Ухвала

від 18.06.2014 по справі 34/5

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 34/5 18.06.14 За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ»

на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при виконанні наказу господарського суду м. Києва від 11.06.2012 у справі №34/5

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ»

до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення 219148,30 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Юрченко О.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - Цівінська Н.М . (представник за довіреністю).

від ВДВС - не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» задоволено. Стягнуто з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» за невиконанн умов Договору купівлі-продажу № УГВ8507/17-08 від 30.05.2008 153155,52 грн. інфляційних втрат, 65992,78 грн. трьох процентів річних, а також 4382,97 грн. судового збору.

11.06.2012 на виконання вищевказаного рішення судом було видано наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2013 було здійснено правонаступництво та замінено відповідача з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» на Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування».

Через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» надійшла скарга на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі №34/5, у якій скаржник просить суд визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Мороз Л.Є., визнати незаконною постанову про закриття виконавчого провадження від 01.04.2013 № 33339853 та зобов'язати відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 11.06.2012 у справі №34/5.

Ухвалою суду від 19.05.2014 вказану скаргу було визнано такою, що відповідає вимогам п. 1 ст. 121-2 ГПК України та прийнято до розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 ГПК України, неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши подану скаргу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні вимог скарги, з огляду на наступне.

Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Так, у відповідності до статті 1 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

11.07.2012 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 33339853 по виконанню наказу від 11.06.2012 господарського суду міста Києва у справі № 34/5.

Пізніше, 01.04.2013 цим же державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 33339853 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до вказаної норми закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

Скаржник з таким обґрунтуванням постанови не погоджується та зазначає, що Угода про часткове прощення боргу від 15.03.2013, яка стала підставою для закінчення виконавчого провадження, не є у розумінні положень закону фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, оскільки внаслідок укладення цієї угоди фактичного погашення боргу не відбулось.

Скаржник також посилається, що вказана угода повинна була бути затверджена судом як мирова угода по справі, та що відсутня була його згода як стягувача на закінчення виконавчого провадження. Крім того скаржник зазначає, що такими діями було порушено його репутацію та з'явилася заборгованості по сплаті податків.

Разом з цим до обґрунтування скарги про підстави визнання дій державного виконавця неправомірними, суд ставиться критично з огляду на наступне.

Положення п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, встановлюють як підставу для закінчення виконавчого провадження - фактичне виконання в повному обсязі рішення суду згідно з поданим на виконання виконавчим документом.

Разом з цим, положення вказаної норми не визначають, яким саме чином повинно відбуватися таке фактичне виконання, а отже воно може відбуватися у будь-якому встановленому та/або не забороненому законом шляхом та способом, який має своїм наслідком припинення встановленого рішенням зобов'язання боржника перед кредитором.

Відповідно до ст. 605 ЦК України припинення зобов'язання може відбутися внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

В угоді від 15.03.2013 про прощення боргу сторони підтвердили наявність встановлених судами заборгованостей, про стягнення яких було видано відповідні виконавчі документи, та зокрема, заборгованості за договором купівлі-продажу № УГВ8507/17-08 від 30.05.2008 в розмірі 153155,52 грн. інфляційних втрат, 65992,78 грн. трьох процентів річних, 4382,97 грн. судового збору (наказ господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 34/5).

На підставі статті 605 ЦК України сторони погодили, що Позивач (скаржник) звільняє Відповідача від обов'язку сплати, зокрема, 65 992,78 грн. трьох процентів річних та 4 382,97 грн. судового збору по наказу господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 34/5, та з моменту перерахування Відповідачем на рахунок Позивача суми у розмірі 1057294,68 грн., в т.ч. основного боргу у сумі 904139,16 грн., інфляційних нарахувань у сумі 153155,52 грн., протягом 2 (двох) банківських днів від дати підписання даної Угоди, але не пізніше 18.03.2013, зобов'язання сторін, вказані у даній угоді, та зокрема встановлені Договором купівлі-продажу № УГВ8507/17-08 від 30.05.2008 припиняються у повному обсязі та Сторони підтверджують, що не мають претензій одна до одної.

Так, Відповідачем до матеріалів справи додано докази перерахування на користь Позивача обумовлених Угодою від 15.03.2013 про прощення боргу сум (п/д № 744 від 18.03.2013 та № 745 від 18.03.2013), та Позивачем натомість не спростовано надходження до нього цих грошових коштів в повному обсязі.

Матеріали справи також не містять доказів, що Угода від 15.03.2013 про прощення боргу порушує прав будь-яких третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відтак, умови угоди про прощення боргу набрали сили, та зобов'язання між сторонами, встановлені Договором купівлі-продажу № УГВ8507/17-08 від 30.05.2008, припинилися у повному обсязі відповідно до ст. 605 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки сторони дійшли згоди про погашення заборгованості у відносинах між ними, що виникли на підставі Договору купівлі-продажу № УГВ8507/17-08 від 30.05.2008 на встановлені рішенням суду у даній справі, шляхом погашення частини заборгованості та прощення боргу в іншій частині, то суд приходить до висновку, що державний виконавець правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», так як фактичне повне виконання рішення суду відбулось за згодою сторін передбаченим законом шляхом, та протилежного скаржником суду не доведено.

Також скаржником нормативно не обгрунтвоано необхідності затвердження саме судом угоди про прощення боргу, а також не доведено, яким чином обставини щодо репутації його підприємства та/або питання сплати податків його підприємством доводять протиправність дій державного виконавця, на що посилається скаржник.

Законом також не передбачено обов'язкового надання стягувачем державному виконавцю згоди на закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи скарги не знайшли свого належного доказового та нормативного обґрунтування, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі №34/5, відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Суддя Сташків Р.Б.