Постанова

від 11.06.2014 по справі 910/13038/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/13038/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко О.В.

за участю представників:

від позивача: Фісун Г.В. - довіреність №3 від 02.01.2014;

від відповідача: Педак С.В. - довіреність від 25.02.2014; Шатохіна О.І. - довіреність від 25.02.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013

у справі №910/13038/13 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району"

до Громадської організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп"

про розірвання договору оренди нежилого приміщення та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі №910/13038/13, повний текст якого складено 26.11.2013 (з урахуванням ухвали від 11.01.2014 про виправлення описки) позов Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району" до Громадської організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп" про розірвання договору оренди нежилого приміщення та виселення - задоволено, а саме: розірвано договір оренди нежилих приміщень № 595/4 від 01.04.2010 року укладений між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Шевченківського району" та Громадською організацією "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп", виселено Громадську організацією "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп" з нежитлового приміщення загальною площею 87,9 кв. м. в будинку № 2/20 на вул. Довнар-Запольського, у місті Києві, та передати його Комунальному підприємству "Керуюча дирекція Шевченківського району", між сторонами розподілено судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в зв'язку з порушенням відповідачем умов договору оренди, зокрема, щодо сплати орендної плати, зазначений договір підлягає розірванню, а відповідач у відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, беручи до уваги той факт, що зобов'язання сторін у випадку розірвання договору припиняються, зобов'язаний звільнити орендоване приміщення та повернути його позивачеві.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати зазначене рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд не врахував, що:

- що розмір орендної плати, який підлягає сплаті, є меншим, ніж зазначено в договорі, оскільки загальна площа орендованого відповідачем приміщення становить 75,6 кв.м, а не 87,9 кв.м, як встановлено договором, а корегуючий коефіцієнт - 0,7, а не 1,938, як зазначено в розрахунку орендної плати (додаток №1 до договору)

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 апеляційну скаргу Громадської організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп" по справі № 910/13038/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/13038/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 Громадській організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 по справі №910/13038/13, апеляційну скаргу прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 11.06.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 11.06.2014 справу № 910/13038/13 було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Сулім В.В., Тищенко О.В.

10.06.2014 до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

10.06.2014 до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

11.06.2014 до Київського апеляційного господарського суду відповідачем подано розрахунок орендної плати.

В судовому засіданні 11.06.2014 представники відповідача доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримали, просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в позові - відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2014 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення місцевого господарського суду - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.04.2010 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, як орендодавцем, та відповідачем - Громадською організацією міжгалузевий науково -технічний центр "Темп", як орендарем, укладено договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 595/4, відповідно до п. 1.1 якого відповідачу було надане в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 87,9 кв.м, що розміщене за адресою: вул. Довнар-Запольського, 2/20 в м. Києві.

14.02.2011 між відповідачем, як орендарем, та позивачем - Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району», як орендодавець, укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди, відповідно до якої на підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", від 31.01.2011 № 121 "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень": розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", внесено зміни до договору оренди, а саме, змінено орендодавця - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради на позивача - Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району».

Таким чином, позивачу перейшли всі права та обов'язки орендодавця за договором оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 595/4 від 01.04.2010, при цьому, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація розпорядженням № 652 від 03.10.2011 доручила позивачу здійснювати претензійно-позовну роботу щодо погашення заборгованості, що виникла перед Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради по договорам оренди нежитлових приміщень, до яких укладено додаткові угоди про заміну сторони орендодавця на комунальне підприємство.

Відповідно до п. 2.2 договору оренди, розмір орендної плати за перший місяць складає 4 125,20 грн. (з ПДВ), розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній.

Також сторонами було погоджено розрахунок орендної плати (викладений в додатку №1 до договору), відповідно до якого вартість орендованого приміщення становить 446 242,00 грн., загальна площа орендованого приміщення - 87,9 кв.м, розрахункова експертна вартість 1 кв.м орендованого приміщення - 5 067,70 грн., коригуючий коефіцієнт - 1,938, розмір орендної плати за перший місяць - 4 125,20 грн.

Згідно з п. 2.5 договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 3.2. договору оренди позивач зобов`язався, зокрема, вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі (п. 3.2.1).

Пунктом 8.2 договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 14.07.11.) строк його дії встановлено з 01.04.2010 по 31.03.2012.

Відповідно до п. 8.4., даний договір припиняє дію або розривається достроково в разі, невиконання орендарем хоча б одного із зобов'язань, зазначених у п. 3.2. даного договору, зокрема, внесення відповідачем орендних платежів своєчасно і в повному обсязі (п. 3.2.1).

Однак, як зазначав позивач, відповідач, користуючись переданим йому в оренду за договором № 595/4 від 01.04.2010 приміщенням, порушує свої зобов'язання зі сплати орендної плати, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 26 579,45 за період з січня по червень 2013 (згідно розрахунку позивача).

Крім того рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2013 у справі №910/348/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2013, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість з орендної плати за договором № 595/4 від 01.04.2010 в розмірі 18 419,52 грн. за період з липня по грудень 2010.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення оплати орендних платежів, 26.06.2013 позивач надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору оренди, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком поштової установи від 26.06.2013.

Однак, як стверджує позивач, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та останній продовжує користуватись обумовленим договором № 595/4 від 01.04.2010 приміщенням.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що ним дійсно припинено сплату орендних платежів, в зв'язку з тим, що в договорі № 595/4 від 01.04.2010 завищено розмір орендної плати, оскільки зазначена в договорі площа орендованого ним приміщення більша, ніж площа, яка фактично передана в оренду.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до пункту 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке.

Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Згідно з частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З огляду на викладене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що на виконання договору оренди нежилих приміщень № 595/4 від 01.04.2010, позивач передав, а позивач прийняв в оренду нежиле приміщення, що розміщене за адресою: вул. Довнар-Запольського, 2/20 в м. Києві, за користування яким відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (п. 2.5) орендну плату в розмірі 4 125,20 грн. з ПДВ - за перший місяць, за кожний наступний місяць - 4 125,20 грн. з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць (п. 2.2).

Однак, як зазначав позивач та не заперечував відповідач, останній припинив сплату орендної плати у встановленому п.п. 2.2, 2.5 договору порядку та розмірі. В зв'язку з чим у відповідача за період з січня по червень 2013 утворилась заборгованість зі сплати орендних платежів.

Доказів того, що за вказаний період відповідачем у встановленому договором порядку - щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця вносилась оренда плата, ні при розгляді справи в суді першої інстанції, ні при розгляді справи в апеляційному суді, останнім - не надано.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2013 у справі №910/348/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2013, встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо здійснення орендної плати за договором № 595/4 від 01.04.2010 за період з липня по грудень 2010, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем за вказаний період утворилась заборгованість в розмірі 18 419,52 грн., яку і було стягнуто зазначеним вище рішенням.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пункт 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

З огляду на викладене, враховуючи те, що рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2013 у справі №910/348/13, яке набрало законної, встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати за договором № 595/4 від 01.04.2010 за період з липня по грудень 2010, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем за вказаний період утворилась заборгованість в розмірі 18 419,52 грн., колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що факт порушення відповідачем зобов'язань щодо здійснення орендної плати за договором № 595/4 від 01.04.2010 за період з липня по грудень 2010 та існування у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаний період, в силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є встановленим та не підлягає доказуванню при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що відповідачем порушені зобов'язання за договором № 595/4 від 01.04.2010 щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати, зокрема не сплачено орендну плату у встановленому п.п. 2.2, 2.5 договору порядку та розмірі (щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця в розмірі 4 125,20 грн. з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць) за період: з липня по грудень 2010 (встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2013 у справі №910/348/13); з січня по червень 2013 (зазначено позивачем та не оспорювалось відповідачем).

З огляду на викладене, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань щодо внесення ним своєчасно та у повному обсязі орендних платежів за договором № 595/4 від 01.04.2010 та п.п. 3.2, 8.4 договору, якими сторони погодили що договір припиняє дію або розривається достроково в разі невиконання відповідачем зобов'язання щодо внесення ним орендних платежів своєчасно та у повному обсязі, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району" про розірвання договору оренди нежилих приміщень № 595/4 від 01.04.2010 - підлягає задоволенню, а відповідно договір оренди нежилих приміщень № 595/4 від 01.04.2010 - розірванню.

Враховуючи той факт, що в силу приписів ч.ч. 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України зобов'язання сторін у випадку розірвання договору припиняються, Київський господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району" про зобов'язання відповідача звільнити орендоване приміщення та повернути його позивачеві також підлягає задоволенню.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що розмір орендної плати, який підлягає сплаті, є меншим, ніж зазначено в договорі, оскільки загальна площа орендованого відповідачем приміщення становить 75,6 кв.м, а не 87,9 кв.м, як встановлено договором, а корегуючий коефіцієнт - 0,7, а не 1,938, як зазначено в розрахунку орендної плати (додаток №1 до договору), колегією суддів Київського апеляційного господарського суду відхиляються з огляду на наступне.

Умовами договору та додатку №1 до договору сторони погодили, що розмір орендованого приміщення становить 87,9 кв.м (п. 1.1 договору, п. 2 додатку №1), розмір орендної плати за перший місяць - 4 125,20 грн. (п. 2.2 договору, п. 5 додатку № 1), коригуючий коефіцієнт - 1,938 (п. 4 додатку № 1).

Крім того, згідно розпорядження Шевченківської районної в місті Києві ради № 2752 від 28.11.05., відповідачу надано в оренду приміщення загальною площею саме 87,9 кв.м.

Приписами п. 2.7 договору встановлено, що у випадку зміни корисної площі в результаті перепланування або ремонту об'єкту оренди, здійсненого орендарем, вносяться зміни до договору, а нарахування орендної плати здійснюється з урахуванням внесених змін.

Пунктом 6.6 договору сторони погодили, що всі зміни, доповнення та додатки, що є невід'ємними за умовами даного договору мають силу у випадку, якщо здійснені у тій же формі, що й даний договір підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", спори про внесення змін до договору оренди (найму) у зв'язку із запровадженням нових тарифів, ставок орендної плати (в т. ч. внесенням змін до відповідних методик) мають вирішуватися з урахуванням вимог приписів статті 632 ЦК України та частини другої статті 21 Закону "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якими розмір орендної плати в договорі встановлюється за домовленістю сторін і може бути змінено за погодженням сторін або у випадках та на умовах, встановлених законом.

Однак, доказів того, що відповідач звертався до позивача, з пропозиціями стосовно внесення змін до договору в частині розміру площі об'єкта оренди, коригуючого коефіцієнту та розміру орендної плати, та сторонами вносились будь-які зміни до договору щодо розміру орендної плати, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в апеляційному суді, відповідачем - не надано.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп" на рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі №910/13038/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі №910/13038/13- залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13038/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Сулім

О.В. Тищенко