Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/4057/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4057/14 11.06.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26», м.Київ, ЄДРПОУ 21549249

до відповідача: Головного управління юстиції у м.Києві, м.Київ, в особі реєстраційної служби, м.Київ, ЄДРПОУ 34691374

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37772089

за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство «Атомкомплексприлад», м.Київ, ЄДРПОУ 13698692

за участю третьої особи 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Банк «Меркурій», м.Харків, ЄДРПОУ 14360386

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Галя - по дов., Торбенко М.О. - дир.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: Попович О.М. - по дов.

від третьої особи 3: Говоров І.В. - по дов.

від третьої особи 4: не з'явився

Згідно із ст.77 ГПК України в судовому засіданні 23.04.2014р. оголошувалась перерва до 25.04.2014р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Головного управління юстиції у м.Києві в особі реєстраційної служби м.Київ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме, склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська,1.

Позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача в оформленні права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» на вказане нерухоме майно, яке останній набув на підставі ст.376 Цивільного кодексу України. Отже, посилаючись на приписи ст.392 Цивільного кодексу України щодо наявності у власника майна права на пред'явлення позову про визнання його права власності, позивач звернувся до суду з розглядуваними вимогами.

Відповідач у судовому засіданні 25.04.2014р. проти позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що відмова у здійсненні державної реєстрації права власності на складське приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» ні яким чином не свідчить про порушення чи оспорювання прав позивача та пов'язана лише з невідповідністю наданих державному реєстратору документів приписам чинного законодавства.

У судовому засіданні 11.06.2014р. відповідач не з'явився, представника не направив, проте, за висновками суду був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103028811873.

Ухвалою від 25.04.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2, 3, 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київську міську раду, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Атомкомплексприлад» та Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій».

Третя особа 1 у судове засідання 11.06.2014р. не з'явилась, представника не направила, своїм правом на участь у розгляді спору не скористалась, пояснень по суті спору не надала, проте, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду спору, про що свідчить поштове повідомлення №0103028811881.

Третя особа 2 у письмових поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 11.06.2014р., проти позовних вимог надала заперечення, посилаючись на відсутність порушених прав позивача та зведення спірного об'єкту нерухомості без отримання дозвільних документів, передбачених чинним законодавством України, зокрема, дозволу на виконання будівельних робіт. За твердженнями вказаного учасника судового процесу, спірний об'єкт нерухомості в експлуатацію не приймався.

Третя особа 3 у судовому засіданні 11.06.2014р. заперечень з приводу предмету спору не надала.

Третя особа 4 у судове засідання 11.06.2014р. не з'явилась, пояснень по суті спору не надала. Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103028812020.

Стосовно неявки у судове засідання 11.06.2014р. відповідача, представників третіх осіб 1, 4, а також щодо клопотання №08/230-500 від 10.06.2014р. Київської міської ради про відкладення розгляду справи господарський суд зазначає таке.

За змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Клопотання третьої особи 1 мотивоване проведенням виборів Київського міського голови та вирішенням питання щодо оформлення довіреностей. Проте, Київською міською радою не надано належних доказів відсутності повноважних представників станом на день розгляду спору та відкликання довіреностей, які були видані вказаним учасником судового процесу раніше.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач та треті особи 1, 4 в судове засідання 11.06.2014р. не з'явились і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті, отже, за висновками суду клопотання №08/230-500 від 10.06.2014р. Київської міської ради підлягає залишенню без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третіх осіб 2 та 3, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 2 ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України вбачається, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Згідно із ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до ч.4 ст.182 Цивільного кодексу України передбачено, що порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», відповідно до ст.1 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджено Постановою №703 від 22.06.2011р. Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зі змісту п.п.1, 3 Положення про Державну реєстраційну службу України, що затверджене Указом №401/2011 від 06.04.2011р. Президента України, вбачається, що Державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади, який здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру (п.7 Положення про Державну реєстраційну службу України, що затверджене Указом №401/2011 від 06.04.2011р. Президента України).

Пунктом 7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Зі змісту п.п.26, 27, 29 вказаного Порядку вбачається, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник, крім зазначених вище документів, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об'єкт.

Таким чином, чинним законодавством саме на Державну реєстраційну службу України та її структурні підрозділи покладено обов'язок здійснювати оформлення права власності на об'єкти нерухомості виключно при наявності всіх необхідних для оформлення права власності документів.

Наразі, за поясненнями заявника, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26», на підставі акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі в 2007 році було побудовано господарським способом будівлю - нежитлове приміщення, яке використовується як склад.

Як встановлено судом, 17.10.2013р. Головним управлінням юстиції у м.Києві в особі реєстраційної служби було прийнято до розгляду заяву №3446142 Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» про державну реєстрацію права власності.

Рішенням №7574527 від 04.11.2013р. державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, що розташоване у м.Київ по вул.Магнітогорська, 1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26». Відмова мотивована невідповідністю поданих документів вимогам чинного законодавства. Зокрема, наданий заявником технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за інвентаризаційною справою №123095/72947/2056 від 04.06.2013р. містить відмітки щодо самочинного будівництва (реконструкції) об'єкта нерухомості, що пов'язано зі зміною площі та якісних характеристик об'єкта.

За твердженнями позивача, саме факт відмови у здійсненні державної реєстрації речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» свідчить про невизнання права власності заявника на склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська,1.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання .

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У ст.20 Господарського кодексу України зазначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача ; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Як вже зазначалось, однією з підстав позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» визначено необґрунтоване, на думку заявника, рішення державного реєстратора про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності на склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська,1.

Як вказувалось вище, з рішення №7574527 від 04.11.2013р. вбачається, що відмова державного реєстратора в оформленні позивачу права власності на спірне приміщення пов'язана виключно з тим, що наданий заявником технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за інвентаризаційною справою №123095/72947/2056 від 04.06.2013р. містить відмітки щодо самочинного будівництва (реконструкції) об'єкта нерухомості, що пов'язано зі зміною площі та якісних характеристик об'єкта.

Проте, за висновками суду, наведені позивачем обставини не свідчать про порушення чи оспорювання права власності заявника з боку Головного управління юстиції в.Києві в особі реєстраційної служби, оскільки відповідач відповідно до приписів чинного законодавства здійснює оформлення права власності на нерухоме майно на підставі передбачених чинним законодавством документів і не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення останнім прав володіння, користування та розпорядження майном. Висновки стосовно того, що орган, який здійснює оформлення права власності на нерухоме майно та у встановленому законом порядку відмовляє у вчиненні відповідної реєстрації не є особою, яка оспорює речові права, наведені у постанові від 13.02.2012р. Верховного суду України по справі №13/479 та постанові від 06.02.2012р. Вищого господарського суду України по справі № 36/339.

Ухвалами від 14.03.2014р., від 02.04.2014р., від 25.04.2014р. та від 14.05.2014р. господарського суду позивача було зобов'язано надати докази порушення або невизнання відповідачем прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26».

Наразі, додаткових доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем не представлено, факт порушення чи оспорювання його прав Головним управлінням юстиції в м.Києві в особі реєстраційної служби належним чином не обґрунтовано, тоді як, за висновками суду, у заявника було достатньо часу для доведення своєї правової позиції по суті спору.

Крім того, господарський суд зазначає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на підставі ст.392 Цивільного кодексу України належить саме власнику майна, повноваження якого підтверджується відповідними правоустановчими документами, тоді як позивачем таких документів до матеріалів справи не представлено. Аналогічні висновки наведено у постанові від 13.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5017/203/2012.

За таких обставин, з огляду на все наведене вище, враховуючи приписи чинного законодавства, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що речові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» на складське приміщення, що розташоване у м.Києві по вул.Магнітогорській, 1, з боку Головного управління юстиції в м.Києві в особі реєстраційної служби не оспорюються.

Одночасно, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що спірний об'єкт нерухомого майна був збудований Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» господарським способом в 2007р. на підставі акту встановлення та узгодження зовнішніх меж в натурі земельної ділянки. Проте, за висновками суду, наведені твердження позивача не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст.376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва, передбачений ст.331 Цивільного кодексу України, був порушений. Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого відповідно до вимог ст.376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 вказаної статті Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).

При цьому, самочинним будівництвом може вважатись не лише будівництво нових об'єктів, але і реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючого нерухомого майна, розширення та технічне переоснащення підприємств.

За приписами ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частина 5 зазначеної статті передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з аналізу вказаної статті Цивільного кодексу України, вирішуючи спір про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд зобов'язаний встановити усі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи було у встановленому законом порядку передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення; чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією .

Наразі, за твердженнями Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м.Києві спірний об'єкт нерухомості, а саме склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська, 1, не було введено в експлуатацію та до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації позивач не звертався. Доказів зворотнього до матеріалів справи не представлено.

Одночасно, ухвалами від 14.03.2014р., від 02.04.2014р., від 25.04.2014р. та від 14.05.2014р. господарським судом було зобов'язано позивача надати документи, які підтверджують отримання дозволів на будівництво спірного майна. Проте, витребуваних документів позивачем до матеріалів справи представлено не було.

До того ж, як вказувалось вище, обов'язковою умовою визнання прав власності на об'єкт самочинного будівництва є встановлення наявності у позивача статусу власника (користувача) земельної ділянки. Ухвалами від 14.03.2014р., від 02.04.2014р., від 25.04.2014р. та від 14.05.2014р. судом було витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» докази наявності права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій знаходить спірний об'єкт нерухомості.

При цьому, суд зазначає, що акт б/н від 21.06.2006р. встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі та технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки не є правовстановлюючими документами на земельну ділянку, на якій здійснено самочинне будівництво.

Наразі, судом з метою повного та всебічного розгляду справи також було направлено запити до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державного агентства земельних ресурсів України стосовно надання відомостей щодо осіб, яким передана у власність чи користування земельна ділянка у м.Києві, по вул.Магнітогорський,1. Однак, з відомостей наданих на виконання вимог суду, не вбачається, що земельна ділянка за вказаною вище адресою відведена Товариству з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26».

Крім того, наданий до матеріалів справи позивачем звіт про технічне обстеження нежитлової будівлі суд не приймає як належний доказ відповідності спірного об'єкту нерухомості санітарним та будівельним нормам, з огляду на те, що зазначений звіт було складено на замовлення позивача, а особа, яка проводила експертне дослідження, про відповідальність, передбачену ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку не попереджувалась. До того ж, як встановлено судом, предметом дослідження стало приміщення площею 254 кв.м, а предметом спору у розглядуваній справі визначено склад загальною площею 244 кв.м. Одночасно, суд зазначає, що звіт датується 2013 роком, тоді як заявника було зобов'язано надати докази відповідності спірного об'єкту нерухомості будівельним нормам саме станом на час розгляду спору.

За таких обставин, за висновками суду представлені позивачем до матеріалів справи докази не свідчать про відповідність спірного складського приміщення будівельним нормам.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем не було доведено факту звернення до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, відповідності приміщення санітарним та будівельним нормам та передання у встановленому законом порядку земельної ділянки у власність чи користування під самочинно збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва є необґрунтованими.

Отже, враховуючи, що до матеріалів справи не представлено доказів невизнання чи оспорювання речових прав позивача саме відповідачем, приймаючи до уваги відсутність підстав для визнання права власності на склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська,1, як на об'єкт самочинного будівництва, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26» до Головного управління юстиції у м.Києві в особі реєстраційної служби про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна не підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутекс-26», м.Київ до Головного управління юстиції у м.Києві в особі реєстраційної служби, м.Київ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Магнітогорська,1.

У судовому засіданні 11.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.06.2014р.

Суддя М. О. Любченко