Ухвала

від 04.06.2014 по справі 2а-14492/10/13/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/9991/35366/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2012

у справі № 2а-14492/10/13/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора-Бріз»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора-Бріз» (надалі - позивач, ТОВ «Фора-Бріз») до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (надалі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0022202301/0 від 21.07.2010, № 0022202301/1 від 01.10.2010, № 0022202301/2 від 05.11.2010, якими визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1 301 913,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1 169 241,00 грн.; про скасування податкових повідомлень-рішень № 0022212301/0 від 21.07.2010, № 0022212301/1 від 01.10.2010, № 0022212301/2 від 05.11.2010, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 299 993,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 649 997,00 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ТОВ «Фора-Бріз». Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесених судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 30.06.2010 по 02.07.2010 посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Фора-Бріз» за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, за результатами якої 09.07.2010 складено акт № 9611/23-2/33267610 про порушення позивачем пп. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1 301 913,00 грн. за ІІ квартал 2009 року - ІІ квартал 2010 року.

Крім того, актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого позивачу донараховано ПДВ на суму 1 299 993,00 грн. за квітень 2009 року - лютий 2010 року та зменшено від'ємне значення ПДВ за березень 2010 року у сумі 4 386,00 грн.

21.07.2010 на підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0022202301/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 471 154,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 1 301 913,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 169 241,00 грн.;

- № 0022212301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 949 990,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 1 299 993,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 649 997,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження були винесені податкові повідомлення-рішення № 0022202301/1 від 01.10.2010, № 0022202301/2 від 05.11.2010, № 0022212301/1 від 01.10.2010, № 0022212301/2 від 05.11.2010 аналогічного змісту.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених нормативних положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям (постачальникам) у складі вартості товару (послуг) є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2009 між позивачем та ТОВ «Овочевий край від А до Я» укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами договору.

02.03.2009 між позивачем та ТОВ «Бм Трейд» укладено договір поставки № 02/03/09Т, відповідно до якого постачання товарів здійснюється на умовах постачання DDP до місця призначення, зазначеного у Замовленні. Оплата здійснюється у національній валюті України.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем до матеріалів справи надано видаткові накладні за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, що виписані ТОВ «Овочевий край від А до Я» на адресу ТОВ «Фора-Бріз» на загальну суму 1 367 484,00 грн., у тому числі ПДВ - 227 914,00 грн.; податкові накладні, видаткові накладні за період з 01.04.2009 по 31.03.2010 на відвантаження продуктів харчування та обладнання магазинів на загальну суму 5 898 792,00 грн., у тому числі ПДВ - 983 132,00 грн.; акт прийому-передачі від 10.02.2010 № СПД-00007, складений між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 щодо виконання робіт з монтажу вітрини на суму 6 000,00 грн. та придбанням товарів на суму 14 592,50 грн.; акт прийому-передачі виконаних робіт від 03.03.2010 № 198 між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 про отримання транспортних послуг за маршрутом «Черкаси-Севастополь-Черкаси» протяжністю 1 580 км на загальну суму 4 503,00 грн., що підтверджено подорожнім листом вантажного автомобіля серії 10АА0 № 915616, товарно-транспортною накладною БЗС 000292 про перевезення вантажу від 03.03.2010; акти про надання послуг від 04.02.2010 № 23, від 19.02.2010 № 40, від 15.02.2010 № 32, від 11.02.2010 № 28, від 15.02.2010 № 33, від 15.02.2010 № 31; докази оплати товару.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Фора-Бріз» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань, відсутність контрагента за юридичною адресою, висновки податкового органу про відсутність у ТОВ «Овочевий край від А до Я» та ТОВ «Бм Трейд» можливості здійснювати господарську діяльність не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2012 у справі № 2а-14492/10/13/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна