Постанова

від 17.06.2014 по справі 915/147/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р.Справа № 915/147/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В. Лашина

Суддів: О.Л. Воронюка

Н.С. Морщагіної

При секретарі Т.М. Філончук

За участю представників сторін:

Від ТОВ "Авентин" - Шабалін Ю.В., довіреність № 42, від 16.06.14;

Від ТОВ "Авентин" - Гоцуляк Ю.С., довіреність № 36, від 14.02.14;

Інші представники учасників процесу в судове засідання не з 'явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 18.04.2014р.

по справі №915/147/14

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1.Державна інспекція сільського господарства в Миколаївській області

2.Миколаївське обласне управління водних ресурсів

до відповідачів:

1.Миколаївської міської ради;

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин"

про визнання незаконним та скасування п/п. 20.4 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/39, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.08.2012 № 8942 та зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИЛА:

06 лютого 2014 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин" (в подальшому - ТОВ "Авентин") про визнання незаконним і скасування пункту 20.4 рішення Миколаївської міської ради № 15/39 від 01.03.2012 р., визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 8942 від 10.08.2012 р., та повернення її державі в особі Миколаївської облдержадміністрації.

Свої вимоги перший заступник прокурора обґрунтував тим, що спірним підпунктом рішення Миколаївської міської ради та укладеним відповідачами договором оренди порушене право власності держави в особі Миколаївської облдержадміністрації на земельну ділянку загальною площею 29,40 га, кадастровий номер 4810136300:07:001:0071, розташовану по вул. Проектній, 6 у місті Миколаєві; дані акт органу місцевого самоврядування та правочин суперечать ст.ст. 13, 19 Конституції України, ст.ст. 12, 21, 84, 93, 122 Земельного кодексу України, ст. 5 Водного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" та ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", а тому підлягають визнанню незаконними та недійсними відповідно, з поверненням земельної ділянки у власність держави на підставі ст.ст. 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.04.2014 р. (суддя Бездоля Д.О.) визнане незаконним та скасовано підпункт 20.4. пункту 20 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/39 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва», зі змінами, внесеними п. 10 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 № 18/42 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва». Визнано недійсним на майбутнє договір оренди землі від 10.08.2012 № 8942, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ "Авентин", зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.08.2012 за № 481010004001144. ТОВ "Авентин" зобов'язане повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку, загальною площею 29,40 га, кадастровий номер: 4810136300:07:001:0071, яка розташована за адресою: вул. Проектна, 6, м. Миколаїв, Миколаївська область. З Миколаївської міської ради до Державного бюджету України стягнуто судовий збір в сумі 1827 грн., а з ТОВ "Авентин" судовий збір до Державного бюджету України стягнуто в розмірі 73080 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ "Авентин" в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах м. Миколаєва, а Бузький лиман знаходиться у межах однієї області, що виключає його віднесення до об'єктів загальнодержавного значення. При цьому, скаржник вказує на те, що перелік водних об'єктів загальнодержавного значення, що міститься у ст. 5 Водного кодексу України, не є вичерпним, тоді як позивачем жодними доказами не доведено перебування цього лиману або земельної ділянки у власності держави. Більш того, ТОВ "Авентин" зазначає, що спірна земельна ділянка зареєстрована як власність саме територіальної громади м. Миколаєва 16 квітня 2013 року. У зв'язку з цим, необгрунтованим вважає скаржник й спосіб захисту прав, обраний позивачем, згідно із ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України. Окрім цього, ТОВ "Авентин" звертає увагу на помилковість розгляду

вимоги прокурора щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування у господарському судочинстві, так як спір є публічно-правовим, який належить розглядати за правилами саме адміністративного судочинства. Безпідставним вважає скаржник й наведення судом першої інстанції судового акту касаційної інстанції, тому що вона не має преюдиційного значення в силу положень ч. 2 ст. 111-7 ГПК України.

Миколаївська міська рада звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з листом в якому зазначає що апеляційну скаргу ТОВ "Авентин" підтримує в повному обсязі та просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В відзиві на апеляційну скаргу Миколаївська обласна державна адміністрація просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області без змін оскільки, на їх думку, вказане рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України , враховуючи всі обставини справи , з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Прокуратура миколаївської області також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін з мотивів викладених у відзиві.

Представники Миколаївської міської ради, Миколаївської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області, Миколаївського обласного управління водних ресурсів та прокуратури в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомили і таким чином не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників ТОВ "Авентин", дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає недійсним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства, порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 9 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 23.12.2011 р. № 12/37 «Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міської ради по Заводському району м. Миколаєва» ТОВ "Авентин" було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 30 га, з них: земельна ділянка, площею 1,71 га, за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням Миколаївської міської ради від 20.05.2004 р. № 20/10 ТОВ «Нівен»; земельна ділянка, площею 28,3 га, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі ділянки в оренду строком на 10 років для обслуговування транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала по вул. Проектній, 6 у м. Миколаєві.

Пунктом 20 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 р. № 15/39 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 29,40 га, з них: 1,71 га - за рахунок земель, відведених рішенням цієї ради від 20.05.2004 р. № 20/10 ТОВ «Нівен», та 27,69 га - за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, а всього 29,40 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, зарахувавши її до земель водного фонду (внутрішні води), для обслуговування транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала по вул. Проектній, 6 у м. Миколаєві; припинено право користування ТОВ "Нівен" земельною ділянкою, площею 1,71 га, по вул. Проектній, 6 у м. Миколаєві (п/п. 20.1.); визнано таким, що втратив чинність пункт 6 рішення міської ради від 20.05.2004 р. № 20/16: про надання в оренду строком до 31.10.2018 р. земельної ділянки площею 17100 кв.м. для обслуговування виробничої бази по вул. Проектній, 6 у м. Миколаєві (землі водного фонду)." (п/п. 20.2.); розірвано договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у книзі записів договорів оренди від 26.10.2004 р. № 2745 (п/п. 20.3.); ТОВ "Авентин" передано в оренду, строком на 10 років, земельну ділянку, площею 29,40 га, для обслуговування транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала за вказаною вище адресою (спірний п. 20.4 оспорюваного рішення ради).

Пунктом 10 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 р. № 18/42 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" були внесені зміни до п. 20 та підпункту 20.4. п. 20 розділу 1 рішення від 01.03.2012 р. № 15/39 та викладено їх у наступній редакції: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 29,40 га, з них: 1,71 га - за рахунок земель, відведених рішенням Миколаївської міської ради від 20.05.2004 № 20/10 ТОВ «Нівен», та 27,69 га - за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, у тому числі 29,40 га під озерами, прибережними замкненими водоймами, лиманами, зарахувавши її до земель водного фонду (внутрішні води), для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної, інженерної інфраструктури (транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала та причалу) по вул. Проектній, 6 (п. 20); передати ТОВ "Авентин" в оренду, строком на 10 років, зазначену земельну ділянку для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної, інженерної інфраструктури (транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала та причалу) (спірний п. 20.4 рішення ради).

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією затвердженого Миколаївською міською радою проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ "Авентин" (а.с. 57, т. 1), завданням на виконання робіт (а.с. 62, т. 1) форма власності на землю та її код згідно з УКФВЗ - 4.1. визначені як державна.

На підставі вказаного рішення від 01.03.2012 р. № 15/39 зі змінами, внесеними рішенням від 05.07.2012 р. № 18/42, 10 серпня 2012 року між відповідачами був укладений спірний договір оренди землі № 8942, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.08.2012 р. за № 481010004001144.

Згідно з п.п. 1.1., 2.1., 3.1. цього договору Миколаївська міська рада зобов'язалася передати, а ТОВ "Авентин" - прийняти в оренду земельну ділянку, загальною площею 29,40 га, строком на 10 років, кадастровий номер: 4810136300:07:001:0071, для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної, інженерної інфраструктури (транспортної розв'язки комплексу із перевантаження зернових вантажів, нафтоналивного термінала та причалу) по вул. Проектній, 6, Заводський район, м. Миколаїв.

Відповідно до п. 5.2. договору цільове призначення земельної ділянки (12.12.08 УКЦВЗД) - землі водного фонду (внутрішні води).

На виконання умов договору, 10.08.2012 р. між відповідачами підписаний акт приймання-передачі спірної земельної ділянки.

Одночасно з цим, пунктом 18 Розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2014 р. № 39/57 внесено зміни до пункту 10 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 р. № 18/42 та пункту 20 рішення цієї ради № 15/39 від 01.03.2013 р., згідно з якими, окрім іншого, змінено цільове призначення та спірна земельна ділянка зарахована саме до земель транспорту згідно із наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 р. № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що Бузький лиман належить до водних об'єктів загальнодержавного значення та не включений до переліку річок та водойм України, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення, затвердженого наказом Держводгоспу України від 03.06.1997 р. № 41, а тому відповідно до ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, в редакції станом на 01.03.2012 р., розпорядження цими землями було віднесено до повноважень саме Миколаївської облдержадміністрації. Відтак, господарський суд визнав спірний підпункт 20.4. пункту 20 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 р. № 15/39, зі змінами, внесеними п. 10 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 р. № 18/42, таким, що суперечить ч. 1 ст. 122 та п. "г" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України, а отже незаконним та підлягаючим скасуванню. Окрім цього, суд першої інстанції, керуючись ст. 152 Земельного кодексу України, а також ст.ст. 388, 1212 Цивільного кодексу України, відзначив про необхідність повернення власнику, - державі в особі Миколаївської облдержадміністрації, спірної земельної ділянки.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія вважає висновки суду першої інстанції зробленими при неповно з'ясованих обставинах справи в їх сукупності, наслідком чого стало помилкове застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Статтею 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оспорюваного рішення ради та укладення спірного договору оренди) встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Аналогічне визначення складу земель водного фонду міститься й у статті 58 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оспорюваного рішення ради та укладення спірного договору оренди).

У відповідності до статті 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Згідно до статті 85 згаданого законодавчого акту порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Частиною першою статті 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Зокрема, до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону (пункт 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею першою Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент винесення оспорюваного рішення ради та укладення спірного договору оренди) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Правові засади оренди землі встановлені Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, зазначеним Законом про оренду землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Разом з цим, Розділом VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" передбачено, що частини друга, третя і четверта статті 4 набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності. До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, в редакції станом на 01.03.2012 р., сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Однак пунктом 12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, державою фактично делеговані повноваження органам місцевого самоврядування, до моменту розмежування земель державної і комунальної власності, щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Згідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", в редакції станом на 01.03.2012 р., розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється в межах адміністративно-територіальних утворень - сіл, селищ, міст, районів, областей. Підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Учасниками судового процесу не подано доказів розмежування земель державної та комунальної власності в межах міста Миколаїв.

Навпаки, спірна земельна ділянка, загальною площею 29,40 га, кадастровий номер: 4810136300:07:001:0071, знаходиться в межах міста Миколаїв, розташована в акваторії Бузького лиману та належить до земель водного фонду, що підтверджується висновком державної експертизи землевпорядної документації від 11.06.2012 р. № 259-12, експлікацією земельних угідь (форма № 6-зем), викопіюванням із чергового кадастрового плану, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 19.01.2011 р. № 01-04/348-05 про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, висновком третьої особи-2 від 20.01.2012 р. № 07/105-1 про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, кресленням перенесення меж земельної ділянки в натуру, планом відведення земельної ділянки, витягом від 20.03.2014 р. № НВ-4800778102014 з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку, інформаційною довідкою від 20.03.2014 р. № 19265630 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, листом Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області від 16.04.2014 р. № 1426/751-5/1300, планом земельної ділянки до спірного договору, схемою до акту перенесення (визначення або встановлення) меж спірної земельної ділянки та іншими доказами.

Доказів реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Миколаївською облдержадміністрацією, у відповідності до приписів ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, позивачем надано не було.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо відсутності повноважень Миколаївської міської ради щодо розпорядження землями державної власності, які перебувають в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці, є таким, що не заснований на нормах законодавства, що було чинним на момент прийняття оспорюваного рішення від 01.03.2012 р. № 15/39.

Судова колегія відмічає, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, дозвіл на виготовлення якого було надано згідно із рішенням Миколаївської міської ради від 23.12.2011 р. № 12/37, що не скасовано у встановленому законом порядку, був погоджений численними уповноваженими органами державної влади у відповідності до ст. 186 Земельного кодексу України. ТОВ "Авентин" понесені витрати на реалізацію інвестиційного проекту будівництва "Портовий перевантажувальний комплекс морського транспорту "Авентин", це товариство сплачувало з моменту отримання спірної земельної ділянки в оренду орендну плату.

Згідно зі ст. 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic) , № 26449/95, пункт 54, від 09.01.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy) , [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).

У справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V) Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визнано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що: відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

У цьому рішенні Європейським Судом використаний принцип презумпції правомірності (або принцип усунення колізій законодавства), що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та є ознакою правової держави.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. " Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії " визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав власності, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Окрім цього, позивачем при поданні позову, а також місцевим господарським судом при вирішенні спору по суті, - не було враховано те, що спірна земельна ділянка, яку позивач вимагає повернути державі в особі Миколаївської облдержадміністрації, загальною площею 29,40 га, складається з: 1,71 га - за рахунок земель, відведених рішенням Миколаївської міської ради від 20.05.2004 р. № 20/15 ТОВ «Нівен», та 27,69 га - за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування.

В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ТОВ "Нівен" /а.с.64, т.2/ про надання згоди на вилучення зі свого землекористування земельної ділянки площею 17100 кв.м., що розташована по вул. Проектна, 6 у м. Миколаєві (якою це товариство користувалося на підставі договору оренди від 19.10.2004 р. на підставі рішення Миколаївської міської ради № 20/16 від 20.05.2004 р.) на користь ТОВ "Авентин" у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу від 15.04.2007 р. земельної ділянки площею 222900 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, 6 з ТОВ "Авентин".

Позивачем не наведено належних підстав для позбавлення ТОВ "Авентин" права на 1,7 га земель, які рахуються серед спірних земель загальною площею 29,40 га.

Помилковим вважає судова колегія й спосіб захисту порушених прав, обраний позивачем та, у зв'язку з цим, неправильне застосування до спірних правовідносин судом першої інстанції приписів статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки у даному випадку позивачем вимагається повернення спірної земельної ділянки в порядку визнання правочину недійсним і застосування реституції, а не в порядку віндікації.

Одночасно з цим, колегія суддів не може погодитися з твердженням скаржника про безпідставність розгляду вимоги прокурора щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування у господарському судочинстві, так як спір є публічно-правовим, який належить розглядати за правилами саме адміністративного судочинства.

Пунктом 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 роз'яснено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні

ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України вбачається, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10).

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Така ж правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

За таких обставин, судова колегія вважає, що достатніх правових підстав вважати перевищення Миколаївською міською радою наданих їй повноважень у сфері земельних правовідносин, не має; оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області не відповідає обставинам справи і закону, а тому підлягає скасування з постановленням нового судового рішення, яким у задоволені позову першого заступника прокурора Миколаївської області належить відмовити у повному обсязі.

Згідно до положень ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, а тому за апеляційний розгляд справи з Миколаївської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин" підлягає стягненню судовий збір в розмірі 36 540 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин" задовольнити, а рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2014 р. у справі № 915/147/14 - скасувати, у позові відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 00022579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин" (вул. Проектна, 6, м. Миколаїв, 54058, ідентифікаційний код 32507357) судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 36 540 грн.

Наказ доручити видати господарському суду Миколаївської області.

Повний текст постанови складено та підписано 18.06.2014р.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя Н.С. Морщагіна