Рішення

від 16.06.2014 по справі 2-5413/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4475/14 Справа № 2-5413/11 Головуючий у 1 й інстанції - Макоров М.О. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев`янка О.Г.

при секретарі - Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2011 року по справі за позовом Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А:

20 червня 2011 року Підгородненська міська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області звернулась до суду із вказаним позовом, та з урахуванням уточнень позовних вимог від 10.08.2011 року, просила визнати недійсним договір дарування спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого у АДРЕСА_1 у м. Підгороднє Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладений 18 березня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 8 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, скасувати свідоцтво про право власності на це нерухоме майно від 30 вересня 2008 року, витребувати його з незаконного володіння ОСОБА_2, визнати за позивачем право власності на спортивний комплекс, який складається із цегляного будинку «А», огорожі залізобетонної № 1-4, гумової бігової доріжки № 5, мостіння бетонного № 6, трибун бетонних № 7-8, вбиральні бетонної «Б», що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1; судові витрати по справі покласти на відповідачів. В обґрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що 25 грудня 1996 року рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області надано дозвіл на продаж ОСОБА_3 стадіону «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за вказаною адресою, та 4 січня 1997 року між ним та виконавчим комітетом міської ради укладено договір купівлі-продажу цього спортивного комплексу. 13 січня 1997 року ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для спортивно-оздоровчої діяльності в межах існуючого стадіону. 18 березня 1999 року ОСОБА_3 подарував спортивний комплекс ОСОБА_4 У 2001 році рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради будівлю по АДРЕСА_1 у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області переведено у житловий фонд. 8 грудня 2001 року ОСОБА_4 продав житловий будинок ОСОБА_5 Однак, 4 квітня 2001 року вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_6, який перебував на посаді голови Підгородненської міської ради на час надання дозволу на продаж спортивного комплексу, засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України за фактом посадового підлогу, зловживання посадовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. На даний час ОСОБА_2 є власником спірних будівель на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, просила задовольнити позов.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2011 року ухвалено: позов Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області - задовольнити; визнати недійсним договір дарування спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», який складається з цегляного будинку «А» загальною площею 192,2 кв.м, та слідуючих господарських будівель та споруд: № 1-4 огорожі залізобетонної; № 5 - бігової доріжки, гума; № 6 мостіння бетонне; №№ 7-8 трибуни бетонні, Б - вбиральня бетонна, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1, від 18 березня 1999 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом ДРНО ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі № 940; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку А, загальної площею 192,2 кв.м, житловою площею 46 кв.м, господарських будівель та споруд: Б - вбиральня залізобетонна, Г - гараж цегляний, Д - навіс металевий, шиферний, № № 1 4, 9 - огорожа металева, залізобетонні плити, № № 5,7,8 - споруди, рез. плитки, залізобетонні, № 6 - замощення, що знаходяться в м. Підгороднє Дніпропетровського району Дніпропетровської області, АДРЕСА_1, від 08 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом ДРНО ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі № 6335; скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно № 10854962 від 30 вересня 2008 року, виданого ОСОБА_2 на будинок, що розташований в АДРЕСА_1, Дніпропетровського району Дніпропетровської області; витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_2 спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», який складається з: цегляного будинку А- загальною площею 192,2 кв.м, та слідуючих господарських будівель та споруд: огорожі № 1-4 залізобетонної; бігової доріжки № 5 гума; мостіння бетонне № 6; трибуни № 7-8 бетонні; вбиральня «Б» бетонна та розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнати за Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області право власності на спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», який складається з: цегляного будинку А загальною площею 192,2 кв. м; огорожі № 1-4 залізобетонної; бігової доріжки № 5 гума; мостіння № 6 бетонне; трибуни № 7-8 бетонні; вбиральня «Б» бетонна та розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 633,80 грн. та витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення по справі, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю, судові витрати по справі покласти на позивача, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу Підгородненська міська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою.

Справа неодноразово переглядалась судовими інстанціями.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 1996 року рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області надано дозвіл на продаж ОСОБА_3 стадіону «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1. 04 січня 1997 року між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаного спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за 4500 грн. 13 січня 1997 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для спортивно-оздоровчої діяльності у межах існуючого стадіону. 18 березня 1999 року ОСОБА_3 подарував спортивний стадіон «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_4 Рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 2001 року № 376 переведено будівлю по АДРЕСА_1 в м. Підгородному Дніпропетровського району в житловий фонд. 08 грудня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Дніпропетровський район. Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2001 року ОСОБА_6, який обіймав посаду голови Підгородненської міської ради на момент ухвалення рішення про надання дозволу на продаж стадіону ОСОБА_3, засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України за фактом посадового підлогу, зловживання посадовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2008 року будинок перейшов у власність ОСОБА_2 Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2011 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 04 січня 1997 року, укладений між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області та ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що перший договір купівлі-продажу спірного майна, укладений між Підгородненською міською радою та ОСОБА_3, визнаний судом недійсним, що є підставою для визнання інших договорів, укладених щодо цього майна, недійсними, та витребування майна від добросовісного набувача на користь позивача.

Але з висновком суду погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не з'ясував характер спірних правовідносин, суд неправильно застосував норми матеріального права, неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, порушив норми процесуального права, а саме: судом не з'ясовано та ці обставини недоведені, що майно, яке належить відповідачу на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2008 року, - належить позивачу і вибуло з його володіння поза їх волею; мотивуючи правочини як недійсні на підставі ст. 215 ЦК України, суд не звернув увагу на те, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності цим законом; суд першої інстанції неправильно визначив спірні правовідносини у зв'язку з чим застосував закон, який не підлягає застосуванню; безпідставно суд не з'ясував обставини, що мають значення для справи у відповідності з позовними вимогами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Так, Цивільним кодексом України в главі 29 передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

За змістом зазначених правових норм суд повинен був установити: чи вибуло спірне майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором і чи не знав та не міг знати він про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Суд першої інстанції не звернув уваги на рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 2001 року № 376, яким будівлю по АДРЕСА_1 в м. Підгородному Дніпропетровського району переведено в житловий фонд.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування та встановлення обставин справи, не врахував, що земельна ділянка під спірним спортивним комплексом та у його межах була передана у постійне користування ОСОБА_3 для спортивно-оздоровчої діяльності, та спір щодо земельної ділянки за цією справою не розглядається за відсутністю відповідних позовних вимог; пізніше вказана третя особа у справі ОСОБА_3 подарував стадіон ОСОБА_4, а відповідачка отримала у спадок вже житловий будинок з відповідними спорудами на цій земельній ділянці.

А відтак не перевірив, чи зберігся об'єкт нерухомого майна на витребування якого було заявлено позов, чи відносяться всі об'єкти, розташовані на цій земельній ділянці разом із житловим будинком, до єдиного комплексу, чи вони є окремими об'єктами, які можуть бути витребувані у відповідачки.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами, зокрема, щодо визнання недійсними правочинів, а саме: договору дарування спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» укладеного 18 березня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; договору купівлі-продажу від 8 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також щодо скасування свідоцтва на права власності на нерухоме майно № 3403 від 30.09.2008 року.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що спірний договір дарування спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 18 березня 1999 року і посвідчений приватним нотаріусом ДРНО ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі № 940, а також зареєстрований в Новомосковському інвентарбюро 21.02.2000 року за реєстровим № 33 (а.с.13 том 1), тому спірні правовідносини щодо оспорювання цього правочину регулюються Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 року.

Згідно цього договору дарування спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» складається з цегляного павільону А, загальною площею 192,2 кв.м та слідуючих господарських будівель і споруд: убиральня залізобетонна Б, гараж цегляний Г, навіс шиферний Д, огорожа металева, залізобетоні плити 1-4,9, бігова доріжка резинова 5, замощення бетоне 6, трибуни земляний насип з залізобетонними підпірними стінами 7,8, що знаходяться в АДРЕСА_1

Цей стадіон «ІНФОРМАЦІЯ_1» належав дарувателю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04.01.1997 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с. 54 том 1).

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2011 року виключено по даній цивільній справі з числа відповідачів ОСОБА_4 (а.с.58 том 1).

Згідно позовних вимог підстава для визнання вказаного договору дарування недійсним зазначена позивачем, як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.01.1997 року укладеного між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_3 вказаного спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.3-7, 47-51 том 1).

Так, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2011 року (яке набрало законної сили) визнано недійсним вказаний договір купівлі-продажу спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 04 січня 1997 року з підстав передбачених статтями 48,49 ЦК УРСР, оскільки вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2001 року ОСОБА_6, який обіймав посаду голови Підгородненської міської ради на момент ухвалення рішення про надання дозволу на продаж стадіону ОСОБА_3, засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України за фактом посадового підлогу, зловживання посадовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 28 квітня 1978 р. N 3 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", - угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і питання певних юридичних наслідків.

Главою 3 ЦК УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на час вказаних спірних правовідносин, не передбачено такої підстави для визнання правочину недійсним, яку зазначив позивач.

Оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, то судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування від 18 березня 1999 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що спірний договір купівлі-продажу від 8 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ДРНО ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі № 6335 і зареєстрований в Новомосковському інвентарбюро 08.10.2002 року за реєстровим № 7315-37 (а.с.21,27 том 1), тому спірні правовідносини щодо оспорювання цього правочину регулюються Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 року.

Згідно цього договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купив житловий цегляний будинок А, загальною площею 192,2 кв.м, з яких жила площа складає 46,0 кв.м та слідуючі господарські будівлі і споруди: убиральню залізобетонну Б, гараж цегляний Г, навіс металевий, шиферний Д, огорожу металеву, залізобетоні плити 1-4,9, споруди, рез.плитки, залізобетоні 5,7,8, замощення бетоне 6, що знаходяться в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці площею 2,4 га.

Цей житловий будинок належав продавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 06.12.2001 року Підгородненською міською радою та зареєстрованого в Новомосковському інвентарбюро 06.12.2001 року за реєстровим № 7315-37.

Згідно позовних вимог підстава для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним зазначена позивачем, як порушення ст. 227 ЦК УРСР в редакції 1963 року, оскільки вказаний договір не зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів і це є істотною умовою договору для його укладення відповідно до ст. 153 ЦК України і з цих підстав у відповідності до ст.ст.49,153 ЦК України вказаний договір купівлі-продажу вважається недійсним; а також як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.01.1997 року укладеного між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_3 вказаного спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Тобто, позивач просив визнати недійсним правочин з підстав не відповідності його вказаним нормам закону.

Однак, по-перше: вказана підстава недійсності правочину не підтверджена доказами у справі, оскільки встановлено, що спірний договір купівлі-продажу зареєстрований в Новомосковському інвентарбюро 08.10.2002 року за реєстровим № 7315-37 і окремої реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів не потребує у відповідності до вимог закону; по-друге: об'єкт купівлі-продажу майна - житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами не відноситься до спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», який належав позивачу і був проданий ОСОБА_3 та в подальшому ця угода була визнана недійсною за вказаним рішенням суду, а тому підстава недійсності правочину як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.01.1997 року, укладеного між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_3, вказаного спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» є неспроможною, так як було зазначено вище, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, та вказаний об'єкт нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу не належав позивачу на праві власності.

Крім того, об'єкт купівлі-продажу майна - житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами належав продавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 06.12.2001 року Підгородненською міською радою та зареєстрованого в Новомосковському інвентарбюро 06.12.2001 року за реєстровим № 7315-37, та вказаний правовстановлюючий документ, який виданий саме позивачем, не оскаржений, не визнаний недійсним та має законну силу.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 8 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що спірне свідоцтво на право власності на нерухоме майно № 3403 від 30.09.2008 року, яке позивач просить скасувати, - в дійсності є свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 вересня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3461 (а.с.27 том 1) виданого відповідачу ОСОБА_2 на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та яке складається з: житлового цегляного будинку А, загальною площею 340,5 кв.м, з яких житлова площа складає 46,0 кв.м та слідуючих господарських будівель і споруд: вбиральні залізобетонної Б, гаража цегляного Г, сарая цегляного Е, сарая (н/б) цегляного Ж, погріба залізобетонні блоки З, огорожі металевої 1-4,9, споруд залізобетонних, рез.плитка 5,7,8, замощення бетонного 6, що знаходяться в АДРЕСА_1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області, що належали спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_7 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу за реєстром № 6335 та зареєстрованого в Новомосковському інвентарбюро 18.10.2002 року за реєстровим № 7315-37.

Згідно позовних вимог підстава для скасування вказаного свідоцтва зазначена позивачем, як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.01.1997 року укладеного між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_3 вказаного спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Згідно до вимог статті 15 ЦК України, ч.1 - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; ч.2 - кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 16 ЦК України, ч1 - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; ч.2 - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом; ч.3 - суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України, - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно статті 4 ЦПК України, ч.1 - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Таким чином, позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав.

Судова колегія дійшла висновку, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з наведеними підставами.

Спірні правовідносини виникли між сторонами, зокрема, щодо витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 спортивного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», який складається із цегляного будинку «А», огорожі залізобетонної № 1-4, гумової бігової доріжки № 5, мостіння бетонного № 6, трибун бетонних № 7-8, вбиральні бетонної «Б», що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1 на підставі статті 388 ЦК України, та визнання за позивачем право власності на вказаний спортивний комплекс.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 2001 року № 376 переведено будівлю по АДРЕСА_1 в м. Підгородному Дніпропетровського району в житловий фонд (а.с.11 том 1), розглянувши таким чином заяву власника вказаного майна ОСОБА_4

Згідно рішення виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за № 370 від 19 листопада 2001 року оформлено право власності на житловий будинок ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за № 369 від 19 листопада 2001 року затверджено Акт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарчих будівель забудовника ОСОБА_4 (а.с.202 том 1).

Таким чином, встановлено, що за вказаною адресою, де знаходився спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», за згодою позивача власником ОСОБА_4 збудовано новий житловий будинок.

06 грудня 2001 року позивач визнає за ОСОБА_4 право власності на новозбудоване майно, а саме: згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок (домоволодіння) від 06 грудня 2001 року Підгородненська міська рада посвідчила, що цілий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_4 на праві приватної власності та в цілому складається з 1 житлового будинку.

Вказане свідоцтво про право власності на житловий будинок (домоволодіння) видане взамін договору дарування від 18.03.1999 року (а.с. 205 том 1).

Це свідоцтво про право власності на житловий будинок (домоволодіння) зареєстровано в КП Новомосковського бюро технічної інвентаризації 06 грудня 2001 року в реєстровій книзі № 37 за реєстровим № 7315.

Таким чином, встановлено, що з цього часу перестає існувати спірне майно спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» за вказаною адресою.

Зазначене свідоцтво про право власності на житловий будинок (домоволодіння) від 06 грудня 2001 року є чинним, не оскарженим та свідчить про волевиявлення позивача.

Як було зазначено вище, ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 вказаний житловий будинок.

Відповідач отримала вказане майно у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, що було встановлено судом і вище зазначено.

Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Враховуючи вимоги ст. 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.

Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (передано за договором іншій особі, яка його відчужила) він не має право вимагати повернення майна від добросовісного набувача.

Відповідно до вимог вказаного закону судова колегія встановила, що спірне майно - спортивний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» не було придбано відповідачем взагалі, зокрема, і за відплатним договором.

В 2001 році позивач за своєю волею змінив статус спірного майна зі спортивного комплексу на житловий будинок, дозволив власнику здійснити новобудову, яку узаконив, і взамін правовстановлюючого документу підтверджуючого наявність спортивного комплексу, надав новий правовстановлюючий документ, який підтверджує наявність за вказаною адресою житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, належного на теперішній час відповідачу на праві власності в порядку спадкування за законом.

Таким чином, об'єкт нерухомого майна на витребування якого було заявлено позов, не може бути витребуваний у відповідача, оскільки він не зберігся та вибув з володіння власника за його волею.

Згідно технічного паспорту та правовстановлюючому документу відповідача, - всі об'єкти, що розташовані на земельній ділянці в АДРЕСА_1 разом із житловим будинком, відносяться до житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, які не можуть бути витребувані у відповідача позивачем, оскільки позивачу вказане нерухоме майно не належить та не належало на праві власності.

Відтак, безпідставні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно за позивачем за вказаною адресою, оскільки правовстановлюючими документами спростовується його наявність.

Розглядаючи спір, судова колегія дійшла висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, то понесені судові витрати позивача йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2011 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді