Рішення

від 17.06.2014 по справі 914/2093/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2014 р. Справа № 914/2093/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області, Львівська область, Сокальський район, м. Белз,

до відповідача: Державного історико-культурного заповідника в місті Белз Сокальського району, Львівська область, Сокальський район, м. Белз,

третя особа-1: Белзька міська рада Львівської області, Львівська область, Сокальський район, м. Белз,

третя особа-2: Відділ Держземагенства у Сокальському районі Львівської області, Львівська область, м. Сокаль,

про: визнання недійсним акту на право постійного користування земельною ділянкою та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Буй Б.В., Ковальчук І.Г. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: Калиш О.І. - представник (посвідчення від 23.04.2014 року №285), Білецька Ю.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи-1: Муха В.Я. - міський голова (посвідчення від 23.11.2010 року №1), Клепак Ю.Д. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи-2: не з'явився.

Представникам сторін та третьої особи-1 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 27 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представники сторін та третьої особи-1 не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області до Державного історико-культурного заповідника в місті Белзі Сокальського району за участю третіх осіб - Белзької міської ради Львівської області та Відділу Держземагенства у Сокальському районі Львівської області про визнання недійсним акту на право постійного користування земельною ділянкою та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.05.2013 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.06.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 04.06.2013 року рекомендованою поштою №80062 0004206 6, відповідач - 07.06.2013 року рекомендованою поштою №80062 0004209 0, третя особа-1 - 04.06.2013 року рекомендованою поштою №80062 0004207 4, третя особа-2 - 04.06.2013 року рекомендованою поштою №80001 0179732 4 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 25.06.2013 року відкладено на 04.07.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду по справі.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.07.2013 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду у адміністративній справі №7179/13.

Ухвалою від 06.05.2014 року провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2014 року, про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 10.05.2014 року рекомендованою поштою №80062 0004743 2, відповідач - 13.05.2014 року рекомендованою поштою №80062 0004748 3, третя особа-1 - 13.05.2014 року рекомендованою поштою №80062 0004744 0, третя особа-2 - 13.05.2014 року рекомендованою поштою №80001 0203381 6 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи 27.05.2014 року відкладено на 17.06.2014 року.

02.06.2014 року позивачем подано письмові пояснення (вх. №23821/14), у яких просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку та задоволити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Представники позивача в судове засідання з'явились, 16.06.2014 року подали письмові пояснення (вх. №25924/14), позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представники відповідача в судове засідання з'явились, заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою наданні відповідачу можливості подання клопотання про зупинення провадження у справі, проти позову заперечили повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Представники позивача і третьої особи-1 проти заявленого відповідачем клопотання заперечили.

Приписами частин першої та третьої статті 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи-1, відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з підстав закінчення законодавчо встановленого строку розгляду справи, а також того, що відповідачем до заявленого клопотання не додано жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження обставин, на які відповідач покликається як на підставу відкладення розгляду справи.

Представники третьої особи-1 в судове засідання з'явились, позовні вимоги позивача підтримали повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Представник третьої особи-2 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 34987253, знаходиться за адресою: 80062, Львівська область, Сокальський район, м. Белз, що підтверджується долученими до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №273791 та Витягом з ЄДРПОУ серії АЖ №997299 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 26269366, знаходиться за адресою: 80062, Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Савенка, буд. 1, що підтверджується долученими до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії ААВ №628009, Довідкою Управління статистики у Сокальському районі Львівської області серії АБ №643604 та Витягом з ЄДРПОУ серії АЖ №997305 (докази в матеріалах справи).

Рішенням шостої сесії 22 скликання Белзької міської ради народних депутатів від 30.05.1995 року «Про затвердження площ землекористування» затверджено площі землекористування організаціям і установам міста згідно додатку №1 до рішення.

Пунктом 19 додатку №1 до рішення від 30.05.1995 року позивачу затверджено землекористування земельною ділянкою площею 0,68 га.

Рішенням Белзької міської ради від 27.05.2004 року №269 вирішено надати дозвіл позивачу на складання технічної документації по виготовленню Державного акта на право постійного користування землею в м. Белзі по вул. Грушевського.

Рішенням Белзької міської ради від 09.11.2009 року №782 надано дозвіл Державному історико-культурному заповіднику в м. Белзі на виготовлення технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок.

Рішенням 09.12.2009 року №857 затверджено технічну документацію Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок.

На підставі рішення Белзької міської ради від 09.12.2009 року №857 Державному історико-культурному заповіднику в м. Белзі 07.05.2010 року видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га. (серія ЯЯ №176552) із цільовим призначенням «для обслуговування об'єкту культурної спадщини «Замочок» (належним чином завірена копія державного акту в матеріалах справи).

Згідно Довідки Управління Держкомзему у Сокальському районі Львівської області від 03.02.2010 року №492 станом на 01.01.2010 року в позивача на праві постійного користування знаходиться земельна ділянка в межах міста Белз площею 0,68 га, кадастровий №4624810300:01:003:0019.

Актом від 25.07.2010 року б/н, складеним комісією у складі завідувача сектору Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Управління Держкомзему у Сокальському районі І. Мартинюком, в. о. міського голови м. Белз В. Мухи та спеціаліста-землевпорядника Белзької міської ради ОСОБА_8 встановлено, що на території земельної ділянки площею 1,7828 га, переданій відповідачу у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №176552 знаходиться Українська православна церква Київського патріархату св. Миколая. Згідно облікових даних інвентаризаційної документації за Церквою закріплена земельна ділянка площею 0,68 га, котра входить до складу переданої відповідачу на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №176552 земельної ділянки площею 1,7828 га.

Окрім того, вказаним актом встановлено, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі від 07.05.2010 року серія ЯЯ №176552 виданий з порушенням вимог статті 141 Земельного кодексу України, а саме без згоди на вилучення земельної ділянки попереднього землекористувача, а тому підлягає скасуванню.

Клопотаннями від 29.07.2010 року №01-12/764 та №01-12/765 третя особа-2 зверталась до третьої особи-1 із пропозицією про скасування рішення від 09.11.2009 року №782 як такого, що прийняте з порушенням вимог законодавства України.

З підстав наведеного позивач просить суд визнати недійсним Державний акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га серії ЯЯ №176552, виданий на підставі рішення Белзької міської ради від 09.12.2009 року №857.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 21.06.2013 року за вх. №23986/13, проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним і необґрунтованим, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав того, що позивачем не зареєстровано у встановленому Земельним кодексом України порядку свого права на земельну ділянку, а рішення Белзької міської ради від 09.12.2009 року №857 про затвердження технічної документації Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок не скасоване. Відтак, на думку відповідача, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га серії ЯЯ №176552 виданий відповідачу без порушень чинного законодавства і Державний історико-культурний заповідник в м. Белзі правомірно користується належною йому на праві постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га.

Третя особа-2 у своїх поясненнях стосовно позовних вимог, поданих до суду 20.062013 року за вх. №23931/13, вважає позов документально і нормативно обґрунтованим, просить суд задоволити позовні вимоги позивача у повному обсязі з підстав того, що відповідачем при виготовленні технічної документації не погоджувались межі землекористування із суміжними землекористувачами, серед яких Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області.

Окрім того, третя особа-2 у своїх поясненнях вказує на те, що в площу земельної ділянки, переданої відповідачу на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №176552, ввійшла споруда, - церква, яка згідно Свідоцтва на право власності належить позивачу. За позивачем, згідно рішення Белзької міської ради народних депутатів від 30.05.1995 року закріплено земельну ділянку площею 0,68 га. і, згідно рішення від 27.05.2004 року №269, надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Приписами статті 120 ЗК України визначено, що у випадку, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини третьої статті 126 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» записи, внесені до державного реєстру прав скасовуються, якщо підставами, за яких вони були внесені, були визнані судом недійсними.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 року в адміністративній справі №876/7179/13 апеляційну скаргу державного історико-культурного заповідника в м. Белзі задоволено частково, постанову Сокальського районного суду Львівської області від 02.04.2013 року у справі №1321/2830/2012 скасовано, визнано протиправними та скасовано рішення 38 сесії п'ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.11.2009 року №782 «Про проведення інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі» в частині надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі та видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками об'єктів нерухомості історико-культурної спадщини, щодо об'єкта «Замочок» м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га та рішення 39 сесії п'ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі» в частині затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі та передачі у постійне користування земельної ділянки для обслуговування об'єкту культурної спадщини «Замочок» м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га.

Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 року в адміністративній справі №876/7179/13 набрала законної сили та, у відповідності до приписів частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковою до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Пунктом 38 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 12.03.2009 року №01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що за змістом і направленістю положень статті 35 ГПК рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи (частина четверта статті 35 ГПК).

Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

У відповідності до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у статті 16 ЦК України, суд може захистити порушене, оспорюване або невизнане цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що виданий Державному історико-культурному заповіднику у м. Белзі на підставі рішення Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі» Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №176552 слід визнати недійсним з підстав того, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 року в адміністративній справі №876/7179/13 визнано протиправними та скасовано рішення 38 сесії п'ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.11.2009 року №782 «Про проведення інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі» та рішення 39 сесії п'ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі» в частині затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі та передачі у постійне користування земельної ділянки для обслуговування об'єкту культурної спадщини «Замочок» м. Белз, вул. Грушевського.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи-2, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: сплачений позивачем Квитанцією від 24.05.2013 року №25/1 судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 21, 22, 27, 32 - 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним виданий Державному історико-культурному заповіднику у м. Белзі (80062, Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Савенка, буд. 1; код ЄДРПОУ 26269366) Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га серії ЯЯ №176552, виданий 07.05.2010 року на підставі рішення 39 сесії п'ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі».

3. Стягнути з боржника: Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі (80062, Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Савенка, буд. 1; код ЄДРПОУ 26269366) на користь стягувача: Релігійної громади Української Православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області (80062, Львівська область, Сокальський район, м. Белз; код ЄДРПОУ 34987253) 1 147 грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

17.06.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 19.06.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.