Ухвала

від 29.05.2014 по справі 2а-3628/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 р. Справа № 9104/173950/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Яворського І. О.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г. М.

представника особи, яка подала

апеляційну скаргу (відповідача) Чубак Н. В.

представника позивача Федюка Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року по справі №2а - 3628/12/1370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби і просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача: від 20 квітня 2012 року за №0001062, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 565 707 гривень, яких 565 706 гривень - за основним платежем та одна гривня - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001072321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 482 813 гривень, з яких 474 312 гривень - за основним платежем та 8 501 гривню - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку, за результатами якої 06 квітня 2012 року складено акт, згідно змісту якого в ході проведення перевірки відповідач прийшов до висновку про завищення позивачем валових витрат за наслідками взаєморозрахунків: з ПП «Неомаркет» - на суму 584 000 гривень, ПП «Інтенція» - на суму 428 360 гривень та 679 000 гривень по окремо укладених договорах, ПП «Арикон» - на суму 510 200 гривень, а також про безпідставне включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість з податкових накладних, отриманих від вищевказаних суб'єктів господарювання. При цьому, відповідач прийшов до таких висновків у зв'язку із неможливість здійснювати цими суб'єктами господарську діяльність внаслідок відсутності у позивача матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу. Також, згідно висновків податкового органу контрагентами позивача в ході проведення перевірок за місцем знаходження не надано первинних документів. Проте, такі висновки ґрунтуються на припущеннях, є упередженими та необґрунтованими, а також не підтверджуються належними доказами. З контрагентами були укладені господарські договори, на підставі яких надавалися маркетингові послуги та послуги з дослідження аудиторій радіостанцій. Умови договорів були повністю виконані, про що були надані відповідні первинні документи. Неподання до перевірки податковому органу документів контрагентом позивача не тягне негативних наслідків для самого позивача. Також, надані контрагентами послуги були використані у господарській діяльності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області державної податкової служби від 20 квітня 2012 року за №0001062 та №0001072321.

З таким судовим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Посилаючись у поданій апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Окрім цього доводи апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на ті обставини, що до перевірки позивачем представлено укладені з контрагентами угоди, акти виконаних робіт. Також представлено податкові накладні та дані про проведення оплати за надані контрагентами послуги в безготівковій формі. Проте, вказані господарські операції безпідставно відображені у бухгалтерському обліку позивача, так як до перевірки не надано первинні документи, які б підтверджували місце проведення робіт, об'єм виконаних робіт , а також яке використано обладнання для виконання цих робіт. Тобто, відсутнє підтвердження фактичного виконання робіт (надання послуг) та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, не доведено факту їх використання у власній господарській діяльності. Таким чином, як зазначає відповідач, відсутні підстави для включення вартості даних послуг до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Первинні документи містять недостовірні дані щодо факту здійснення господарської операції і були надані позивачем податковому органу з метою одержання податкової вигоди, а тому не можуть бути підставою одержання такої вигоди. Також, в ході проведення перевірки були використані акти перевірок податкового органу за місцем реєстрації контрагентів позивача, в ході яких було встановлено безпідставне формування податкового кредиту іншим суб'єктам господарювання з метою мінімізації податкових зобов'язань. У зв'язку з цим, як зазначає відповідач, в ході перевірки підтверджено факти порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження до сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період, що охоплений перевіркою.

Проте, судом першої інстанції вказані обставини, що підтверджують факт порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, не були враховані, внаслідок чого суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у відповідності до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку процесуального правонаступництва замінено відповідача: Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу (відповідача), підтримала викладені в апеляційній скарзі доводи та наведені на підтвердження цих доводів обставини і вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Також пояснила, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами отримання послуг від контрагентів і використання їх у власній господарській діяльності

Представник позивача не погодився з апеляційною скаргою і вважає, що викладені

відповідачем доводи не є підставами для скасування постанови суду першої інстанції і прийняття у зв'язку з цим нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім цього представник позивача пояснив, що на підтвердження надання послуг згідно укладених договорів до перевірки були представлені первинні документи, і вказані послуги з урахуванням специфіки діяльності позивача були використані ним в господарської діяльності.

Вислухавши суддю - доповідача, доводи представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, правильність правової оцінки судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та вказаними контрагентами були укладені договори про надання послуг з проведення досліджень. Договори фактично виконувались сторонами, що підтверджується актами, податковими накладними, платіжними дорученнями. Результати отриманих послуг були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, належних доказів нікчемності таких договорів та фіктивного характеру операцій суду надано не було.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» 25 жовтня 2010 року зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа, видами господарської діяльності якого за КВЕД є: рекламна діяльність; діяльність, пов'язана із банками даних; дослідження кон'юктури ринку та виявлення соціальної думки; консультування з питань комерційної діяльності та управління; надання комерційних послуг. Вказані обставини підтверджуються Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №209944 та Довідкою АА №295955 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

На підставі направлень від 26 березня 2012 року за №№47, 48, 49 відповідачем із 26 по 30 березня 2012 року проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 28 серпня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої 06 квітня 2012 року складено Акт №316/22 - 20/37277643 «Про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «РА Люкс», код за ЄДРПОУ 37277643 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 28 серпня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період із 28 серпня 2010 року по 31 грудня 2011 року».

Згідно висновків перевірки, викладених у вищевказаному акті, в ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 565 706 гривень; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 474 312 гривень.

Зокрема, як зазначає відповідач, встановлено відсутність фактичного придбання позивачем у ТзОВ «Неомаркет», ПП «Інтенція», ПП «Арикон» маркетингових послуг. Угоди укладені без мети настання реальних наслідків і були спрямовані на отримання безпідставної податкової вигоди, що полягає в заниженні податку на додану вартість. Відповідач зазначив, що позивачем завищено валові витрати за наслідками взаєморозрахунків: із ТзОВ «Неомаркет» - на суму 584 000 гривень, із ПП «Інтенція» - на суму 428 360 гривень та 679 000 гривень, із ПП «Арикон» - на суму 510 200 гривень. Також мало місце безпідставне включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними.

Підставою для таких висновків була інформація відносно контрагентів позивача, отримана з Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції, зокрема: акт перевірки від 11 листопада 2011 року №1807/231/37156804 щодо ПП «Інтенція»; акту перевірки від 14 листопада 2011 року №1812/236 - 37/37156815 щодо ПП «Арикон»; інформація про недекларування ТзОВ «Неомаркет» та ПП «Інтенція» діяльності за вказаний період та відсутність у контрагентів позивача реальної можливості здійснювати господарську діяльність.

На підставі висновків перевірки 20 квітня 2012 року відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення: №0001062, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 565 706 гривень за основним платежем та одна гривня - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001072321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 474 312 гривень за основним платежем та на 8 501 гривню - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами, 09 жовтня 2010 року позивачем, як Замовником укладено Договір №10.10 - 12 із ПП «Неомаркет», як Виконавцем, за умовами якого замовник доручав, а виконавець зобов'язувався надати замовнику маркетингові послуги з дослідження аудиторії радіостанцій. Загальна вартість послуг за договором становить 584 000 гривень. Згідно з Додатком №1 до договору сторонами визначено характеристики маркетингового дослідження на 2011 рік щодо характеристик вибірки та методики збору інформації. Також, згідно складеного 28 лютого 2011 року акту №280201 про надання послуг на суму 584 000 гривень.

Згідно з укладеним 30 грудня 2010 року позивачем із ПП «Інтенція» договором №325 - 1 про виконання робіт та надання послуг з проведення дослідження телевізійної аудиторії та додатку №1 до договору, виконавець надає позивачу як замовнику, дані дослідження телевізійного ринку по показниках Телеканалу «24» на суму 514 032 гривні. 31 березня 2011 року сторонами складено акт про надання послуг за договором на зазначену суму.

