Постанова

від 12.06.2014 по справі 826/870/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/870/14 Головуючий у 1-й інстанції: Донець В.А.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 січня 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.12.2013 №0007952208, №0007942208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали та обставини справи, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сім-Тес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «СВН-Антарекс» за період з 01.01.2011 по 30.06.2013, про що складено акт від 27.11.2013 №2021/26-59-22-08/35677062.

В результаті чого, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013, а саме: №0007942208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на 201809 грн, у тому числі, 134539 грн за основним платежем та 67270 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, №0007952208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 192200 грн, у тому числі, 128133 грн за основним платежем та 64067 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджуються реальність виконання господарських операції ТОВ «СВН-Антарекс» за період з 01.01.2011 по 30.06.2013, а податкові повідомлення-рішення є такими, що прийнятті правомірно та підстав для їх скасування немає.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є не вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано: договори, специфікації, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату, податкові накладні, банківські виписки, товарні накладні (а.с. 38-52 том 1).

Так, згідно договору підряду від 17.02.2012 №28, укладеного між ТОВ «Сім-Тес» (Замовник) та ТОВ «СВН-Антарекс» (Підрядник), Підрядник зобов'язується виконати монтаж кабелю (монтажні роботи) з матеріалів Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до Специфікації №1, за ТОВ «СВН-Антарекс» закріплено необхідність у виконанні таких робіт: монтаж кабелю з'єднання Cable connection, одиниця виміру - шт., кількість - 3000, вартість з ПДВ- 32 грн 35 коп., сума з ПДВ - 97050 грн; монтаж матеріалів LI2Y (St) H2*1 5Q CY-PIMP, одиниця виміру - м., кількість - 3000, вартість з ПДВ - 7 грн 8 коп., сума з ПДВ - 23400 грн; монтаж матеріалів RE-4X (St) H2*0,75 SQ MM Shild 300V, одиниця виміру - м., кількість - 65754 грн, вартість з ПДВ - 7 грн 8 коп., сума з ПДВ - 512881 грн 20 коп. (а.с. 41 том. 1).

Разом з тим, згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №472 від 29.05.2012, вказаним контрагентом позивача, дані роботи виконанні в повному обсязі.

З метою додаткового підтвердження виконання вказаних робіт, позивачем надано до суду докази щодо реалізації вказаних послуг при виконанні договірних зобов'язань з Представництвом «Догуш Іншаат Ве Тіджарет Анонім Шіркеті», а саме: договір субпідряду; банківські виписки; акт приймання виконання будівельних робіт за травень 2012 року №1 (КБ-2В); довідка про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2012 року (КБ-3).

Окрім того, відповідно до додаткової угоди №1 до договору будівельного підряду №28 від 17.02.2012, ТОВ «СВН-Антарекс» взято на себе зобов'язання по виконанню додаткових робіт та збільшено суму договору на 8800 грн. Такими роботами, згідно специфікації №1 є фарбування стін.

З метою підтвердження виконання вказаних робіт, позивачем надано акт надання послуг №1004 від 27.06.2012, рахунок на оплату №2698 від 27.06.2012, а також банківські виписки (а.с. 46-47 том. 1). Більше того, надано додаткові докази щодо реалізації придбаних послуг Представництву «Тюркіш Ерлайнз Інк», а саме акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000005, банківські виписки (а.с. 115, 214 том. 1).

Водночас, судова колегія не погоджуються з твердження суду першої інстанції, що зображення приміщення Представництва «Тюркіш Ерлайнз Інк» та зображення технічних приміщень із розподільчими шафами та прокладеними кабелями не можуть бути достатнім доказом виконання ТОВ «СВН-Антарекс» монтажних та ремонтних робіт, оскільки із вказаних зображень неможливо встановити стан об'єкта до виконання робіт, зміст і обсяг проведених підрядником робіт. При цьому, із зображень технічних приміщень із розподільчими шафами та прокладеними кабелями неможливо встановити належність цих приміщень до терміналу D аеропорту Бориспіль, адже, такі докази є додатковими та не спростовані відповідачем,оскільки відповідно до ст. 71 КАС України, такий обов»язок покладено на відповідача.

Також, до уваги суду апеляційної інстанції прийнято і те, що на підтвердження своїх вимог, 12 червня 2014 року в судовому засіданні представником позивача, подано копії актів приймання-передачі матеріалів (кабелів), а також копії планів кабельних мереж аеропорту Бористпіль.

Дослідивши матеріали справи та підсумовуючи вище викладене судова колегія дійшла висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Разом з тим, колегія суддів не погоджується і з посиланням суду першої інстанції на порушення позивачем Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виходячи з наступного.

Даним Законом, визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, на думку судової колегії, допущені порушення не впливають на можливість ідентифікувати особу, що отримала послуги, і з самих ж первинних документах вбачається вся необхідна інформація, існуючі недоліки є незначними і не можуть, впливати на дійсність накладної, тим більше, що законодавством не передбачено визнання недійсними первинними документами з таких підстав. Водночас, колегія суддів наголошує, що позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Також, безпідставним є твердження суду першої інстанції щодо акту виконаних робіт по формі КБ-3,яка не відповідає формі встановленій Законом,оскільки форма КБ-3 не є актом виконаних робіт, а є довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) (а.с. 226 т.1).

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, наголосити також і на наступному.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача було зареєстроване, як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Жодних доказів того, що заперечуванні правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи,то у зв'язку з цим виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2014 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2014 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 грудня 2013 року №0007942208 та №0007952208.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя : Н.М. Троян

Судді : Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.