Рішення

від 07.04.2009 по справі 8/37

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/37

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.09                                                                                 Справа № 8/37

За позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю «МТК»,                                       м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Державного підприємства «Хімічний завод «Південний»», м. Рубіжне             Луганської області, -

про стягнення 14733 грн. 04 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області  Середа А.П.,

при секретарі судового засідання –Краснопольській Т.Б.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Маргаль О.Є., представник за довіреністю № б/н від 01.01.09 року;

від відповідача –Тавадян Л.Р., представник за довіреністю № б/н від 17.03.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 14192,45 грн., 3% річних у сумі 65,14 грн., інфляційних нарахувань у сумі 475,45 грн., а також судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 27 лютого до 17 березня 2009 року та з 17 березня до 07 квітня 2009 року –з метою надання сторонам подати до суду додаткові докази.

17.03.09 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог (вих. №б/н від 17.03.09 року), в якій просить суд додатково до уже заявлених сум:

3% річних у розмірі 65,14 грн. стягнути 85,03 грн., - тобто всього 150,17 грн.;

інфляційних нарахувань у розмірі 475,45 грн. стягнути 621,91 грн., - тобто всього 1097,36 грн.

Суму основного боргу позивач у заяві залишив   незмінною: 14192,45 грн.

В той же час він визнав у судовому засіданні 07.04.09 року, що відповідач, після його звернення з позовом до суду, добровільно погасив частку основного боргу у розмірі 2692,45 грн. (1192,45 грн.+1500,00 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями №4347/0 від 25.02.09 року на суму 1192,45 грн. та платіжним дорученням №4367/1 від 13.03ж.09 року на суму 1500,00 грн., наданими до справи відповідачем.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.04.09 року, представниками сторін подано клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Представник позивача підтримав позов в уточненому вигляді. Він визнав у цьому судовому засіданні, що відповідач, після його звернення з позовом до суду, добровільно погасив частку основного боргу у розмірі 2692,45 грн. (1192,45 грн.+1500,00 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями №4347/0 від 25.02.09 року на суму 1192,45 грн. та платіжним дорученням №4367/1 від 13.03ж.09 року на суму 1500,00 грн., наданими до справи відповідачем.

Представник відповідача позов визнав частково: у частині основного боргу у розмірі 11500,00 грн., надавши докази його часткового погашення (два вищезгадані платіжні доручення); питання про стягнення неустойки залишає на розсуд суду.

 І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

1.25.05.08 року між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено договір №796, згідно якому  Продавець зобов'язується забезпечити безперебійну заправку скрапленим газом, а Покупець  - отримати та своєчасно оплатити у відповідності з умовами цього договору згідно кількості, вказаній у забірних відомостях (п.1.1). Реалізація відбувається  по роздрібних цінах на день відпуску товару (п.1.2). Право власності на товар у покупця виникає в момент його отримання (п.1.3). Загальна сума договору –49830,00 грн., з ПДВ (п.1.4).

Платежі за цим договором здійснюються на підставі рахунку продавця згідно письмової заявки покупця (п.2.1). Форма оплати –100-відсоткова попередня оплата. В окремих випадках, на підставі домовленості сторін, допускається оплата впродовж 2-х банківських днів (п.2.2).

Неврегульовані сторонами розбіжності розглядаються у судовому порядку (п.4.5).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.08 року (п.6.3); він вважається продовженим  на кожний наступний рік, якщо  жодна із сторін не заявить про його  припинення за 20 днів до закінчення терміну дії договору (п.6.4).

03.10є.ж08 року сторони уклали додаткову угоду до основного договору, згідно якій суму договору збільшили на 50070,00 грн., з ПДВ (п.1), у зв'язку з чим загальна сума договору склала 99900,00 грн. (п.2); продовжили термін його дії до 31.12.09 року (п.3).

          Як стверджує позивач, на виконання умов договору він відпустив покупцеві товар –4429,75 літрів скрапленого газу на загальну суму 16892,76 грн., що документально підтверджується: видатковими накладними №РН-0001446 від 29.09.08 року на суму 9200,03 грн., №РН-0001512 від 14.10.08 року на суму 3976,56 грн. та  №РН-0001526 від 29.10.08 року на суму 3716,17 грн., а також довіреностями на право отримання кожної з партій товару, вказаного у накладних.

Кожен з перелічених документів містить у собі докази отримання товару уповноваженою особою покупця.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач частково сплатив суму основного боргу у розмірі 2700,13 грн., тобто залишок основного боргу склав 14192,45 грн., як про те і заявлено позивачем. Заходів до повного погашення боргу боржник не вжив,  на спрямовану позивачем претензію №135 від 29.10.08 року шляхом повного погашення боргу не відреагував.

У зв'язку з наявністю вказаної суми боргу позивачем нараховано: 3% річних у сумі 150,17 грн. та інфляційні нарахування у сумі 1097,36 грн. (розрахунки додано до справи).

Таким чином, загальна сума позову складає 15439,98 грн.

          Відповідач документально довів, що після звернення позивача з позовом до суду він добровільно погасив частку боргу у розмірі  2692,45 грн., - тобто залишок основного боргу становить 11500,00 грн.

          ІІ.Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням їх уточнення) з наступних підстав.             

            1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують

цивільні права та обов'язки. Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків,

зокрема, є договори та інші правочини.

          Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника   виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором  строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає  або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару.

           Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

           Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець    зобов'язаний    оплатити   товар   за   ціною, встановленою  у  договорі  купівлі-продажу,  або,  якщо  вона   не встановлена  у  договорі  і не може бути визначена виходячи з його умов,  - за ціною,  що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу,  а  також вчинити за свій рахунок дії,  які відповідно до договору,  актів цивільного законодавства або вимог,  що  звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

            Якщо  ціну  встановлено  залежно  від  ваги  товару,  вона визначається за вагою нетто, якщо інше  не  встановлено  договором купівлі-продажу.

            Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників,  що зумовлюють ціну  товару (собівартість,  затрати тощо),  але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи  із  співвідношення  цих показників  на  момент  укладення  договору  і на момент передання товару.

           Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо  передання товару,   ціна   визначається   виходячи   із  співвідношення  цих показників на  момент  укладення  договору  і  на  день  передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором,  - на день,  визначений відповідно до статті 530  цього Кодексу.  

           Положення цієї    частини    про   визначення   ціни   товару застосовуються,  якщо  інше  не  встановлено   актами   цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

           Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов пунктів 1.1 та 2.1-2.2 договору.

           Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

           Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

          З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

          Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

              Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який прострочив   виконання   зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки  і  за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено  неустойку,  то вона   підлягає   стягненню   у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків.

           Договором може  бути  встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

          Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

          Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦКУ встановлено річний термін для стягнення неустойки (штрафу, пені).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій  боржник   не   звільняється   від   відповідальності    за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

           Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Таким чином, оцінивши доводи сторін та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково (з урахуванням їх уточнення) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст.49 ГПК України,  суд покладає  їх  на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

Судом встановлено, що позивач припустився надмірної сплати державного мита у розмірі 1,10 грн.

Так, згідно п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито» позивач при зверненні до суду з позовом на суму 15439,98 грн. (з урахуванням його уточнення)  повинен був сплатити державне мито у сумі 154,40 грн., однак він сплатив його у сумі 155,50 грн. (на підставі платіжного доручення №28 від 29.01.09 року сплатив 148,00 грн. + на підставі платіжного доручення №88 від 16.03.09 року –7,50 грн.), -  тобто на 1,10 грн. більше (155,50 грн. –154,40 грн.).

У зв'язку з цим надмірно сплачене державне мито у сумі 1,10 грн. підлягає поверненню платнику.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47,47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст. 82-85 ГПК України,  суд

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити  частково.    

         2.Стягнути з Державного підприємства «Хімічний завод «Південний», ідентифікаційний код 35283037, яке знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Заводська, 1-г Луганської області, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК», ідентифікаційний код 31713599, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 104/148 Луганської області, -  основний борг у сумі 11500 (одинадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.,  3% річних у сумі 150 (сто п'ятдесят) грн.17 коп. та інфляційні нарахування у сумі 1097 (одна тисяча дев'яносто сім) грн. 36 грн., а також витрати по сплаті  державного мита у сумі 154 (сто п'ятдесят чотири) грн. 40 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118  (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК», ідентифікаційний код 31713599, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 104/148 Луганської області,  - надмірно сплачене державне мито у сумі 1 (одна) грн. 10 коп.

Підставою для повернення надмірно сплаченого державного мита є копія цього судового рішення, скріпленого гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.04.09 року за згодою  представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  09 квітня 2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа