Ухвала

від 27.10.2015 по справі 2а-3628/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2015 року м. Київ К/800/33110/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Лосєва А.М. Федорова М.О. , розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі № 2а-3628/12/1370 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РА Люкс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.04.2012 за № 0001062, № 0001072321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «РА Люкс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.08.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 316/22-20/37277643 від 06.04.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 44.1, 44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевірений період на суму 565 706 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 474 312 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001062 від 20.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 565 707 грн. (з яких: 565 706 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0001072321 від 20.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 482 813 грн. (з яких: 474 312 грн. - основний платіж та 8 501 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що в ході проведення перевірки, з урахуванням висновків актів перевірок контрагентів позивача, платником податку не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами ПП «Неомаркет», ПП «Інтенція», ПП «Арикон», а саме - встановлена відсутність придбання позивачем маркетингових послуг за період, що підлягав перевірці, а спірні угоди були укладені без мети настання реальних наслідків і спрямовані на отримання безпідставної податкової вигоди.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що висновки акту перевірки щодо наявності факту порушень позивачем вимог податкового законодавства та щодо нікчемності укладених позивачем угод не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України.

Судами попередніх інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач зареєстрований як юридична особа 25.10.2010 виконавчим комітетом Львівської міської ради та видами його господарської діяльності за КВЕД, зокрема, є рекламна діяльність, діяльність, пов'язана із банками даних, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення соціальної думки, надання комерційних послуг тощо.

Судами також встановлено, що між позивачем (як замовником) та ПП «Неомаркет», ПП «Інтенція», ПП «Арикон» (як виконавцями) було укладено ряд договорів (про надання послуг у сфері маркетингу з питань дослідження аудиторії радіостанцій, дослідження телевізійного ринку по показниках Телеканалу « 24», дослідження по вимірюванню відвідуваності Інтернет-сайтів).

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження фактичного виконання умов укладених договорів, окрім самих договорів з додатками та актів про надання послуг, позивачем надані податкові накладні, платіжні доручення та результати досліджень у вигляді електронних баз, звітів таблиць тощо, які підтверджують також використання позивачем результатів отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Дослідивши подані позивачем докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентами, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено невідповідності наданих позивачем первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів та про фіктивний характер господарських операцій з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних даних податкового обліку, у той час як відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді А.М. Лосєв

М.О. Федоров