Постанова

від 16.06.2009 по справі 32/535

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/535

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.06.2009                                                                                           № 32/535

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:            Верховця А.А.

          Тищенко  А.І.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача : Шульженко І.В. – юрист

від відповідача: Тригубенко С.В. – юрист, Дубленич Ю.В. – фінансовий директор

від третьої особи 1: Конта М.П. - юрист

від третьої особи 2: Любавська І.Р. - юрист

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2009

 у справі № 32/535 (суддя Хрипун О.О.)

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Український нафтогазовий інститут"

 до                                                   Закрите акціонерне товариство "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту"

 третя особа позивача           Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву, Фонду державного майна України  

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

   Рішенням  Господарського  суду  м.Києва  від  12.02.2009 року у справі  № 32/535 позовні вимоги задоволено  повністю. Рішенням суду визнано недійсним, посвідчений 22.04.2004р. за реєстровим № 1851 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф., договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між Відкритим акціонерним товариством “Український нафтогазовий інститут” та Закритим акціонерним товариством “Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту”.

  Рішенням суду також зобов'язано Закрите акціонерне товариство “Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту” повернути Відкритому акціонерному товариству “Український нафтогазовий інститут” об”єкт нерухомого майна загальною площею 2786,90кв.м., який знаходиться по вул.Малинська, 2-а в м.Києві та  складається з :

- механічної майстерні і гаража (літера А), загальною площею 1899,20кв.м.;

- ангару збірного металевого (літера К), загальною площею 437,60кв.м.;

- ангару збірної металевої будівлі (літера Л), загальною площею 450,10кв.м.

Також рішенням суду зобов'язано Відкрите акціонерне товариство “Український нафтогазовий інститут” повернути Закритому акціонерному товариству “Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту” кошти в розмірі 520585,06 грн.

На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті державного мита в розмірі 5205,85грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 118,00грн.

       Відповідач,  не   погоджуючись  з   прийнятим  рішенням,  звернувся  з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія встановила наступне

22.04.2004 року між позивачем (продавець за договором) та відповідачем (покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а саме об'єкта нерухомого майна по вул.Малинська, 2-а в м.Києві, загальною площею 2786,90кв.м., яке складається з :

- механічної майстерні і гаража (літера А), загальною площею 1899,20кв.м.;

- ангару збірного металевого (літера К), загальною площею 437,60кв.м.;

- ангару збірної металевої будівлі (літера Л), загальною площею 450,10кв.м.

Згідно умов укладеного договору позивач зобов”язався передати у власність відповідача вищезазначене нерухоме майно, а останній прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 3 договору продаж об»єкту було вчинено за 520 585,06грн., в тому числі ПДВ 86 763, 68 грн.

Договір купівлі-продажу було посвідчено 22.04.2004р. за реєстровим № 1851 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф.

Актом прийому-передачі від 22.04.2004р. майно за спірним договором було передано відповідачу. Платіжним дорученням № 247 від 22.04.2004р. відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 520 585,06грн. за придбане за спірним договором нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ “УкрНГІ“ було засновано Наказом Державного комітету по нафті і газу від 11.03.1994р. № 97 шляхом перетворення Державного науково-дослідного та проектного інституту нафтової промисловості “Укрдіпрондінафта“ у Відкрите акціонерне товариство згідно з Указом Президента України “Про корпоратизацію підприємств“ від 15.06.1993р. № 210/93 та відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМ України від 05.07.1993р. № 508.

При цьому колегія суддів виходить з того, що корпоратизація – це перетворення державного підприємства відповідно до Указу Президента України 15.06.1993р. № 210/93 у відкрите акціонерне товариство, акції якого належать державі, засновником якого є відповідний орган, уповноважений управляти державним майном. Корпоратизація є лише способом підготовки підприємств до приватизації, а не самою приватизацією. Зазначене підтверджується також змістом п.4.2. Державної програми приватизації на 1994 рік, яка була чинною на час виникнення правовідносин корпоратизації ВАТ “УкрНГІ” і затверджена постановою ВР України від 26.01.1994р. № 3876-ХІІ.

Нерухоме майно – предмет спірного договору купівлі-продажу від 22 квітня 2004 року увійшло до статутного фонду ВАТ “УкрНГІ”, що підтверджується Актом від 11.03.1994р., затвердженого РВ ФДМУ по м.Києву .

          Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.1995р. № 343 “Перелік об”єктів, що підлягають обов”язковій приватизації у 1995 році” був затверджений додаток № 1 “Перелік відкритих акціонерних товариств, акції яких будуть запропоновані до продажу в 1995 році“. ВАТ “УкрНГІ” увійшло до вказаного переліку № 1.

          Таким чином, з цього часу розпочався процес приватизації ВАТ “УкрНГІ”, який відбувався відповідно до розділу 5 “Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств”, затвердженого наказом ФДМ України від 04.02.1993р. № 56 – шляхом продажу акцій відкритого акціонерного товариства, що знаходились у власності держави.

          Статтею 1 Закону України від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ “Про приватизацію майна державних підприємств”, чинного на час вищевказаних правовідносин корпоратизації, і до змін, внесених Законом України від 19.02.1997р. № 89/97 “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, приватизація майна державних підприємств України – це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. При цьому у ч.1 ст.15 вказаного Закону від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ наведено вичерпний перелік способів приватизації державного майна, до яких, зокрема, відноситься продаж належних державі часток (акцій, паїв) у господарських товариствах.          

          Статтею 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції Закону України від 19.02.1997р. № 89/97) приватизація державного майна (приватизація) – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить АР Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

          Приватизація є способом відчуження майна, яке перебуває у державній власності та тривалим у часі процесом, який полягає у вчиненні передбаченого законом комплексу дій, унаслідок чого відбувається відчуження державного майна на користь фізичних та юридичних осіб.

          Аналіз способів приватизації, визначених ст.15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (яка була чинною на час ініціювання процесу приватизації ВАТ “УкрНГІ) та  прийнятої  в подальшому ст.15 Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших положень цих законів дозволяє констатувати, що передання державою майна до статутного фонду акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації державного підприємства, не є підставою для зміни державної форми власності такого майна, оскільки передання державного майна до статутного фонду не віднесено законодавцем до способів приватизації, перелік яких є виключним.

          Прийнятою в подальшому нормою ч. 3 ст.145 ГК України підтверджено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінений тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

          Таким чином, акціонерне товариство, яке створюється на базі майна державного підприємства шляхом його корпоратизації, набуває право власності на майно, передане державою до його статутного фонду, тільки у разі якщо в подальшому буде проведена його приватизація шляхом продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства.

          31.10.1995р. РВ ФДМУ по м.Києву було видано наказ № 1504-3пр ”Про завершення приватизації Відкритого акціонерного товариства “Український нафтогазовий інститут”. Пунктом 1 резолютивної частини цього наказу наказано вважати процес приватизації ВАТ “УкрНГІ” завершеним.      

          Звертаючись до суду, позивач ВАТ “УкрНГІ” в якості одного із доказів незавершення його приватизації станом на 31.10.1995р. посилався на ту обставину, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.09.2008р. по справі № 2а-638/08 визнано протиправним пункт 1 наказу ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр “Про завершення приватизації ВАТ “Український нафтогазовий інститут” та скасовано його з моменту прийняття. Також скасовано назву цього наказу. На зазначену постанову місцевого адміністративного суду, яка набула законної сили і була чинною на час розгляду справи № 32/535, посилався також Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 12.02.2008р. по справі  як на один із доказів у підтвердження обставини незавершення приватизації.

          На час апеляційного розгляду справи № 32/535 постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009р. скасовано постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.09.2008р. по справі № 2а-638/08 і в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.

          Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про те, що скасування постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.09.2008р. по справі № 2а-638/08 є обставиною, яка повністю спростовує висновки господарського суду першої інстанції по справі № 32/535 і є підставою для скасування рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2008р. виходячи з того, що  настання певних фактів після прийняття судового рішення у справі не може бути підставою для його зміни або скасування, а є лише підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в порядку розділу ХІІІ ГПК України. Тобто скасування постанови адміністративного суду (яка була використана як один із доказів по справі № 32/535) після винесення рішення за результатами розгляду позовних вимог позивача у господарській справі не може бути підставою для його зміни або скасування. Така підстава зміни або скасування рішення не зазначена в ст.104 ГПК України.

