Ухвала

від 29.09.2015 по справі 826/20582/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/60886/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014

у справі № 826/20582/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у

м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2013 № 0001812205 та № 0001822205.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, складено акт від 26.06.2013 №146/2250/30406297, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 659 193,00 грн., у тому числі за II квартал 2012 року на 134 403,00 грн., ІІІ квартал 2012 року - 216 281,00 грн., IV квартал 2012 року - 308 509,00 грн.; п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 74 842,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року на 30 690,00 грн., жовтень 2012 року - на 44 152,00 грн.

На підставі акта перевірки, 17.07.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001812205, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 823 991,00 грн.; №0001822205, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 120 263,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, безнадійною заборгованістю є заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно із пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

У відповідності із п. 141.1 ст.141 ПК України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Матеріалами справи свідчать, що 01.04.2009 між позивачем (замовник) та ПП «Лібро» (виконавець) було укладено договір про надання послуг прибирання №20/09 з додатками №1 та №2, згідно з п. 3.1. якого замовник зобов'язався оплатити послуги виконавця протягом 45 днів після підписання сторонами акту наданих послуг.

Надані виконавцем послуги були прийняті замовником 30.04.2009 згідно акта № 3050 та 30.06.2009 згідно акта №3078.

Отже, як вірно зазначено судами, зобов'язання по оплаті послуг у загальній сумі 249 720,00 грн. замовник мав би виконати до 14.06.2009 за актом №3050 та до 14.08.2009 за актом №3078.

Оскільки пунктом 5.3 вказаного договору встановлено строк позовної давності у 6 (шість) років, суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав вважати безнадійною заборгованістю, не сплачену на користь ПП «Лібро» суму 249720,00 грн., тому, відповідно, не було підстав для віднесення цієї суми до складу доходів.

Також, встановлено, що 01.07.2010 між позивачем (замовник) та ТОВ «Руф-Мастер» (генпідрядник) укладено договір підряду №470/10, відповідно до якого останній зобов'язався в строк до 31.07.2010 виконати ремонтні роботи по складському комплексу в с. Калинівка, а замовник зобов'язався в строк до 30.08.2010 оплатити виконані роботи за умов підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт. Вартість робіт становить 600 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 100 000,00 грн.

01.10.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору підряду від 01.07.2010 №470/10, відповідно до якої сторони домовилися, що в якості розрахунку по договору замовник може виписати на ім'я генпідрядника простий вексель.

18.01.2012 замовник частково розрахувався з генпідрядником простими векселями на загальну суму 368 456,38 грн., вказані векселі підлягали оплаті замовником за пред'явленням, але не раніше 01.06.2013. Передача векселів відбувалась за актами прийому-передачі від 18.01.2012.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2013 у справі №38/5005/10886/2012 ліквідовано ТОВ «Руф-Мастер». Слід зазначити, що наявність векселів від 18.01.2012 АА №0842999 та АА №0843000, вказаним рішенням встановлено не було.

Крім того, згідно матеріалів справи, між ПП «Техноцентр Маркет» (пред'явник) та позивачем (векселедавець) складено акт пред'явлення векселя до платежу від 24.07.2013, відповідно до якого пред'явник пред'явив до платежу векселедавцю вексель від 18.01.2012 АА №0843000.

Згідно акту приймання - передачі погашеного векселя від 26.07.2013, ПП «Техноцентр Маркет» передало, а ТОВ «БМБ Компаунд» прийняв 1 погашений вексель від 18.01.2012 АА№0843000.

Також, між ПП «Техноцентр Маркет» (пред'явник) та позивачем (векселедавець) складено акт пред'явлення векселя до платежу від 19.07.2013, відповідно до якого пред'явник пред'явив до платежу векселедавцю вексель від 18.01.2012 АА №0842999. Згідно акту приймання - передачі погашеного векселя від 22.07.2013, ПП «Техноцентр Маркет» передало, а ТОВ «БМБ Компаунд» прийняло 1 погашений вексель від 18.01.2012 АА№0842999.

Отже, під час ліквідації ТОВ «Руф - Мастер» у останнього були відсутні векселі, що свідчить про неприпинення зобов'язань позивача як векселедавця перед кредиторами та про те, що отримані позивачем ремонтні роботи по складському комплексу в с. Калинівка від ТОВ «Руф-Мастер» не є безоплатно отриманими, а, отже, позивач не мав права включати суму вартості цих робіт до складу валового доходу.

06.12.2010 між ТОВ «БМБ Компаунд» (покупець) та ПП «Євробудсервіс Плюс» (постачальник) укладено договір поставки №06-12, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставляти товар згідно специфікацій, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість. Відповідно до п. 3.4. договору покупець зобов'язався оплатити товар протягом 60 днів після його отримання.

Товар було поставлено постачальником, що підтверджується видатковими накладними. Поставлений товар покупцем було частково оплачено і станом на 10.01.2012 заборгованість покупця за поставлений товар становила 761 430,44 грн.

Листом від 12.01.2012 №01-01/12 ПП «Євробудсервіс Плюс» повідомило ТОВ «БМБ Компаунд» про відступлення ним права вимоги за договором поставки від 06.12.2010 №06-12. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 10.01.2012 №1-11/12 зазначене право вимоги було передане ТОВ «Гренуар Консалт».

Згідно повідомлення від 12.01.2012 №02/12, ТОВ «Гренуар Консалт» повідомило позивача про заміну кредитора у зобов'язанні за Договором поставки № 06-12 від 06.12.2010 та просило заборгованість за договором поставки від 06.12.2010 №06-12 перерахувати на їх розрахункові рахунки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Оскільки, як було вірно встановлено судами, новим кредитором позивача стало ТОВ «Гренуар Консалт», то отримані товари від ПП «Євробудсервіс Плюс» за договором від 06.12.2010 №06-12 не є такими, що отримані безоплатно, а, отже, позивач не мав права включати суму вартості цих товарів до складу валового доходу.

Також, судами встановлено, що між позивачем та ПАТ «Банк Перший» (змінена назва ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», ВАТ «БГ Банк») були укладені договори щодо отримання фінансових кредитів, а саме: кредитний договір №13, відповідно до якого банк відкривав позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію з загальним лімітом сумі 7 236 650,00 грн., в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти. До зазначеного договору були внесені зміни та доповнення відповідними договорами, якими було збільшено розмір кредитної лінії до 7 994 150,00 грн., змінені розмір відсотків за користування кредитом, строк сплати відсотків, строк повернення кредиту (до 29.08.2011) та інші умови; кредитний договір від 10.03.2010 між позивачем (позичальник) та ВАТ «БГ Банк» (банк) №09, відповідно до якого останній на умовах, передбачених цим договором надає позичальнику кредит в національній валюті України в сумі 1 500 000,00 грн. на поповнення обігових коштів, зі сплатою 30% річних, за користування кредитом; строк повернення - 09.09.2010. До зазначеного договору були внесені зміни та доповнення відповідними договорами, якими було збільшено суму кредиту до 29 400 000,00 грн., змінені розмір відсотків за користування кредитом, строк сплати відсотків, строк повернення - до 29.08.2011, та інші умови.

На виконання зазначених вище договорів, позивач, як позивальник, повинен був повернути банку до 29.08.2011 кредит в розмірі 11 902 284,68 грн. та 1871776,58 грн. відсотків за користування кредитом.

Матеріали справи свідчать, що з метою повернення банку кредитних коштів позивач, 25.08.2011 уклав із фізичною особою ОСОБА_2 (позикодавець) договір позики №52/11, відповідно до якого останній для поповнення обігових коштів позичальника надав останньому 14 000 000,00 грн. строком до 30.09.2011; також, було укладено додаткову угоду від 29.08.2011 №1 до вказаного договору, якою змінено суму позики на 27 800 000,00 грн.

25.08.2011 ТОВ «БМБ Компаунд» отримало від ОСОБА_2 кошти в сумі 14 000 000,00 грн. та використало їх для погашення заборгованості за кредитним договором №09 від 10.03.2010, що підтверджується копією банківської виписки від 25.08.2011.

26.08.2011 позивач (позичальник) уклав з ПАТ «Банк Перший» новий кредитний договір №23, згідно якого банк відкрив позивачу відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 14 200 000,00 гривень для ведення статутної діяльності строком по 23.08.2012, того ж дня позивач отримав від ПАТ «Банк Перший» за кредитним договором №23 кошти в сумі 14 200 000,00 грн., які в той же день були використані для виконання господарських зобов'язань позивача перед ОСОБА_2 за договором позики №52/11, що підтверджується банківською випискою від 26.08.2011.

29.08.2011 позивач, відповідно до додаткової угоди №1, отримав від ОСОБА_2 позику в сумі 13 800 000,00 грн. і того ж дня використав її для погашення заборгованості за кредитним договором від 26.02.2007 №13, що підтверджується банківською випискою від 29.08.2011.

Згідно банківських виписок 30.08.2011, позивач отримав кредит від ПАТ «Банк Перший» за кредитним договором від 26.08.2011 №23 у сумі 14 600 000,00 грн. та 31.08.2011 повернув фінансову допомогу у розмірі 1 380 0000,00 грн.

Судами встановлено, що залишок коштів, які надані за кредитним договором №23, використано позивачем у господарській діяльності, зокрема, для сплати за придбаний товар, сировину, електроенергію, поставлений газ тощо, що підтверджується банківськими виписками від 01.09.2011 та від 06.09.2011.

Зазначені обставини не були досліджені під час проведення перевірки позивача.

Таким чином, судами встановлено, що отримані кошти у вигляді кредиту за договором від 26.08.2011 №23 були використані позивачем для перекредитування, а тому витрати (відсотки, що сплачені за зазначеним кредитним договором) пов'язані безпосередньо з провадженням господарської діяльності позивача.

За наведених обставин, суди першої та апеляцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0001812205.

Щодо позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0001822205, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Солодка Країна - К» та ФОП ОСОБА_3, на виконання умов договорів купівлі-продажу, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, декларацією про оптову ціну на продовольчі товари, специфікацією, сертифікатами відповідності, рахунками-фактурами, банківськими виписками за вказаний період.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Солодка Країна - К» та ФОП ОСОБА_3 що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що на час складання угод з позивачем, його контрагенти були платниками податку на додану вартість.

За наведених обставин, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0001822205.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль