу на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 року. Даний апелянт просить скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені на підставі висновків акту планової виїзної перевірки позивача від 21.02.2014р. №58/21-03-22-01/01194779.

Відповідно до акту перевірки на збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток вплинули виявлені порушення податкового законодавства, за якими встановлено заниження доходів на 606 161,77 грн. та завищення задекларованих витрат на 1 277 777,29 грн. Встановлено заниження доходів позивача за перевірені податкові періоди 2011-2012 років у зв'язку з обчисленням доходів від операцій з пов'язаними особами за цінами, нижчими ніж звичайні, та у зв'язку з не включенням до складу доходів суми різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів.

В акті перевірки також зазначено, що позивач у 3-4 кварталах 2011 року та у 4 кварталі 2012 року визначив дохід від господарських операцій з пов'язаною особою ТОВ «Фірма «Алеф» по цінам, що є нижчими за «звичайну ціну» і тим самим занизив доходи за перевірені періоди на 356 740,00 грн., що є порушеннями пп.153.2 п.153.2 ст.153 ПКУ.

Податковий орган вказує на те, що директор позивача Розінський М.Я. є засновником покупця ТОВ «Фірма «Алеф» і тому позивач у відповідності з пп. 153.2 п. 153.2 ст. 153 ПК України доходи від продажу товарів ТОВ «Фірма «Алеф» мав визначати відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Керуючись приписами ст. 153 ПКУ та пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 08.12.1994р. № 334/94-ВР відповідач рівень звичайних цін визначив шляхом порівняння відпускних цін позивача ТОВ «Фірма «Алеф» з цінами аналітичного агентства «АПК Інформ», товарної біржі «Аграрна біржа» м. Херсон, що діяли у відповідних податкових періодах 2011-2012 роках за аналогічних умов продажу.

Апелянт ТОВ «Інтервес» заперечує проти обчислення грошових зобов'язань за «звичайними цінами», вказуючи, що за таким правопорушенням мало бути складене окреме податкове повідомлення-рішення.

Згідно до положень пп.153.2 п.153.2 ст.153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Порядок обчислення звичайних цін у 2011-2012 роках визначався приписами п.8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, а також пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 08.12.1994р. №334/94-ВР. За цими приписами ПК України та Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок визначення рівня звичайних цін полягав у послідовному, взаємновиключаючому використанні методик обчислення звичайних цін продажу товарів (робіт, послуг) та їх порівнянні з цінами продажу, визначеними платником податків за напрямками продажу, які передбачали обчислення доходів від цього продажу з урахуванням рівня звичайних цін.

Згідно вимог п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 08.12.1994р. №334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що вказана методика визначення звичайних цін є початковою для податкового органу та є найбільш об'єктивною при визначені рівня звичайних цін у даному випадку.

ДПІ скористалась зазначеною методикою для визначення рівня звичайних цін для обчислення доходів від здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Фірмою «Алеф», забезпечивши при цьому аналіз інформації, отриманої від кількох не пов'язаних між собою суб'єктів підприємництва. Враховуючи те, що для обчислення додаткового доходу позивача від операцій з ТОВ «Фірмою «Алеф» відповідачем взято до уваги дохід від цього продажу, що відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни, суд вважає обґрунтованим обчислення податковим органом додаткового доходу по цим операціям за перевірені податкові періоди у сумі 356 740,04 грн.

Колегія суддів вважає помилковими посилання Товариства на необхідність складення податковим органом окремого податкового повідомлення-рішення про визначення зобов'язань із податкову на прибуток у зв'язку із застосуванням звичайних цін, оскільки така норма була встановлена ст. 39 ПК України, яка набрала чинності із 01.01.2013р. і діяла до 07.08.2013 р., тобто до набрання чинності новою редакцією ст. 39 ПК України у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 4 липня 2013 року № 408-VII.

Період діяльності позивача, у якому податковим органом обчислені доходи із застосуванням «звичайних цін» - 3-4 кв. 2011 р. та у 4 кв. 2012 р. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте 12.03.2014 р. - у період, коли ст. 39 ПК України у первісній редакції не діяла.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про безпідставність твердження позивача стосовно необхідності прийняття окремого ППР про визначення зобов'язань із податку на прибуток у зв'язку із застосуванням «звичайних цін».

Відповідно до акту перевірки, позивачем занижено доходи за 3 і 4 квартали 2011 року та 1 і 4 квартали 2012 року, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів на загальну суму 249 421,73 грн. Сума заниження згаданих доходів відповідачем обчислена шляхом порівняння аналітичних відомостей бухгалтерських рахунків 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 702 «Собівартість реалізованої сільгосппродукції», 281 «Товари».

Апелянт (ДПІ) вважає, що не включивши до складу доходів цю різницю позивачем порушено вимоги пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 п.135.4 ст.135 ПК України. При цьому, ДПІ вважає, що статтями 134 та 135 ПК України визначено, що прибуток від продажу товарів (робіт, послуг), для обчислення податку на прибуток, визначається у вигляді різниці між сумою отриманих доходів у будь-якій формі та собівартістю цих товарів (робіт, послуг), через що дохід від продажу не може бути меншим ніж собівартість такого продажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо хибності зазначеної позиції ДПІ, оскільки пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно до п. 135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 135.4. ст.135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, у тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; інші доходи.

Таким чином статтями 134 та 135 ПК України не передбачено включення до складу доходів платників податку на прибуток різниці між собівартістю придбаних товарів (робіт, послуг) та сумою реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Крім того, ст. 150 ПК України визначено, що у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Таким чином приписами ПК України передбачена можливість отримання платником податку від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та не передбачено включення його до складу доходів такого платника податку.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність висновку ДПІ лише щодо збільшення доходів позивача на 356 740,04 грн., обчислених за наслідками визначення звичайних цін по операціям з ТОВ «Фірма «Альф».

За актом перевірки № 58 витрати позивача за 2-4 квартали 2011 року зменшено на 1 277 777,29 грн. у зв'язку з подвійним включенням до складу витрат вартості послуг по перевалці та зберіганню вантажів ДП «Херсонський морський торгівельний порт».

Товариством документально підтверджено лише витрати за отримання послуг у ДП «Херсонський морський торгівельний порт» на суму 1 277 777,29 грн. та не підтверджено решта витрат.

Колегія суддів вважає правомірним висновок податкового органу лише стосовно заниження оподатковуваного прибутку на 1 634 517,33 грн., податок на прибуток з якого становить 370 552,00 грн. (76 663,00 грн. (застосування «звичайних цін») + 293 889,00 грн. (подвійне включення витрат)).

Стосовно визначення зобов'язання із ПДВ, судом встановлено, що за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000982200 грошові зобов'язання з ПДВ за основним платежем обчислено у зв'язку із збільшенням податкових зобов'язань на 49 884,0 грн. та зменшенням податкового кредиту на 554,0 грн.

Податкові зобов'язання позивача з ПДВ на 49 884,0 грн. збільшено відповідачем через оподаткування різниці між собівартістю придбаних товарів та сумою реалізації таких товарів.

Апелянт (ДПІ) посилається на те, що за нормами ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. За таких обставин апелянт вважає, що товари (роботи, послуги) мали реалізовуватись за цінами не нижчими ніж собівартість таких товарів (робіт, послуг) і включає ПДВ від різниці до складу податкових зобов'язання позивача за перевірені податкові періоди 2011-2012 років.

Колегія суддів вважає помилковою вказану позицію апелянта (ДПІ), оскільки відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування (для визначення податкових зобов'язань) операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

У зв'язку з цим перегляд розміру податкових зобов'язань платника податків, який обчислений від продажу товарів (робіт, послуг), можливий лише у разі обчислення податкового зобов'язання не з усієї суми, отриманої від такого продажу, а лише із суми обчислення цього продажу за цінами, нижчими ніж звичайні. В акті перевірки № 58 відповідач для збільшення податкових зобов'язань на 49 884,00 грн. не використав жодної із вищезазначених підстав для такого збільшення.

Крім того, за актом перевірки податковий кредит позивача зменшено на 554,0 грн. у зв'язку з подвійним включенням податкових накладних до реєстру отриманих податкових накладних. Так Товариством до складу податкового кредиту липня 2012 року двічі включено податкову накладну №1084894/02, складену ПРАТ «Фарлеп-Інвест» на суму ПДВ 45,91 грн., у серпні 2012 року податкову накладну № 16, складену ПРАТ «Дніпровський термінал» на суму ПДВ 304,53 грн. та у вересні 2012 року податкові накладні №№6025233/03, 6028360/02 складені ПРАТ «Фарлеп-Інвест» на суму ПДВ 203,82 грн. Під час розгляду справи позивач визнав наявність цього порушення та відповідним чином зменшив свої позовні вимоги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правомірним збільшення грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем за спірним податковим повідомленням рішенням №0000982200 лише на 554,00 грн.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно визначено необхідність часткового задоволення позовних вимог: скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2014 р. № 0000972200 в частині визначення зобов'язань із податку на прибуток за основним платежем на 53 708,00 грн. (сума 130 371,00 оскаржена позивачем - 76 663,0 «звичайні ціни» визнана судоми неправомірною) та за штрафними санкціями на 9607,0 грн. (сума 23 747,0 оскаржена позивачем - 14 140,00 «звичайні ціни» визнана судоми неправомірною); № 0000982200 в частині визначення зобов'язань із податку на додану вартість за основним платежем на 49 884,00 грн. та за штрафними санкціями на 12 471,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Апелянти свої позиції суду не доказали та не обґрунтували її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області, Зовнішньоекономічного товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервес» залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 07.11.2014 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький