Постанова

від 18.09.2014 по справі 910/4057/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р. Справа№ 910/4057/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Ільєнок Т.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання - Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутекс-26"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014

у справі № 910/4057/14 (Суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутекс-26"

до Головного управління юстиції у м. Києві в особі реєстраційної служби

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Київська міська рада;

2. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Атомкомплексприлад";

4. Публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій"

про визнання права власності

за участю представників:

від позивача: Гура С.В.,

від відповідача: не з'явилися,

від третьої особи-1: Палій Є.В.,

від третьої особи-2: не з'явилися,

від третьої особи-3: Говоров І.В.,

від третьої особи-4: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Рутекс-26" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління юстиції у м. Києві в особі реєстраційної служби про визнання на підставі ст. 392 ЦК України права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме, склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська,1.

Позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача в оформленні права власності ТОВ "Рутекс-26" на вказане нерухоме майно, яке останній набув на підставі ст. 376 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/4057/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ТОВ "Рутекс-26" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані прийняттям судом першої інстанції рішення за умов неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання 18.09.2014 представники відповідача, третіх осіб - 2, 4 не з'явились, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 102 ГПК України строки розгляду апеляційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути заяву за відсутності зазначених представників.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням № 7574527 від 04.11.2013 державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, що розташоване у м. Київ по вул. Магнітогорська, 1, за ТОВ "Рутекс-26". Відмова мотивована невідповідністю поданих документів вимогам чинного законодавства. Зокрема, наданий заявником технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за інвентаризаційною справою № 123095/72947/2056 від 04.06.2013 містить відмітки щодо самочинного будівництва (реконструкції) об'єкта нерухомості, що пов'язано зі зміною площі та якісних характеристик об'єкта.

За твердженнями позивача, саме факт відмови у здійсненні державної реєстрації речових прав ТОВ "Рутекс-26" свідчить про невизнання права власності заявника на склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська,1.

Отже, предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкт нерухомості з підстав відмови відповідачем в оформленні такого права через ненадання позивачем необхідних документів для оформлення такого права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 1 та 4 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", відповідно до ст. 1 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно із п.п. 1, 3 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України № 401/2011 від 06.04.2011 Державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади, який здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру (п.7 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України № 401/2011 від 06.04.2011).

Пунктом 7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком (п.п. 26, 27, 29 вказаного Порядку).

Таким чином, чинним законодавством саме на Державну реєстраційну службу України та її структурні підрозділи покладено обов'язок здійснювати оформлення права власності на об'єкти нерухомості виключно при наявності всіх необхідних для оформлення права власності документів.

Проте з рішення № 7574527 від 04.11.2013 вбачається, що відмова державного реєстратора в оформленні позивачу права власності на спірне приміщення пов'язана виключно з тим, що наданий заявником технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за інвентаризаційною справою № 123095/72947/2056 від 04.06.2013 містить відмітки щодо самочинного будівництва (реконструкції) об'єкта нерухомості, що пов'язано зі зміною площі та якісних характеристик об'єкта.

За встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що наведені позивачем обставини не свідчать про порушення чи оспорювання права власності заявника з боку Головного управління юстиції в м. Києві в особі реєстраційної служби, оскільки відповідач відповідно до приписів чинного законодавства здійснює оформлення права власності на нерухоме майно на підставі передбачених чинним законодавством документів і не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення останнім прав володіння, користування та розпорядження майном.

Правові висновки стосовно того, що орган, який здійснює оформлення права власності на нерухоме майно та у встановленому законом порядку відмовляє у вчиненні відповідної реєстрації не є особою, яка оспорює речові права, наведені у постановах Верховного Суду України від 13.02.2012 № 3-6гс12 та від 06.02.2012 № 3-2гс12.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

При цьому, самочинним будівництвом може вважатись не лише будівництво нових об'єктів, але і реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючого нерухомого майна, розширення та технічне переоснащення підприємств.

За приписами ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частина 5 зазначеної статті передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з аналізу ст. 376 ЦК України, вирішуючи спір про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд зобов'язаний встановити усі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи було у встановленому законом порядку передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення; чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи спірний об'єкт нерухомості, а саме склад загальною площею 244,4 кв.м, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, не було введено в експлуатацію та до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації позивач не звертався. Доказів зворотнього, як і доказів отримання дозволів на будівництво спірного майна позивач на вимогу суду не надав.

Обов'язковою умовою визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва є встановлення наявності у позивача статусу власника (користувача) земельної ділянки. Проте позивач не надав суду належних доказів права власності (користування) земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об'єкт нерухомості. Акт б/н від 21.06.2006 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі та технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки не є правовстановлюючими документами на земельну ділянку, на якій здійснено самочинне будівництво, як правомірно зазначив місцевий господарський суд. З відомостей наданих на виконання вимог суду Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державним агентством земельних ресурсів України, не вбачається, що земельна ділянка за вказаною вище адресою відведена ТОВ "Рутекс-26".

Враховуючи також те, що позивачем не було доведено факту звернення до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, відповідності приміщення санітарним та будівельним нормам та передання у встановленому законом порядку земельної ділянки у власність чи користування під самочинно збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, місцевий господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що позовні вимоги ТОВ "Рутекс-26" про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва є необґрунтованими.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутекс-26" на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/4057/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/4057/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Т.В. Ільєнок

Є.Ю. Шаптала