Крім того, відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв”язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду в повному обсязі.

Колегія суддів  також не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009р. як на преюдиціальний доказ завершення  станом на 31.10.1995р. приватизації ВАТ “УкрНГІ” та правомірності наказу ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр, оскільки з постанови апеляційної адміністративної інстанції не вбачається встановлення судом факту дійсності (або недійсності) наказу державного органу приватизації, в адміністративному позові було відмовлено з підстав відсутності передбаченого ст.104 КАС України права позивача на звернення до адміністративного суду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що наказ РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр на час апеляційного розгляду скасовано або визнано недійсним. Між тим, за своєю юридичною сутністю зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а актом ненормативного характеру (індивідуальний акт). Рішення державного чи іншого органу, яке не є нормативно-правовим актом у розумінні частин першої і другої статті 4 ГПК України і виступає як доказ у справі, підлягає оцінці господарським судом за загальними правилами статті 43 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка законності цього ненормативного акта судом є обов'язковою, оскільки, відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Наведеної правової позиції дотримуються господарські суди касаційної інстанції (постанова Судової палати у господарський справах Верховного Суду України від 16.09.2003р. по справі № 20-4/321, п.13 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006р. № 01-8/2351).

          Оцінюючи наказ РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр, колегія суддів звертає увагу, що згідно до чинного на той час  уточненого плану розміщення акцій ВАТ “УкрНГІ”, затвердженого начальником РВ ФДМУ по м.Києву, у державній власності був залишений пакет акцій вказаного товариства в розмірі 28,5 відсотків. Чинним на час видання вищевказаного наказу та уточненого плану законодавством в сфері приватизації не було передбачено залишення (закріплення) у державній власності пакета акцій акціонерного товариства одночасно із визнанням процесу приватизації акціонерного товариства завершеним. Саме поняття, правовий механізм залишення (закріплення) і можливість залишення (закріплення) у державній власності пакета акцій приватизованого підприємства були введені лише “Державною програмою приватизації на 1999 рік”, затвердженою Указом Президента України від 24.02.1999р. № 209/99. Отже законодавством, чинним до 24.02.1999 року не було передбачено завершення процесу приватизації акціонерного товариства із залишенням в ньому державного пакета акцій.  

Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на зміст ст.1 Закону України від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ “Про приватизацію майна державних підприємств” стосовно визначення самого поняття “приватизація”, постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.1995р. № 343 “Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році” (до якого було внесено ВАТ “УкрНГІ”) та розділів 1.3.,5.1., додатку № 8 “Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств”, затвердженого наказом ФДМ України від 04.02.1993р. № 56 дозволяє констатувати, що за чинним на час видання  наказу РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3 пр законодавством під завершенням приватизації слід було розуміти продаж всієї державної частки у статутному фонді акціонерного товариства. Із залишенням станом у державній власності пакета акцій ВАТ в розмірі 28,5 відсотків процес приватизації товариства не можна вважати завершеним станом на 31.10.1995р.

Крім того, після прийняття зазначеного наказу Указом Президента України від 24.02.1999р. № 209/99 “Про державну програму приватизації на 1999 рік” затверджено “Державну програму приватизації на 1999 рік”. Пунктом 21 цієї Програми передбачено можливість закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі, зокрема, 25 відсотків статутного фонду плюс одна акція щодо підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.   

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.1997р. № 911 “Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави ВАТ “УкрНГІ” було включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.  Прийнятими в подальшому постановами КМ України від 29.08.2000р. № 1346, від 23.12.2004р. № 1734 (яка є чинною і на даний час) товариство залишено в цьому переліку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.08.1999р. № 813-р відповідно до п.21  Державної програми приватизації на 1999 рік у державній власності на 5 років (тобто до 13.08.2004р.) закріплено пакет акцій ВАТ “УкрНГІ”  у розмірі 25 відсотків статутного фонду плюс одна акція.

Як вбачається з листа РВ ФДМУ по м.Києву від 17.05.2005р. № 30-03/300, після 31.10.1995р. уточнені плани розміщення акцій ВАТ “УкрНГІ” приймались ще тричі:

28.01.1998р.  № 83 (РВ ФДМУ по м.Києву);

30.04.1999р. № 803 (ФДМ України);

31.10.2000р. № 2243 (ФДМ України).

В разі того, якщо приватизація була закінчена станом на 31.10.1995р. (як про це стверджує наказ від 31.10.1995р.), то уточнені плани приватизації не могли прийматись в 1998, 1999 та 2000 роках – адже процес приватизації відповідно до оспорюваного наказу вже було завершено ще в 1995 році.  

Як вбачається з останього наказу ФДМ України від 31.10.2000р. № 2243 “Про затвердження уточненого плану розміщення акцій ВАТ “Український нафтогазовий інститут”, його прийнято з метою завершення приватизації та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.08.1999р. № 813-р. Пунктом 2 цього наказу регіональному відділенню ФДМ України по м.Києву доручено видати наказ про виконання плану розміщення акцій ВАТ “УкрНГІ”. Термін виконання доручення не зазначено. З наявних в матеріалах справи листів ФДМ України, ФДМУ по м.Києву від 22.09.2004р, 17.01.2005р., 15.03.2005р. та від 24.05.2005р. вбачається, що навіть на останню дату – 24.05.2005р. такий наказ про виконання плану розміщення акцій не видавався.

Отже після 31.10.1995р. відбувся додатковий продаж державного пакета акцій ВАТ “УкрНГІ” - з 28,5% у 1999 році було відчужено майже 3,5% акцій (28,5% - 25%+1 акція), що також спростовує твердження про завершення приватизації товариства станом на 31.10.1995р.

Пунктом 39 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки”, яку затверджено Законом України “Про державну програму приватизації” від 18.05.2000р. № 1723-ІІІ план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним з моменту завершення продажу всіх акцій, передбачених планом приватизації (розміщення акцій) до продажу, та оформлюється наказом відповідного державного органу приватизації. У разі закріплення в державній власності пакета акцій план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним за умови продажу всіх акцій, за винятком закріплених.

Згідно положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, остаточним моментом завершення приватизації корпоратизованого державного підприємства (створеного державою акціонерного товариства) є оформлення наказу державного органу приватизації. Учасниками судового процесу не надано доказів видання такого наказу.

Отже, в будь-якому випадку план приватизації (розміщення акцій) ВАТ “УкрНГІ” не можна вважати виконаним станом на 31.10.1995р. Відповідно не можна вважати завершеним станом на 31.10.1995р. процес приватизації ВАТ “УкрНГІ, а відтак – наказ РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр не може бути застосований господарським апеляційним судом, що в судовому засіжання підтвердив представник ФДМ України.

Законом України від 18.05.2000р. № 1723-ІІІ “Про Державну програму приватизації” затверджено “Державну програму приватизації на 2000-2002 роки”, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Відповідно до ст.1 наведеного Закону “Державна програма приватизації на 2000-2002роки” додається до Закону, тобто є невід'ємною складовою його змісту, і відповідно її положення мають юридичну силу закону України.

Із набранням чинності  вказаним Законом України від 18.05.2000р. № 1723-ІІІ та затвердженням Державної програми приватизації на 2000-2002р. відповідно до п.4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України втратив свою чинність вищенаведений Указ Президента України від 24.02.1999р. № 209/99  “Про державну програму приватизації на 1999 рік”.

Відповідно до п.5 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки” було встановлено, що до підприємств групи “Г” належать підприємства, які, зокрема, мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Пунктом 28 цієї Програми підтверджено закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі 25 відсотків плюс одна акція щодо ВАТ, створених на базі об'єктів групи “Г”.  

Враховуючи, що з часу затвердження “Державної програми приватизації на 2000-2002 роки” іншого чергової програми затверджено не було, то вона діяла і  на момент укладення спірного договору (22.04.2004р.), тобто  її положення розповсюджуються на приватизаційні правовідносини щодо ВАТ “УкрНГІ”.

Згідно до ч.2 ст.146 ГК України (набув чинності з 01.01.2004р.) приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України “Про приватизацію державного майна” з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, який здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації. При цьому стосовно такого підприємства припиняється дія норм Закону України “Про підприємства в Україні” (а з 01.01.2004р. – норм Господарського кодексу України) в частині купівлі,  продажу,  передачі,  обміну,  здачі  в  оренду,  надання безоплатно,  списання  майна, випуску та придбання цінних паперів, надання   та   одержання   кредитів  у  розмірах,  що  перевищують середньорічний  рівень  таких  операцій  за  останні  три  роки  з урахуванням  рівня інфляції. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування     державного     підприємства,     майно    якого приватизується,   вони   здійснюються   підприємством   з  дозволу державних органів приватизації.

Пунктом 140 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки” визначено, що до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється, зокрема, відчужувати майно (необоротні активи), що належить товариству та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов”язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ.

Таким чином, вищезазначені норми встановлюють заборону на відчуження акціонерним товариством та державними органами приватизації майна, що входить до єдиного майнового комплексу акціонерного товариства, та іншого майна товариства, створеного на базі державного підприємства, по повного виконання плану приватизації (розміщення акцій) акціонерного товариства, щодо якого передбачається закріплення в державній власності пакета акцій, або до продажу у приватну власність 75 відсотків належних державі акцій у статутному фонді акціонерного товариства, щодо якого не передбачається закріплення за державою пакета акцій.   

Згідно до пункту 39 Державної програми приватизації на 2000-2002роки план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним з моменту завершення продажу всіх акцій, передбачених планом приватизації (розміщення акцій) до продажу, та оформлюється наказом відповідного державного органу приватизації. У разі закріплення у державній власності пакета акцій план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним за умови продажу всіх акцій, за винятком закріплених.

Таким чином, із приписів даної правової норми виходить, що у будь-якому випадку (завершення продажу всіх акцій або закріплення у державній власності пакета акцій) виконання плана приватизації (розміщення акцій) обов”язково повинно оформлюватись наказом відповідного державного органу приватизації. За відсутності такого наказу не можно стверджувати про виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Колегія погоджується з висновком місцевого суду,  що станом на 22 квітня 2004 року (дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна) не було виконано вимог п.140 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки” - не було реалізовано 75 відсотків загальної кількості акцій товариства (у власності держави залишалось 25 відсотків плюс одна акція), був відсутній оформлений на виконання останнього наказу ФДМ України від 31.10.2000р. № 2243 наказ про виконання плану приватизації (розміщення акцій); не було виконано вимог ч.4 ст.12 Закону України “Про приватизацію державного майна” - був відсутній дозвіл державного органу приватизації на відчуження майна; приватизація ВАТ “УкрНГІ” не була завершена, а план приватизації (розміщення акцій) не був виконаний.

Оскільки ВАТ “УкрНГІ” станом на дату укладення спірного правочину знаходився в процесі приватизації, то на нього розповсюджувались в силу ч.3 ст.5 ЦК України приписи п.140 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки” щодо заборони відчуження майна балансова вартість якого на дату укладення відповідної угоди перевищує суму, еквівалентну 14000 євро  за курсом, встановленим Національним банком України.

Відповідно до довідки ВАТ “УкрНГІ” від 05.04.2004р. № 03/01-133 балансова вартість відчуженого об'єкту нерухомості становила 204776,50грн (що еквівалентно 31128,20євро за курсом Національного банку України на час укладення спірного договору). Зазначена вартість спірного нерухомого майна учасниками судового процесу не оспорювалась.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 наведеного Кодексу).

Згідно до ч.1 та ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1 та 2 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом ( п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" ).

Оскільки спірний правочин суперечить вимогам п.140 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки”, ч.4 ст.12 Закону України “Про приватизацію державного майна”  та ч.ч.1,2 ст.203 ЦК України, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнання його на підставі ч.1 ст.215 ЦК України, з чим колегія суддів погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК  України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що одержала на виконання цього правочину. З матеріалів справи вбачається, що на виконання спірного правочину ВАТ “УкрНГІ” передав ЗАТ “НДіКББІ” предмет договору - об'єкт нерухомості, а останній сплатив за нього кошти в розмірі 520585,06грн. За таких обставин судом першої інстанції правильно застосована реституція як правовий наслідок недійсності правочину.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на зміст рішення Господарського суду м.Києва від 05.08.2004р. по справі № 8/472, постанов Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2005р. та Вищого господарського суду України  від 24.05.2005р. по справі № 46/882 як на преюдиціальні факти встановлення завершення процесу приватизації ВАТ “УкрНГІ” станом на 31.10.1995р., незастосування положень п.140 “Державної програми приватизації на 2000-2002роки” до спірних правовідносин, дійсності спірного договору купівлі-продажу від 22 квітня 2004 року, правомірності наказу РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр  тощо. З наведених судових рішень вбачається, що ними не встановлювався факт завершення процесу приватизації ВАТ “УкрНГІ”, а лише посилались на наказ РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр, не даючи при цьому йому оцінки. Не встановлювалась судовими рішеннями також дійсність спірного договору, оскільки це не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту.

Згідно до ч.2 ст.35 ГПК України не можна визнати фактами, що не потребують доведення в господарській справі, оцінку наданих господарському суду в іншій справі доказів та застосування цим судом норм права під час вирішення такого іншого спору.        

Мотивація рішення суду в іншій господарській справі є оцінкою наданих суду доказів, а не фактом, який не потребує доведення в іншій справі. Є помилковим надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою або правозастосуванням. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень (постанови Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 16.12.2003р. у справі за позовом ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім.О.К.Антонова”, від 30.03.2004р. у справі за позовом Кременчуцького міського споживчого товариства, від 19.12.2006р. у справі за позовом АКБ “Інтерконтинентбанк”).   

Крім того, за нормою ч.2 ст.35 ГПК України не потребують доказування лише факти, встановлені рішенням господарського суду під час вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вбачається, що за суб'єктним складом сторін справа, що розглядається судом на даний час, не є тотожною із всіма вищевказаними господарськими справами.

Колегія не приймає до уваги  аналогічні посилання апелянта на Постанову старшого помічника прокурора Шевченківського району м.Києва від 22.10.2004р. про відмову в порушенні кримінальної справи. Дана постанова оцінюється судом поряд з іншими доказами у справі на загальних підставах за правилами ст.43 ГПК України. Постанова критично оцінюється судом, оскільки вона обґрунтована наказом РВ ФДМУ по м.Києву від 31.10.1995р. № 1504-3пр, якому колегія суддів вже дала належну оцінку та висновком науково-правової експертизи інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України від 19.10.2004р. № 126/154-с (який спростовується прямо протилежним висновком того ж експерта від 01.08.2008р. № 126/387). Відмовляючи в порушенні кримінальної справи за фактом зловживання службовим становищем прокуратура виходила з ненадання інформації державним органом приватизації про спричинення державі збитків в ході відчуження майна ВАТ “УкрНГІ”, що є в даному випадку кваліфікуючою злочин ознакою.

Щодо тверджень апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами ст.257 ЦК України щодо позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності в три роки, обчислення якого почалось з 22.04.2004р. як з моменту укладення спірного правочину купівлі-продажу. Згідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія вважає, що господарський суд першої інстанції правомірно визнав поважними наведені позивачем причини пропущення позовної давності. Так, зокрема, обґрунтування позивачем та подання заявленого позову було неможливим (утрудненим) через відсутність належних документів, перелік яких наводить позивач. Факт відсутності таких документів у позивача протягом тривалого часу підтверджується матеріалами справи.

       Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги позивача.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніяки докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

      Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

      Керуючись ст. ст. 99, 101, 103- 105  ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариством “Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2009р. залишити без задоволення.

 Рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2009 року по справі № 32/535 залишити без змін.

Матеріали справи № 32/535 повернути  Господарському суду м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Отрюх  Б.В.

 Судді                                                                                          Верховець А.А.

                                                                                          Тищенко  А.І.