Рішення

від 28.04.2009 по справі 8/65пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/65пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.09                                                                                 Справа № 8/65пн.

За позовом Регіонального  відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ,

до 1.Колективного підприємства «Сєвєродонецька будівельна фірма «ДСК»»,                         м. Сєвєродонецьк Луганської області,

      2.Колективного підприємства «Будівельне управління №3», місто Сєвєродонецьк Луганської області, -

про визнання права власності.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань –Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Ващенко Ю.К. –головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність №09-01 від 08.04.09 року;

від 1-го відповідача –Воробйов В.І. - головний інженер, - довіреність № 15 від 18.03.09 року; Горшков В.М. –представник,  - довіреність № б/н від 20.03.09 року;

від 2-го відповідача –Рогоцький Г.Т. –директор, - протокол №8 від 28.05.03 року, паспорт ЕМ №968278, вид. Рубіжанським МВ УМВСУ у Луганській обл. 09.08.01 року; Горшков В.М. - - представник, - довіреність №б/н від 20.03.09 року,  -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

           суть спору: позивачем заявлено вимоги про визнання права власності за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області на об'єкти нерухомості, а саме:

-          незавершене будівництво їдальні бази відпочинку «Айдар», що розташоване за адресою: с. Штормове Новоайдарського району Луганської області;

-          будівлю дитячого садка № 1, що розташована за адресою: м. Рубіжне Луганської області, вул. Леніна, 36-б.

          Ухвалою суду від 24.03.09 року, за клопотанням відповідача –Колективного підприємства «Сєвєвєродонецька будівельна фірма «ДСК»-  до участі у справі залучено 2-го відповідача  - Колективне підприємство «Будівельне управління №3».

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24 березня до 10 квітня 2009 року - у зв'язку з залученням до участі у справі 2-го відповідача; неприбуттям до судового засідання позивача, а також з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази; з 10 квітня до 28 квітня 2009 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

У судовому засіданні, яке відбулося 28.04.09 року, представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його тим, що:

           спірне майно - будівля дитячого садка №1, що знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б, та об'єкт незавершеного будівництва  їдальні бази відпочинку «Айдар», розташований за адресою: с. Штормове Новоайдарського району Луганської області, - відповідно до плану приватизації, затвердженого наказом відповідача від 24.02.94 № 232, мало статус об'єкта соціально-побутового призначення та не увійшло до переліку нерухомого майна, яке було передане 1-му відповідачеві в процесі приватизації за договором купівлі-продажу від 17.03.94 року, за реєстром № 1723;

           обидва спірні об'єкти відповідно до ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, що діяла на момент приватизації) безоплатно передані позивачеві, але не у власність, а у безоплатне користування,  - такий висновок витікає з аналізу норм названого Закону та цивільного законодавства про платність приватизації та неможливість безоплатної передачі як способу відчуження державного майна;

           позивач не передавав у власність 1-му відповідачеві обидва спірні об'єкти нерухомого майна соціально-побутового призначення.

Представник 1-го відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вих. №б/н від 23.03.09 року) та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник 2-го відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю (відзив за вих. №б/н від 10.04.09 року).

Судом в ході дослідження матеріалів справи виявлено факт описки при визначенні місцезнаходження 2-го відповідача.

Так, в ухвалі суду по цій справі від 10.04.09 року в якості місцезнаходження 2-го відповідача –Колективного підприємства «Будівельне управління №3»вказано місто Сєвєродонецьк Луганської області, в той час як згідно матеріалам справи (довідка державного реєстратора  виконавчого комітету Луганської міської ради  АГ №160048 від 03.04.09 року) таким місцем є місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б Луганської області.

Припущена описка підлягає виправленню, а правильним місцезнаходженням 2-го відповідача слід вважати місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б Луганської області, - що відобразити у рішенні суду по справі.

І.Заслухавши представників сторін,  дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

1. 13.08.1992 року між  Фондом державного майна України (орендодавець) та Організацією орендарів  «Сєвєродонецька фірма  «Надія»(орендар)   у простій письмовій формі укладено договір оренди №б/н, предметом якого є майно Сєвєродонецької державної будівельної фірми «Надія»(основні засоби) первісною вартістю  27.874,00 тис. карб., залишковою вартістю –10.300,00 карб., у т.ч. - незавершене капітальне будівництво вартістю 4.150,00 тис. карб. (п.1 договору).

Згідно абзацу 14 розділу ІІІ цього договору орендар має право викупити  орендоване майно на умовах, у порядку та строки, визначені чинним законодавством України. Викуп оформлюється  додатковою угодою до цього договору (а.с.44-46).

Орендоване майно –основні засоби залишковою вартістю 10.300 тис. карб.; незвершене капітальне будівництво  вартістю 4.156 тис.карб. та інші активи орендодавець передав орендареві згідно акту приймання-передачі від 13.08.92 року.

09.11.93 року Регіональним  відділенням Фонду держмайна України по Луганській області затверджено Акт оцінки  вартості орендного підприємства, згідно якому  балансова вартість  основних засобів становить 1.500.158 тис. карб., у т.ч. вартість майна орендаря –449.694 тис. карб.; залишкова вартість цього ж майна –730.690 тис. карб.;  відновлювальна вартість  незавершеного будівництва становить 960.501 тис. карб., у т.ч.  майна орендаря –809.092 тис. карб.(а.с.50-53).

07.01.94 року  сторони за основним договором у простій письмовій формі уклали додаткову угоду до нього,  згідно  пункту 1 якої орендар викупляє орендоване майно за ціною, визначеною у відповідності з Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 року, комісією  з оцінки цього об'єкту, створеною відповідно до чинного законодавства.

Загальна вартість цілісного майнового комплексу станом на 01.10.93 року становила 1.828.675 тис. карб.; вартість майна, що належить орендареві,  - 541.858 тис. карб.; вартість майна, для якого встановлено пільгу, - 87.539 тис. карб.; вартість майна, що підлягає викупу, - 1.196.578 тис карб. (п.2).

Передача майна здійснюється у порядку, визначеному договором купівлі-продажу (п.6).

Право власності на майно переходить орендареві після внесення ним усієї вартості викупленого  майна та підписання сторонами акту  передачі  державного майна. Договір оренди з цього часу втрачає чинність (п.7) (а.с.48).

Особливості правового статуту обох спірних об'єктів нерухомості у тексті договору купівлі-продажу будь-яким чином не оговорені, - тобто вони у ньому позначені як цілісний майновий комплекс, - договір не містить посилання на те, що ці два об'єкти передаються не у власність, а у користування.

Жодна зі сторін за цим спором не оспорює факту повного виконання  орендарем усіх своїх зобов'язань за вищезгаданим договором та додатковою угодою до нього.

24.02.94 року наказом №232 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області (далі –РВ ФДМУ) затверджено План приватизації державного майна Орендного підприємства Сєвєродонецька будівельна фірма «Надія», згідно розділу У якого: способом приватизації є викуп (п.1); покупцем майна є Організація орендарів Сєвєродонецької будівельної фірми «Надія»(п.2); пільги  надаються трудовому колективу у відповідності до ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», при цьому безоплатно  передаються: будівля дитсадка №1 балансовою вартістю 70.547 тис. карб, залишковою вартістю  -  13.578,00  карб. та їдальня бази відпочинку «Айдар» (незавершене будівництво) балансовою вартістю 48.024 тис. карб. (п.3), - однак документальні докази (угода, додаткова угода та т.і.) щодо цього (безоплатної передачі) відсутні, оскільки сторонами не складалися та не підписувалися.

Вартість майна, яке підлягає викупу, згідно акту оцінки, становить 1.198.978 тис. карб. (п.4) (а.с.49 та ін.).

Отже, спірне нерухоме майно увійшло до загального переліку об'єктів, які підлягають приватизації.

17.03.94 року між  РВ ФДМУ (продавець) та Організацією орендарів   Сєвєродонецької будівельної фірми «Надія»(покупець) укладено договір купівлі-продажу державного майна, нотаріально посвідчений Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області, за реєстром №1723, - згідно якому продавець продав, а покупець  купив  державне майно цілісного майнового комплексу  Сєвєродонецької  будівельної фірми «Надія», яка знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 10 (п.1 договору), вартістю 1.198.978 тис. карб. (п.2); вказану суму коштів покупець повинен сплатити не пізніше 60 днів  з моменту підписання договору (п.4.1).

Право власності на майно переходить до Покупця після внесення  ним усієї вартості викупленого майна та підписання сторонами Акту передачі проданого державного майна (п.6).

Покупець у повному обсязі та у встановлені строки погоджується на умови, вказані у затвердженому плані приватизації (п.9).

Продавець підтверджує, що згадуване у цьому договорі майно не входить до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації; нікому не продане; не передане безоплатно, на передано у заставу, у спорі та під забороною (арештом) не знаходиться, ніякими угодами не обтяжене, судових та арбітражних позовів щодо нього не пред'явлено (п.10).

Взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим  договором, регламентуються чинним законодавством (п.12).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та впродовж 30 днів підлягає реєстрації у Сєвєродонецькій міській раді (п. 15).

З матеріалів справи вбачається, що цей договір кожна із сторін виконала у повному обсязі.

03.05.94 року  його зареєстровано у Сєвєродонецькій міській раді, рішення №378, а 11.08.99 року - у  Сєвєродонецькому бюро технічної інвентаризації за №169.

05.07.94 року РВ ФДМУ згідно акту  передачі проданого державного майна –цілісного майнового комплексу –передало покупцеві майно, що є предметом вищезгаданого договору купівлі-продажу балансовою вартістю 1.095.670,00 тис. карб., залишковою вартістю 215.784,00 тис. карб., у т.ч. незавершене будівництво відновлювальною вартістю 151.409,00 тис. карб.; у цьому ж акті наведені докази повної сплати покупцем вартості придбаного за договором майна (а.с.57-58).

15.07.94 року РВ ФДМУ за реєстраційним №82-09, на підставі вищезгаданих договору купівлі-продажу від 17.03.94 року та акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу (далі –ЦМК) від 05.07.94 року видало  Організації орендарів Сєвєродонецької будівельної фірми  «Надія» Державне свідоцтво про право власності на ЦМК, який знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 10 (а.с.59).

Тобто 1-й відповідач  отримав документальне підтвердження права власності на придбаний за договором купівлі-продажу  ЦМК, без застережень про те, що два спірні об'єкти нерухомості передані йому не у власність, а у користування.

Як вбачається з рішення господарського суду Луганської області від 07.07.08 року по справі 3/76пн за позовом  Колективного підприємства  «Сєвєродонецька будівельна фірма «ДСК»до РВ ФДМУ (тобто між тими ж сторонами та з тих же підстав) –про визнання права власності,  - позов задоволено у повному обсязі; рішення набрало законної сили, - при цьому судом  встановлено, що  після укладення договору купівлі-продажу та складення акту приймання-передачі,  на підставі наказу РВ ФДМУ від 05.07.94 року за №876 з Державного реєстру України виключено усе державне майно орендного підприємства Сєвєродонецька будівельна фірма «Надія»(а.с.73-76).

2. 16.09.94 року Організацію орендарів Сєвєродонецької будівельної фірми «Надія»реорганізовано у Колективне підприємство «Сєвєродонецька будівельна фірма «ДСК», яка є  правонаступником вищезгаданої Організації орендарів (п.1.1 розділу І Статуту  Колективного підприємства «Сєвєродонецька будівельна фірма «ДСК»»(далі –КП «Сєвєродонецька БФ «ДСК»).

Майно  підприємства складається з цілісного майнового комплексу; статутний фонд  визначено у розмірі 1.828.675 тис. карб. (п.4.1); майно належить підприємству на праві приватної власності (п.4.3); джерелами формування майна підприємства є: приватизоване майно; майно, придбане в період оренди; доходи, отримані від реалізації продукції, а також інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів та ін.  (а.с.33-41).

На підставі рішення позачергової конференції  власників  КП «Сєвєродонецька БФ «ДСК»  від 16.12.99 року (протокол №б/н від тієї ж дати), а також постанови  до цього протоколу підприємство реорганізовано та утворено низку підприємств, у т.ч. Колективне підприємство «Будівельне управління №3», ідентифікаційний код 24845334, місцезнаходження: м. Рубіжне, вул. Леніна, 36-б (далі –КП «БУ №3) (а.с. 60-63), якому   КП «Сєвєродонецька БФ «ДСК»на підставі передавального балансу передала основні та оборотні фонди, у тому числі –будівлю дитсадка №1, що знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б (а.с.64-67).

Згідно пункту 4.1 Статуту КП «БУ №3», його майно складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображена у самостійному  балансі на момент виходу з фірми «ДСК»відповідно до розподільчого балансу. Вказане майно належить КП «БУ №3»на праві власності (п.4.2); джерелом формування майна управління є: майно, отримане згідно розподільчому балансу; та ін (п.4.3).

Отже, станом на час вирішення цього спору по суті об'єкт спірного нерухомого майна у вигляді будівлі вищеназваного дитячого садка №1 перебуває у власності 2-го відповідача. Згідно даних, отриманих від Рубіжанського комунального підприємства  «Бюро технічної інвентаризації», станом на даний час право власності на це майно ні за ким не зареєстроване.

Як вбачається з документальних доказів, наданих до справи 1-м відповідачем, на час вирішення цього спору другий спірний об'єкт нерухомого майна у вигляді незавершеного будівництва їдальні бази відпочинку «Айдар» фізично не існує, оскільки його списано на підставі: наказу КП «Сєвєродонецька БФ «ДСК»№22-б від 09.08.05  року; акту списання  незавершеного будівництва - їдальні оздоровчого комплексу «Айдар»від 12.12.05 року; ця обставина також підтверджується довідкою  КП «Сєвєродонецька БФ «ДСК»(без номера та без дати), згідно якій станом на 01.01.06 року  цей об'єкт не обліковується на балансі підприємства на підставі акту про списання від 12.12.2005 року (а.с. 70-72).

Представник позивача, дізнавшись у судовому засіданні про факт списання цього об'єкта нерухомості, пояснив, що для позивача ця обставина не має правового значення, оскільки списання мало місце без погодження з РВ ФДМУ.

ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

1.Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права власності не встановлена судом.

На підставі доданих до матеріалів справи доказів судом встановлено, що 1-й відповідач є власником  майна –незавершеного будівництвом приміщення їдальні бази відпочинку «Айдар», яке знаходиться у селі Штормове Новоайдарського району Луганської області, а 2-й відповідач –власником будівлі дитсадка №1, що знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б, - про які йдеться у позові.

Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

    Згідно ст. 1 Закону України від 04.03.92 року №2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна»(у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 17.03.94 року, за реєстром №1723) (далі –ЗУ №2163-ХІІ), приватизація майна державних підприємств  України  -  це  відчуження    майна,    що    перебуває    у загальнодержавній,   республіканській    (Республіки    Крим)    і комунальній  власності,  на  користь  фізичних   та    недержавних юридичних осіб.

     До числа пріоритетів та принципів приватизації названий Закон відносить: законність; надання пільг на придбання державного майна членами  трудових колективів підприємств, що приватизуються; пріоритетного надання  громадянам  України прав на  придбання державного майна; приватизації   державного   майна   на   платній   основі   з застосуванням приватизаційних паперів; пріоритетного  права  трудових  колективів  на  вибір   форми власності і придбання майна своїх підприємств (ст. 2).

    Частиною 1 ст. 5 цього Закону встановлено, що до  об'єктів  державної    власності,    що підлягають приватизації, належать: майно  підприємств,  цехів,  виробництв,   дільниць,    інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки  (паї,  акції),  що  належать    державі    у    майні господарських товариств та інших об'єднань.

          Відповідно до ст. 8 Закону з метою приватизації державного майна можуть створюватися товариства покупців.

     До числа шляхів приватизації державного майна віднесено, серед інших, також  викуп об'єктів  малої  приватизації  товариствами  покупців, створених працівниками цих об'єктів (ч.1 ст. 15 Закону).

     Частиною 1 ст. 17 Закону №2163-ХІІ встановлено, що викуп  державного  майна, договір оренди  якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України  «Про оренду  майна  державних  підприємств та організацій».

     Товариству покупців, створеному працівниками  підприємства згідно з  статтею  8  цього Закону, яке стало  власником  свого підприємства в результаті викупу  підприємства,  купівлі  його  на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій,  за його згодою відповідний державний  орган  приватизації безоплатно передає об'єкти  соціально-побутового  призначення,  створені  за рахунок коштів фонду  соціального  розвитку  (аналогічних  фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було  придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

            Ці пільги поширюються на  викуп  державного  майна  орендними підприємствами (ч.2 ст.24 Закону).

Статтею 27 Закону №2163-ХІІ встановлено, що у разі приватизації  майна державного  підприємства як  цілісного  майнового  комплексу шляхом його викупу, між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню, а також реєстрації виконкомами Рад народних депутатів протягом одного місяця з дня його укладення.

Порядок переходу права власності на приватизовані об'єкти визначається  відповідно  до законодавства.

Як сказано вище у цьому рішенні, між позивачем та попередником 1-го відповідача був укладений договір купівлі-продажу державного майна від 17.03.94 року, за   реєстром №1723; зареєстрований  виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради народних депутатів - рішення від 09.05.94 № 378).

Згідно ст. 20 Закону України «Про приватизацію державного майна», визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства,   що   створюється   на   основі   державного   підприємства,   здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості, зафіксованій на момент емісії приватизаційних паперів, основних фондів, з врахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів, та врахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, відповідно до Методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Оцінка вартості майна, що викупалося згідно  з вказаним договором від 17.03.94 року та передача  на підставі акту передачі проданого державного майна - цілісного майнового комплексу від 05.07.94 року, -  здійснені у відповідності до чинної на той час Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України  від 08.09.93 року за № 717.

Так, згідно п. 8 даної Методики оцінка   вартості   цілісного   майнового   комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.

Пунктом 9 Методики, встановлено, що оцінка майна цілісних майнових комплексів здійснюється у такій послідовності: проведення повної інвентаризації майна; розроблення передаточного балансу; визначення вартості об'єкта приватизації згідно з даними інвентаризації та балансу; складання акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

          Акт оцінки вартості майна орендного підприємства, затвердженого наказом регіонального відділення Фонду державного майна України від 09.12.93 року № 695 загальна балансова вартість основних засобів складає 1.050.464 тис.карб. (без включення вартості майна орендарів), що відповідає даним балансу, і включає усі без винятку основні засоби, у тому числі і обидва спірні об'єкти. Залишкова вартість основних засобів, які передаються згідно акту, складає 730690 тис. карб.  згідно балансу та акту оцінки.

Згідно п. 42 Методики, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, та вартість майна, для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна»від 04.03.92 року в редакції, чинній на час документального оформлення спірних правовідносин, - Товариству покупців, створеному працівниками підприємства відповідно до ст. 8 цього Закону та яке стало власником свого підприємства в результаті його викупу, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, шляхом придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Згідно балансу та акту оцінки, вартість майна, що належить орендареві, складає 427.067 тис. карб., та вартість майна, для якого встановлено пільги (у тому числі обидва спірні об'єкти) складає 87.839 тис. карб.

Остаточна ж вартість основних фондів становить 215.784 тис карб. (730.690 тис.карб. –427.067 тис.карб.  –87.839 тис. карб.).

Таким чином, спірне майно увійшло до складу цілісного майнового комплексу, який був переданий позивачеві за договором купівлі-продажу та за актом приймання-передачі, при цьому ціна проданого державного майна була зменшена відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, чинній на час аналізуємих правовідносин) та п.п. 8,9,42 Методики.

3.Аналізуючи далі обставини справи, наявні у ній докази та правовідносини, що склалися між сторонами за цим спором, суд дійшов наступних висновків.

Як сказано у частині 4 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, чинній на час виникнення спірних  правовідносин) порядок переходу права власності  на  приватизовані   об'єкти  визначається  відповідно  до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу  Української РСР (далі –ЦК УРСР), який діяв на момент приватизації, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно договору купівлі-продажу від 17.03.94року  та акту передачі проданого державного майна - цілісного майнового комплексу від 05.07.94 року, право власності на майно цілісного майнового комплексу переходить покупцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Системний аналіз законодавства, яке було чинним на момент приватизації, надає підстави дійти висновку, що право власності позивача на обидва спірних об'єкти у процесі приватизації виникло на підставі ст.ст. 2, 3, 20, 24 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, чинній на час оформлення правовідносин), а також ст. 21 Закону України  від 07.02.91 року №967-ХІІ «Про власність»(у редакції, що діяла на момент приватизації), якою було передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами у своїх поясненнях по справі, спірне майно (обидва об'єкти нерухомого майна) передані відповідачем позивачеві за актом передачі проданого державного майна - цілісного майнового комплексу від 05.07.94 року у складі основних фондів за балансовою вартістю згідно акту оцінки 1.095.670 тис. карб., при цьому ціна проданого державного майна була зменшена відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також  пунктів 8,9,42 вищеназваної Методики.

Наявні у справі докази, аналіз Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств»та «Про власність»(у редакціях, в яких вони діяли на момент приватизації) надають суду вважати встановленим факт того, що спірне майно у процесі приватизації позивач передав 1-му відповідачеві у складі майна цілісного майнового комплексу саме у власність, а не у користування, що підтверджено матеріалами справи.

4.Згідно п. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993р. № 57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів»(в редакції, чинній на час оформлення спірних правовідносин), який кореспондується з п. 48 Методики, - до складу статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду, та майно, що є власністю орендаря та перебуває на балансі підприємства, створеного орендарем.

Наявними у справі доказами підтверджено, що спірне майно (обидва об'єкти) спочатку увійшло до складу статутного фонду 1-го відповідача. Статут останнього затверджений, зареєстрований у встановленому законом порядку і на даний час не скасований та не змінений.

В подальшому (про що сказано вище у цьому рішенні) об'єкт нерухомості у вигляді дитячого садка №1, що знаходиться у місті Рубіжне, вул. Леніна, 36-б, увійшов до статутного фонду 2-го відповідача, при цьому статут останнього також є чинним на час вирішення цього спору по суті, його не змінено та не скасовано.

Як сказано вище у цьому рішенні, позивач у позові та у поясненнях, наданих у судових засіданнях, зазначає, що обидва спірні об'єкти увійшли до складу цілісного майнового комплексу, переданого 1-му відповідачеві у процесі приватизації. При цьому позивач стверджує, що об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі обидва спірних об'єкти, у власність організації орендарів Сєвєродонецької будівельної  фірми «Надія»не передавалися, - а на підставі акту передачі проданого державного майна цілісного майнового комплексу від 05.07.94 року ці об'єкти передані відповідачеві у безстрокове користування, виходячи з аналізу норм вказаного Закону України «Про приватизацію державного майна»та цивільного законодавства про платність приватизації та неможливості безоплатної передачі як способу відчуження державного майна, оскільки  будівля дитсадка №1 та незавершене будівництво їдальні бази відпочинку «Айдар» є  державною власністю.

Однак з урахуванням наявних у справі доказів, з  огляду на вищевикладене суд не погоджується з цими доводами позивача, вважаючи їх необґрунтованими, оскільки Закон України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, яка діяла на момент приватизації), не передбачав можливості передання державного майна в постійне безоплатне користування.

Крім того, 1-й відповідач, заперечуючи проти позову, правомірно посилається на те, що порядок передання майна у безоплатне користування на той час регулювався ст.ст. 324-331 ЦК УРСР.

Згідно ст. 324 ЦК УРСР за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов'язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування  другій  стороні,  а  остання  зобов'язується  повернути  те  ж  майно.   До  договору безоплатного користування майном відповідно застосовуються правила статті 257, частини першої статті 259, статей 260 і 262, пунктів другого-п'ятого статті 265 та статей 271-272 цього Кодексу.

Статтею 257 ЦК УРСР встановлено, що договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.  Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Відповідно до ст.   325  ЦК   УРСР,   строк  договору   безоплатного  користування   майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством Союзу РСР або Української РСР не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік. Якщо такий договір укладений без зазначення строку, застосовується частина перша статті 259 цього Кодексу. Якщо ні один з учасників такого договору не заявив про відмову від нього, договір вважається припиненим по закінченні року.

          Наявними у справі доказами  доведено та підтверджено представниками сторін у судових засіданнях по справі, що договір   про   безоплатне   користування   державним   майном між позивачем чи Сєвєродонецькою будівельною фірмою «Надія»та  відповідачем на будь-який визначений термін не укладався.

                  Отже, на думку суду, 1-й та 2-й відповідачі довели суду, що у встановленому законом порядку та у визначений ним спосіб набули права власності на обидва об'єкти спірного нерухомого майна.

                  Позивачем не надано до справи доказів, які б спростували цей висновок.

         За таких обставин, позов  задоволенню не підлягає.

         Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 Господарського процесуального кодексу України суд не стягує з відповідачів судові витрати.

          Судом прийнято до уваги те, що згідно п. 35 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»позивач звільнений від сплати державного мита при зверненні з позовом до суду.

На підставі викладеного, ст.ст.1,2,5,8,15,17,24,27 Закону України від 04.03.92 року №2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна»; ст.ст.324,325 Цивільного кодексу Української РСР, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,36,43,44,47-1,49 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                 в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 28.04.09 року за згодою  представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

           Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  30 квітня 2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа