Ухвала

від 11.06.2014 по справі 815/3728/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/58452/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Бороденко М.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013

у справі № 815/3728/13-а

за позовом приватного підприємства "Олімпія Сервіс" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 № 0001032250, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 788 208 грн. (у тому числі 525 472 грн. за основним платежем та 262 736 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було сформовано витрати за господарськими операціями, які мали реальний характер, з дотриманням вимог чинного податкового законодавства, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні операції мали фіктивний характер, а відтак не можуть викликати правові наслідки у податковому обліку Товариства.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ виїзної планової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 23.04.2013 № 2595/22-50/36849459, в якому зафіксовано формування позивачем витрат за операціями з придбання товарів та послуг, що мали фіктивний характер.

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів з податкового контролю податковим органом було виявлено, що постачальники позивача (товариство з обмеженою відповідальністю «Газфіл», приватне підприємство «НИКСТРОЙМАГ») мають ознаки анонімних структур (зареєстровані на підставних осіб, які заперечують свою причетність до господарської діяльності цих підприємств), не мають необхідного обсягу трудових ресурсів, матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) для виконання розглядуваних поставок з урахуванням обсягу та кількості поставленої продукції, не провадили фактичну господарську діяльність, натомість виступаючи учасниками конвертаційних центрів для сприяння іншим суб'єктам господарювання в формуванні штучного документообігу з метою отримання податкової вигоди.

Також, за твердженням податкової інспекції, позивачем не було подано первинних документів на підтвердження факту вчинення необхідних дій у процесі постачання товару (зокрема, товарно-транспортних накладних, оформлених при транспортуванні придбаної продукції).

Підставою для кваліфікації відповідачем як безтоварних операцій з придбання послуг з перевезення вантажів у товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «Едельвейс» стало неподання позивачем на вимогу податкового органу товарно-транспортної документації, складенням якої повинні опосередковуватися операції даного виду.

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ участі позивача в операціях, що не були опосередковані дійсним рухом активів, та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань.

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у названих постачальників належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

У справі, що переглядається, попередні судові інстанції встановили, що реальність виконання поставок товарів з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Газфіл» та приватного підприємства «НИКСТРОЙМАГ» в адресу платника підтверджується необхідними первинними документами (договорами, податковими накладними та видатковими накладними), що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про господарські операції та підтверджують факт їх реального виконання. У матеріалах справи містяться докази подальшої реалізації позивачем придбаної продукції у процесі здійснення своєї господарської діяльності.

ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на спростування вказаних обставин.

Так, доводи ДПІ про відсутність у спірних постачальників об'єктивної можливості для виконання розглядуваних операцій в відсутності основних засобів та робочого персоналу не є свідченням безтоварності цих операцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування неможливості виконання названими постачальниками розглядуваних поставок наявними у них силами та засобами.

Посилання відповідача на неподання Товариством під час проведення податкової перевірки товарно-транспортних накладних як на один з мотивів оспорюваного донарахування також не можна визнати слушними.

Адже, по-перше, товарно-супровідну документацію, складену під час виконання спірних операцій, було подано позивачем під час розгляду справи у суді. Слід зазначити, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

По-друге ж, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за перевезення автомобільним транспортом, є документом, що визначає взаємовідносини замовників автотранспорту з підприємствами-перевізниками, та слугує для обліку транспортної роботи і розрахунків та надані послуги. Законом не передбачено наявність товарно-транспортних накладних при обліку торговельних операцій. Оскільки в операціях з товариством з обмеженою відповідальністю «Газфіл» та з приватним підприємством «НИКСТРОЙМАГ» позивачем перевезення товару не здійснювалося, у спірних операціях позивач не виступав замовником транспорту, то у даному разі по цим операціям у позивача відсутня необхідність подання товарно-транспортної документації встановленої форми.

Відносно доводів ДПІ про протиправний характер діяльності контрагентів слід зазначити, що податкова інспекція не вправі тлумачити поняття «добросовісності платника» як покладення на платника додаткових обов'язків, не передбачених податковим законодавством, зокрема, встановлювати відповідність фактичного місцезнаходження постачальника за адресою, вказаною у його установчих документах, досліджувати достовірність підписів на первинних документах (за відсутності обставин, які об'єктивно б викликали сумніви у справжності підписів) тощо. Чинне податкове законодавство н передбачає покладення на платника негативних наслідків дій його контрагентів. Право на формування витрат у податковому обліку платника не залежить від результатів господарської діяльності постачальників товарів (робіт, послуг) при здійсненні ними господарських операцій.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію відповідача по справі; ці доводи отримали належну правову оцінку під час розгляду справи по суті попередніми судовими інстанціями, а тому підлягають відхиленню.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі № 815/3728/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько