Рішення

від 18.06.2014 по справі 908/1615/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/37/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2014 Справа № 908/1615/14

м. Запоріжжя

За позовом: Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2, ідентифікаційний код 23162981) в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" - "СОЛДІ ЗАПОРІЖЖЯ" (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, 23, ідентифікаційний код 24911350)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3, ідентифікаційний код 00213428)

про стягнення заборгованості в сумі 9 686, 70 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: Яригіна Н.І., директор Запорізької філії ПрАТ "СОЛДІ І КО" - "СОЛДІ ЗАПОРІЖЖЯ", довіреність № б/н від 16.06.2014р.

від відповідача: не з'явився

ПрАТ "СОЛДІ І КО" в особі ЗФ ПрАТ "СОЛДІ І КО" - "СОЛДІ ЗАПОРІЖЖЯ" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача ПрАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" про стягнення заборгованості за договором поставки від 23.01.2012р. № МС001093 в сумі 9 686, 70 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 15.05.2014р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 173, 174, 230, 231 ГК України, ст. 258, 610-612, 624, 625 ЦК України та ст. 1, 12, 15, 44, 54, 55, 66 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.05.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1615/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 29.05.2014р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 28.05.2014р. відмовлено в задоволенні заяви ПрАТ "СОЛДІ І КО" в особі ЗФ ПрАТ "СОЛДІ І КО" - "СОЛДІ ЗАПОРІЖЖЯ" від 28.05.2014р. про об'єднання позовних вимог.

Ухвалою від 29.05.2014р. розгляд справи відкладений на 18.06.2014р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 18.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 20.06.2014р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 18.06.2014р. представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с. 3-5), просить суд стягнути з відповідача на користь ПрАТ "СОЛДІ І КО" заборгованість за поставлений товар за договором поставки № МС001093 від 23.01.2012р. в сумі 9 686, 70 грн., а саме: 8 813, 52 грн. заборгованості за поставлений товар, 568, 24 грн. пені, 137, 89 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 167, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на виконання умов договору поставки № МС001093 від 23.01.2012р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 8 813, 52 грн.

За умовами Договору відповідач взяв на себе зобов'язання проводити оплату за поставлений товар протягом 20 банківських днів з моменту поставки товару.

Проте, відповідач не виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 8 813, 52 грн.

У зв'язку із простроченням оплати відповідачу додатково було нараховано пеню, 3 % річних та втрати від інфляції грошових коштів.

Приймаючи рішення за відсутності відповідача господарський суд бере до уваги те, що той повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом, про що свідчить повідомлення про вручення 21.05.2014р. рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали господарського суду Запорізької області від 16.05.2014. про порушення провадження у справі № 908/1615/14.

Копія ухвали суду від 29.05.2014р. про відкладення розгляду справи на 18.06.2014р., яка направлена на адресу відповідача 30.05.2014р., до суду не повернулась.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про судове засідання 18.06.2014р.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У відповідності до роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України, наданих господарським судам в підпункті 3.9.2 постанови від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та залухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПрАТ "СОЛДІ І КО" в особі ЗФ ПрАТ "СОЛДІ І КО" - "СОЛДІ ЗАПОРІЖЖЯ" (Постачальник) та ПрАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" (Покупець) укладений договір поставки № МС001093 від 23.01.2012р. за умовами якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити за нього грошову суму (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, поставці по даному договору підлягає наступний товар: вироби для кріплення.

Країна походження товарів, що постачаються по даному договору, зазначаються у відповідних специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, товар постачається у строки, зазначені у відповідних специфікаціях до даного договору.

Товар постачається Покупцеві на умовах FCA, склад Постачальника за адресою: м. Запоріжжя, бул. Центральний, 23, згідно Інкотермс в редакції 2000 року (п. 3.2 Договору).

Згідно п. 5.1 Договору, ціна товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що покупець оплачує товар у наступному порядку: на протязі 20 календарних днів після отримання товару, якщо інше не передбачено у специфікаціях до даного договору.

Також між сторонами було підписано Специфікацію № 20 від 05.06.2013р. на суму 58, 32 грн. та Специфікацію № 21 від 15.07.2013р. на суму 8 755, 20 грн. (а.с.16,17).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на суму 8 813, 52 грн., що підтверджується видатковою накладною № 32473 від 17.07.2013р. на суму 58, 32 грн., довіреністю № 23678 від 17.07.2013р., видатковою накладною № 33423 від 06.09.2013р. на суму 8 755, 20 грн. та довіреністю № 24262 від 05.09.2013р. (т. 1, а.с. 18-23).

Відповідач не виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором поставки № МС001093 від 23.01.2012р. та суму боргу у розмірі 8 813, 52 грн. не сплатив.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України.

Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № МС001093 від 23.01.2012р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар на суму 8 813, 52 грн. отриманий відповідачем, що підтверджено видатковими накладними та довіреностями на отримання цінностей (т. 1, а.с. 18-23).

За приписами п. 5.4 Договору, покупець оплачує товар на протязі 20 календарних днів після отримання товару, якщо інше не передбачено у специфікаціях до даного договору.

В даному випадку в Специфікаціях № 20 від 05.06.2013р., № 21 від 15.07.2013р. сторони іншого строку оплати не встановили.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором поставки № МС001093 від 23.01.2012р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ПрАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" не виконало свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором поставки № МС001093 від 23.01.2012р., вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 8 813, 52 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 568, 24 грн. пені, 137, 89 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 167, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В підпункті 6.3.1.1 договору поставки № МС001093 від 23.01.2012р. визначено, що за прострочення виконання зобов'язання за даним договором винна Сторона сплачує другій стороні пеню у розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочи.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 8), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 58, 32 грн. за період з 07.08.2013р. по 04.02.2014р. (182 дні прострочки) пеня складає 3,79 грн.;

від суми боргу 8 755, 20 грн. за період з 27.10.2013р. по 26.03.2014р. (181 днів прострочки) пеня складає 564, 41 грн.

Таким чином, правомірним є нарахування відповідачу пені в розмірі 568, 20 грн.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 568, 20 грн. пені. В частині стягнення пені в розмірі 0, 04 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки № МС001093 від 23.01.2012р., сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 137, 89 грн. - 3 % річних підлягають задоволенню повністю. Розрахунок (а.с. 8) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 167,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с. 8 ), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 58,32 грн. за період з серпня 2013р. по березень 2014р. (індекс інфляції 103, 4268) втрати від інфляції грошових коштів склали 2, 00 грн.;

від суми боргу 8 755, 20 грн. за період з жовтня 2013р. по березень 2014р. (індекс інфляції 104, 1559) втрати від інфляції грошових коштів склали 363, 86 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки відповідне клопотання в частині стягнення втрат від інфляції грошових коштів від позивача до господарського суду не надходило, суд задовольняє заявлену позивачем суму втрат від інфляції в розмірі 167, 05 грн., тобто в межах позовних вимог.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3, ідентифікаційний код 00213428) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2, ідентифікаційний код 23162981) 8 813 (вісім тисяч вісімсот тринадцять) грн. 52 коп. основного боргу, 568 (п'ятсот шістдесят вісім) грн. 20 коп. пені, 137 (сто тридцять сім) грн. 89 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 167 (сто шістдесят сім) грн. 05 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 0 (нуль) грн. 04 коп. пені в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 20.06.2014р.

Суддя В.М. Соловйов