Позивачем, як Замовником, 12 січня 2011 року укладено із ПП «Інтенція», як Виконавцем договір №453 - 13 про надання замовником маркетингових послуг з дослідження аудиторії радіостанцій по м. Києву та Київській області у відповідності до характеристик, визначених у додатку №1 договору. Згідно акту №464 про надання послуг від 29 квітня 2011 року по вказаному договору були надані такі послуги на суму 253 000 гривень.

26 січня 2011 року позивачем, як Замовником укладено договір №428 - 3 із приватним підприємством «Інтенція», як Виконавцем, згідно якого замовник доручає виконати роботи, а виконавець надає маркетингові послуги. Дані передаються у вигляді електронної бази, а також у вигляді презентації, про що складаються акти прийому - передачі виконаних робіт. Згідно з додатком №1 до договору визначено характеристики маркетингового дослідження по Україні на 2011 рік. 30 травня 2011 року сторонами складено акт №35 про надання послуг згідно із вказаним договором на визначену договором суму.

У відповідності до договору №156 про надання маркетингових послуг, укладеного 20 квітня 2011 року позивачем, як Замовником та ПП «Арикон», як Виконавцем, виконавець за завданням замовника виконує послуги з дослідження по вимірюванню відвідуваності Інтернет - сайтів. Вартість послуг становить 170 000 гривень. Додатковою угодою №1 від 20 квітня 2011 року передбачено методи виконання робіт. Згідно з актом №358 про надання послуг від 29 липня 2011 року вказані у договорі послуги надані.

Також, 17 травня 2011 року позивачем укладено договір з ПП «Арикон», за умовами якого виконавець зобов'язується надати позивачу, як замовнику послуги з дослідження проявів реклами в Інтернет в електронному вигляді. 17 травня 2011 року сторонами були складені Додатки №№1, 2, 3 до договору щодо параметрів дослідження, вартості послуг та переліку ресурсів. Згідно складеного 31 травня 2011 року акту №61 про надання послуг виконавцем були надані замовнику визначені договором послуги.

На підтвердження фактичного виконання умов договорів, окрім самих договорів з додатками та актів про надання послуг, позивачем представлено податкові накладні, платіжні доручення та результати досліджень у вигляді електронних баз, звітів таблиць тощо, які підтверджують також використання позивачем результатів отриманих послуг у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Належних доказів нікчемності таких договорів та фіктивного характеру операцій суду надано не було.

Також, у відповідності до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетинговими послугами (маркетинг) є послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. Враховуючи види господарської діяльності, позивач має потребу у таких послугах, використання яких спрямоване на досягнення економічного ефекту. Доводи відповідача не спростовують цих тверджень позивача.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з надання маркетингових послуг між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, тобто, підтверджує зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З врахуванням вищевказаних положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», витрати платника податку повинні підтверджуватися документами, складеними належним чином та у відповідності до законодавства. Зміст цих документів повинен повністю відображати суть і зміст господарської операції. В даному випадку представлені позивачем документи підтверджують понесені позивачем витрати у зв'язку з наданням контрагентами послуг за укладеними господарськими договорами.

Окрім цього, позивачем відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України сформовані показники звітності, які підтверджені відповідними документами і які у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України були представлені позивачем до перевірки.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та доказів, представлених сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти позову, виходячи з положень вищезазначених нормативно - правових актів, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідач прийшов до помилкових висновків щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами, а відтак і висновок суду щодо позовних вимог позивача є законним та обґрунтованим.

При цьому, доводи апеляційної скарги і посилання відповідача на наявність певної інформації щодо контрагентів позивача не враховуються колегією суддів апеляційного суду у своїх висновках, так як такі доводи не узгоджуються із відповідними положеннями податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу також і на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається відповідач як на підставу своїх заперечень у цій частині, а також підтверджують доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також про порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року по справі №2а - 3628/12/1370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський

Ухвалу в повному обсязі складено 03 червня 2014 року.