Ухвала

від 10.06.2014 по справі 826/20582/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20582/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

10 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.07.2013 року №0001812205, №0001822205,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.07.2013 року №0001812205, №0001822205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «БМБ Компаунд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 26.06.2013 року №146/2250/30406297.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 659193,00 грн., у тому числі за II квартал 2012 року на 134403,00 грн, ІІІ квартал 2012 року - 216281,00 грн., IV квартал 2012 року - 308509,00 грн.;

- п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 74842,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року на 30690,00 грн., жовтень 2012 року - 44152,00 грн.

17.07.2013 року відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0001812205, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 823991,00 грн.;

- №0001822205, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 120263,00 грн.

Переглядаючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.07.2013 року №0001812205, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо порушення позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 141.1 ст. 141 ПК України, що призвело до заниження валового доходу (п. 3.1.1 акту перевірки), колегією суддів встановлено наступне.

Згідно акту перевірки, станом на 01.07.2011 року та на момент проведення перевірки у ТОВ «БМБ Компаунд» існує кредиторська заборгованість перед ПП «Лібро» в розмірі 249720,00 грн., яка виникла у квітні 2009 року в сумі 124860 грн. та в червні 2009 року в сумі 124860 грн.

На думку відповідача, оскільки строк позовної давності по кредиторській заборгованості перед ПП «Лібро» минув у ІІ кварталі 2012 року та вказане підприємство не подавало до суду позовних заяв щодо примусового стягнення заборгованості, не надсилало претензій щодо погашення боргу, позивач повинен був включити зазначену кредиторську заборгованість до складу доходу як суму безнадійної кредиторської заборгованості у ІІ кварталі 2012 року в сумі 249720,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, вважає такі висновки органу державної податкової служби необґрунтованими, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,

01 квітня 2009 року між ТОВ «БМБ Компаунд» (замовник) та ПП «Лібро» (виконавець) було укладено договір про надання послуг прибирання №20/09 з додатками №1 та №2. Згідно п. 3.1. договору замовник зобов'язався оплатити послуги виконавця протягом 45 днів після підписання сторонами акту наданих послуг.

Надані виконавцем послуги були прийняті замовником 30 квітня 2009 року згідно акту №3050 та 30 червня 2009 року згідно акту №3078.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, зобов'язання по оплаті послуг у загальній сумі 249720,00 грн. замовник мав би виконати до 14 червня 2009 року за актом №3050 та відповідно до 14 серпня 2009 року за актом №3078.

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

На підставі вказаної норми цивільного законодавства пунктом 5.3 договору, що укладений між ТОВ «БМБ Компаунд» та ПП «Лібро», встановлено строк позовної давності у 6 (шість) років.

Згідно пп. 14.1.11 п. 14.1 статті 14 ПК України безнадійною заборгованістю є заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Оскільки, за зобов'язанням позивача з ПП «Лібро» за договором від 01.04.2009 року №20/09 строк позовної давності спливає в 2015 році, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у позивача відсутні правові підстави вважати безнадійною заборгованістю не сплачену на користь ПП «Лібро» суму 249720,00 грн., тому, відповідно, і не було підстав для віднесення цієї суми до складу доходів.

Також, згідно акту перевірки, станом на 31.12.2012 року та на момент проведення перевірки у позивача існує кредиторська заборгованість в розмірі 368456,00 грн. перед ТОВ «Руф-Мастер». За даними підсистеми «Перегляд результатів співставлення», аналітичної системі «Автоматизована система співставлення» системи «Податковий блок» ТОВ «Руф-Мастер» не звітує з II кварталу 2012 року; господарським судом постановою від 15.01.2013 року у справі №38/5005/10886/2012 товариство визнано банкрутом; має стан 14 «визнано банкрутом»; свідоцтво платника ПДВ анульовано 18.04.2012 року.

На думку органу державної податкової служби, оскільки позивач не розрахувався з ТОВ «Руф-Мастер» та не має можливості в подальшому розрахуватися за отримані товари (роботи, послуги), зазначені товари (роботи, послуги) отримані ТОВ «БМБ Компаунд» безоплатно.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції не погодився з такими твердженнями відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.07.2010 року між ТОВ «БМБ Компаунд» (замовник) та ТОВ «Руф-Мастер» (генпідрядник) укладено договір підряду №470/10, відповідно до якого останній зобов'язався в строк до 31 липня 2010 року виконати ремонтні роботи по складському комплексу в с. Калинівка, а замовник зобов'язався в строк до 30 серпня 2010 року оплатити виконані роботи за умов підписання сторонами акту приймання- передачі виконаних робіт. Вартість робіт становить 600000,00 грн., у т.ч. ПДВ 100000,00 грн.

01.10.2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору підряду від 01.07.2010 року №470/10, відповідно до якої сторони домовилися, що в якості розрахунку по договору замовник може виписати на ім'я генпідрядника простий вексель.

На виконання умов договору 18 січня 2012 року замовник частково розрахувався з генпідрядником простими векселями на загальну суму 368456,38 грн. (векселі АА 0843000 на суму 165456,38 грн. та АА0842999 на суму 203000,00 грн.). Вказані векселі підлягали оплаті замовником за пред'явленням, але не раніше 01.06.2013 року. Передача векселів відбувалась за актами прийому-передачі від 18.01.2012 року.

Відповідно до п. 14.1.11. ПК України безнадійною заборгованістю є заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Веклеледержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

У зв'язку з цим, у разі встановлення обставини щодо ліквідації векселедержателя дослідженню у даній справі підлягає обставина щодо наявності простих векселів на балансі такого векселедержателя станом на час ліквідації.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року у справі №38/5005/10886/2012 ліквідовано ТОВ «Руф-Мастер». Вказаним рішенням не встановлено наявність векселів від 18 січня 2012 року АА№0842999 та АА№0843000.

Крім того, згідно матеріалів справи, між ПП «Техноцентр Маркет» (пред'явник) та позивачем (векселедавець) складено акт пред'явлення векселя до платежу від 24 липня 2013 року, відповідно до якого пред'явник пред'явив до платежу векселедавцю вексель від 18 січня 2012 року АА №0843000.

Згідно акту приймання - передачі погашеного векселя від 26 липня 2013 року ПП «Техноцентр Маркет» передало, а ТОВ «БМБ Компаунд» прийняв 1 погашений вексель від 18 січня 2012 року АА№0843000.

Також, згідно матеріалів справи між ПП «Техноцентр Маркет» (пред'явник) та позивачем (векселедавець) складено акт пред'явлення векселя до платежу від 19 липня 2013 року, відповідно до якого пред'явник пред'явив до платежу векселедавцю вексель від 18 січня 2012 року АА №0842999. Згідно акту приймання - передачі погашеного векселя від 22 липня 2013 року ПП «Техноцентр Маркет» передало, а ТОВ «БМБ Компаунд» прийняв 1 погашений вексель від 18 січня 2012 року АА№0842999.

Отже, під час ліквідації ТОВ «Руф - Мастер» у останнього були відсутні векселі, що свідчить про неприпинення зобов'язань позивача як векселедавця перед кредиторами та про те, що отримані позивачем ремонтні роботи по складському комплексу в с. Калинівка від ТОВ «Руф-Мастер» не є безоплатно отриманими, відповідно позивач не мав права включати суму вартості цих робіт до складу валового доходу.

Згідно акту перевірки, станом на 01.07.2011 року та на момент проведення перевірки у ТОВ «БМБ Компаунд» існує кредиторська заборгованість в розмірі 761430,00 грн. перед ПП «Євробудсервіс Плюс». За даними систем податкового органу ПП «Євробудсервіс Плюс» не звітує з ІІ кварталу 2011 року, має стан 21 «ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду» (дата прийняття рішення (постанови) суду про припинення 18.06.2012 року за №2А/2370/1990/2012), свідоцтво платника ПДВ анульовано 05.10.2011 року.

На думку органу державної податкової служби, оскільки позивач не розрахувався з ТОВ «Євробудсервіс Плюс» та не має можливості в подальшому розрахуватися за отримані товари (роботи, послуги), зазначені товари (роботи, послуги) отримані ТОВ «БМБ Компаунд» безоплатно.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції як і в попередньому випадку не погодився з такими твердженнями відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.12.2010 року між ТОВ «БМБ Компаунд» (покупець) та ПП «Євробудсервіс Плюс» (постачальник) укладено договір поставки №06-12, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставляти товар згідно специфікацій, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість. Відповідно до п. 3.4. договору покупець зобов'язався оплатити товар протягом 60 днів після його отримання.

Товар було поставлено постачальником, що підтверджується видатковими накладними від 06.12.2010 року №178, від 03.01.2011 року №3, від 04.03.2011 року №22. Поставлений товар покупцем було частково оплачено і станом на 10.01.2012 року заборгованість покупця за поставлений товар становила 761430,44 грн.

Листом від 12 січня 2012 року №01-01/12 ПП «Євробудсервіс Плюс» повідомило ТОВ «БМБ Компаунд» про відступлення ним права вимоги за договором поставки від 06 грудня 2010 року №06-12. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 10 січня 2012 року №1-11/12 зазначене право вимоги було передане ТОВ «Гренуар Консалт».

Згідно повідомлення від 12 січня 2012 року №02/12 ТОВ «Гренуар Консалт» повідомило ТОВ «БМБ Компаунд» про заміну кредитора у зобов'язанні за Договором поставки № 06-12 від 06 грудня 2010 року та просили заборгованість за договором поставки від 06 грудня 2010 року №06-12 перерахувати на їх розрахункові рахунки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Оскільки новим кредитором позивача стало ТОВ «Гренуар Консалт», тому отримані товари від ПП «Євробудсервіс Плюс» за договором від 06 грудня 2010 року №06-12 не є такими, що отримані безоплатно, відповідно позивач не мав права включати суму вартості цих товарів до складу валового доходу.

Щодо порушення позивачем п. 141.1 ПК України, у зв'язку із віднесенням позивачем до складу валових витрат нарахованих процентів на зобов'язання по фінансовому кредиту у розмірі 1759410,00 грн., колегією суддів встановлено наступне.

Згідно акту (п. 3.1.2 «Валові витрати») перевіркою встановлено, що позивачем був укладений договір з ПАТ «Банк Перший» від 26.08.2011 року №23, на підставі якого та відповідно до банківських виписок від 26.08.2011 року та від 30.08.2011 року товариством отримано фінансовий кредит у розмірі 28800000,00 грн., в тому числі 26.08.2011 року в сумі 14200000,00 грн., та 30.08.2011 року - 14600000,00 грн.

На думку органу державної податкової служби витрати, здійснені за рахунок отриманих у вигляді фінансового кредиту в сумі 28000000,00 грн. непов'язані безпосередньо з провадженням господарської діяльності платника податку, а тому і нарахування процентів на зобов'язання по фінансовому кредиту, отриманого по договору від 26.08.2011 року №23, не пов'язане безпосередньо з провадженням господарської діяльності позивача.

Задовольняючи позов в цій частині суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПАТ «Банк Перший» (змінена назва ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», ВАТ «БГ Банк») були укладені договори щодо отримання фінансових кредитів, а саме:

- 26.02.2007 року позивач (позичальник) уклав з ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» (Банк) кредитний договір №13, відповідно до якого банк відкривав позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію з загальним лімітом сумі 7236650,00 грн., в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти. До зазначеного договору були внесені зміни та доповнення відповідними договорами, якими було збільшено розмір кредитної лінії до 7994150,00 грн., змінені розмір відсотків за користування кредитом, строк сплати відсотків, строк повернення кредиту (до 29 серпня 2011 року) та інші умови;

- 10 березня 2010 року позивач (позичальник) уклав з ВАТ «БГ Банк» (банк) кредитний договір №09, відповідно до якого останній на умовах, передбачених цим договором надає позичальнику кредит в національній валюті України в сумі 1500000,00 грн. на поповнення обігових коштів, зі сплатою 30% річних, за користування кредитом; строк повернення - 09 вересня 2010 року. До зазначеного договору були внесені зміни та доповнення відповідними договорами, якими було збільшено суму кредиту до 29400000,00 грн., змінені розмір відсотків за користування кредитом, строк сплати відсотків, строк повернення - до 29 серпня 2011 року, та інші умови.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання зазначених вище договорів позивач як позивальник повинен був повернути банку до 29.08.2011 року кредит в розмірі 11902284,68 гривень та 1871776,58 гривень відсотків за користування кредитом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач повідомив, що продовжити термін повернення кредитів банк не погоджувався, однак був згодний видати новий кредит у гривнях (на кращих умовах) у випадку своєчасного повернення товариством кредитів за існуючими договорами №09 та №13.

Як встановлено судом першої інстанції, з метою повернення банку кредитних коштів ТОВ «БМБ Компаунд» 25.08.2011 року уклало з фізичною особою ОСОБА_3 (позикодавець) договір позики №52/11, відповідно до якого останній для поповнення обігових коштів позичальника надав останньому 14000000,00 гривень строком до 30.09.2011 року; також було укладено додаткову угоду від 29 серпня 2011 року №1 до вказаного договору, якою змінено суму позики на 27800000,00 грн.

25 серпня 2011 року ТОВ «БМБ Компаунд» отримало від ОСОБА_3 кошти в сумі 14000000,00 грн. та використало її для погашення заборгованості за кредитним договором №09 від 10 березня 2010 року, на підтвердження чого позивачем надано суду копію банківської виписки від 25.08.2011 року (т. 1 а.с. 158 - 159).

26 серпня 2011 позивач (позичальник) уклав з ПАТ «Банк Перший» новий кредитний договір №23, згідно якого банк відкрив позивачу відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 14200000,00 гривень для ведення статутної діяльності строком по 23.08.2012 року.

26.08.2011 року позивач отримав від ПАТ «Банк Перший» за кредитним договором №23 кошти в сумі 14200000,00 грн., які в той же день були використані для виконання господарських зобов'язань позивача перед ОСОБА_3 за договором позики №52/11, що підтверджується банківською випискою від 26.08.2011 року (т. 1 а.с. 171).

29 серпня 2011 року позивач відповідно до додаткової угоди від 29 серпня 2011 року №1 отримав від ОСОБА_3 позику в сумі 13800000,00 грн. (т. 1 а.с. 176) і в той ж день використав її для погашення заборгованості за кредитним договором від 26.02.2007 pоку №13, що підтверджується банківською випискою від 29.08.2011 року (т. 1 а.с. 177).

Згідно банківських виписок 30 серпня 2011 року позивач отримав кредит від ПАТ «Банк Перший» за кредитним договором від 26.08.2011 року №23 у сумі 14600000,00 грн. (т. 1 а.с. 181) та 31 серпня 2011 року повернув фінансову допомогу у розмірі 13800000,00 грн. (т. 1 а.с. 183).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з пояснень позивача, залишок коштів, що надані за кредитним договором №23, використано позивачем у господарській діяльності, зокрема для сплати за придбаний товар, сировину, електроенергію, поставлений газ тощо, що підтверджується банківськими виписками від 01.09.2011 року та від 06.09.2011 року (т.1 а.с. 185 - 191).

Зазначені обставини органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувались.

Згідно пп. 138.10.5 п.138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до пункту 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, з наведеного вбачається, що отримані кошти у вигляді кредиту за договором від 26.08.2011 року №23 були використані позивачем для перекредитування, тому витрати (відсотки, що сплачені за зазначеним кредитним договором) пов'язані безпосередньо з провадженням господарської діяльності позивача.

Тому, висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, внаслідок безпідставного віднесення до складу витрат нарахованих процентів на зобов'язання по фінансовому кредиту всього у сумі 1759410,00 грн. є необґрунтованим, що вірно встановлено судом першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 17.07.2013 року №0001812205.

Переглядаючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.07.2013 року №0001822205, колегія суддів виходить з наступного.

В обґрунтування порушення п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та як наслідок заниження податку на додану вартість орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Солодка Країна - К», та ФО-П ОСОБА_4.

Так, щодо господарських відносин з ТОВ «Солодка Країна - К» контролюючий орган посилається на акт ДПІ у Рогатинському районі Івано - Франківської області «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Солодка Країна - К» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість з контрагентом ТОВ «Інтерагро 2007» та податкових зобов'язань за серпень 2011 року» від 18 травня 2012 року №232/152/37322549, відповідно до якого у останнього відсутні основні фонди, чисельність працюючих у 2 кварталі 2011 року складала 6 осіб.

Щодо господарських операцій з ФО-П ОСОБА_4, відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно акту ДПІ у м. Чернігові «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФО-П ОСОБА_4 з питань правильності визначення податкового зобов'язання та достовірності нарахування податкового кредиту по податковим деклараціям за жовтень та листопад 2012 року» від 10.01.2013 року №45/17/НОМЕР_1 у вказаного контрагента відсутні складські приміщення, трудові ресурси, автомобільний чи інший транспорт, які необхідні для здійснення фінансово - господарської діяльності.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з зазначеними вище контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (покупець) та ТОВ «Солодка Країна - К» (продавець) укладено договір від 08 серпня 2011 року №080811, відповідно до якого останній зобов'язується передати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до специфікацій покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору. Продавець поставляє товар покупцю на умовах EXW Інкотермс - 2000; місце призначення: Київська обл., м. Бровари, пер. Тупой, 6.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткову накладну від 31 серпня 2011 року №РН-0000361, відповідно до якої посадова особа позивача за довіреністю отримала цукор білий в мішках п/п; податкову накладну від 31.08.2011 року №392 на загальну суму 184140,00 грн., у тому числі ПДВ 30690,00 грн.; факт поставки товару підтверджується товарно - транспортною накладною від 31 серпня 2011 року №327, відповідно до якої товар поставлено за адресою: Київська обл., м. Бровари, пер. Тупой, 6.

Також, на підтвердження реальності виконання господарської операції позивачем надано декларацію про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання від 31.08.2011 року №361, сертифікат відповідності.

Під час апеляційного розгляду справи, на вимогу колегії суддів, позивачем було надано: специфікацію від 29.08.2011 року №1, якою визначено найменування товару, одиницю виміру, кількість та вартість товару, умови поставки та оплати; витяг з журналу виданих довіреностей.

Окрім цього, між позивачем (покупець) та ФО-П ОСОБА_4 (постачальник) укладено договір від 03 січня 2012 року №ДГ-0005, відповідно до якого останній зобов'язується передати у власність покупцю товар (цукор - пісок) в кількості та по ціні, погодженої згідно рахунку - фактури.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані видаткові накладні, відповідно до яких посадова особа позивача за довіреністю отримала цукор білий; податкові накладні; факт поставки товару підтверджується товарно - транспортними накладними.

Також, позивачем надані сертифікати відповідності, висновок державної санітарно - епідеміологічної експертизи, протоколи випробувань.

Під час апеляційного розгляду справи, на вимогу колегії суддів, позивачем було надано рахунки - фактури на товар.

Оплату товару позивач підтверджує долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок за вказаний період.

Готова продукція, виготовлена позивачем з купленого у зазначених контрагентів цукру реалізована покупцям, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку - копії видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з зазначеними вище товариствами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегією суддів встановлено, що на дату підписання договору та розрахункових документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив протиправність податкового повідомлення - рішення від 17.07.2013 року №0001822205.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 16.06.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.