Постанова

від 11.06.2014 по справі 814/946/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2014 року Справа № 814/946/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД "ПРОМСТАН", вул. Новозаводська, 13-б, м. Миколаїв, 54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000262201 від 05.02.2014р. та №0002262201 від 22.11.2013р.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000262201 від 05.02.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 284676,00грн. за основним платежем та 43702,00грн. за штрафними санкціями та №0002262201 від 22.11.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 281425,00грн. за основним платежем та 78188,00грн. за штрафними санкціями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод, які є нікчемними. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового в провадження.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Промстан» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

З 29.10. 2013 року по 04.11.2013 року відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, доходів та витрат що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ПП «ПРОМТЕХСЕРВИС-ЮГ» (код за ЄДРПОУ 32819766), ТОВ Фірма «САТ ІМПЕКС» (код за ЄДРПОУ 32564148), ТОВ «РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код за ЄДРПОУ 32623124), ТОВ «КОНСТАНТА В.А.» (код за ЄДРПОУ 36299336), TOB «МАН СТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 34651169), ТОВ «ІНТЕХ-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 34034425) за період з 01.10.10 по 31.10.11.

07.11.2013 року за результатами перевірки відповідачем складено акт №621/14-02-22-01/24786442, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

-п.1.32, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями (далі Закон № 334), п.138.2 ст. 138 п.п. 139.1.9 п. 139.1ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 305533 грн.;

- пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від

№ 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі Закон №168), п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 344193 грн.;

-п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону № 334, в результаті чого завищено валові доходи на загальну суму 88595 грн.;

-п.1.32, п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334, п. 138.2 ст. 138 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено валові витрати та витрати, що враховані при визначенні об'єкту оподаткування завищено на загальну суму 1364834 грн.;

-пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 361912 грн.;

-п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону № 168, в результаті чого завищено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 17719 грн.;

На підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№0002252201 від 22.11.2013 року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 305533,00грн. за основним платежем та 54130,00 грн. за штрафними санкціями);

-№0002262201року від 22.11.2013 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (281425,00грн. за основним платежем та 78188,00грн. за штрафними санкціями);

Дані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області.

Рішенням про результати розгляду скарги від 25.01.2014р. №233/10/14-29-10-03-10 Головне управління Міндоходів у Миколаївській області Міністерства доходів і зборів України скаргу позивача від 28.11,2013р. №94 задоволено частково, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 22.11.2013р. №0002262201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість залишено без змін;

- податкове повідомлення-рішення від 22.11.2013р. №0002252201 скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 31285,00грн., у тому числі основний платіж - 20857,00грн. та штрафні (фінансові) санкції - 10428,00грн., в іншій частині залишено без змін.

10.02.2014 року позивачем отримано податкове повідомлення - рішення відповідача від 05.02.2014 року №0000262201 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (284676,00грн. за основним платежем та 43702,00грн. за штрафними санкціями).

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку до Міністерства доходів і зборів України (копії скарг та рішень про результати розгляду скарг додаються). Однак скарги позивача залишено без задоволення.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Що стосується правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від контрагентів до податкового кредиту, віднесення сум вартості придбаного товару до валових витрат, суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та його контрагентами ТОВ «Константа В. А.», ПП «Промтехсервіс - Юг», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Манстрой», ТОВ Фірма «Сат Імпекс» здійснено господарські операції.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Константа В.А.»:

-транспортно-експедиційні послуги, отримані позивачем від ТОВ «Константа В.А.» у листопаді 2010 р., січень, травень, червень 2011 р. були використані для перевезення металу отриманого у постачальників, на підтвердження цього позивачем надано суду первинні документи, що знаходяться в матеріалах справи.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ПП «Інтех-Плюс»:

-товар, отриманий позивачем за договором поставки №П15/6 від 01.08.2011р. від ПП «Інтех-Плюс», використано при виконанні робіт для ТОВ «Кабель-Інвест» за договором №1706/11 від 17.06.2011р. Послуги ПП «Інтех-Плюс» за договором підряду №ОК-25/5/1 від 25.05.2011р. позивач отримав для виконання зобов'язань перед ТОВ «Чорноморенергосгіецмонтаж» за договором підряду №2208-11 від 22.08.2011р., на підтвердження цього позивачем надано суду первинні документи, що знаходяться в матеріалах справи.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ПП «Промтехсервіс-Юг».

-послуги ПП «Промтехсервіс-Юг» за договором на виконання робіт (надання послуг) від 01.06.2010р. та труби стальні, отримані по видатковій накладній №ПЮ- 0001158 від 01.12. 2010р. Позивач отримав для виконання зобов'язань перед ТОВ «Агропрайм Холдинг» за договором підряду №1/КЦ від 07.06.2010р., що підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Реконструкція»:

-послуги ТОВ «Реконструкція» за договором підряду №2402-11 від 24.02.2011р. позивач отримав для виконання зобов'язань перед ТОВ «Агропрайм Холдинг» за договором підряду №2/ПР від 21.03.2011р., що підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Щодо реальності господарської операції між позивача та ТОВ «Манстрой».

-роботи виконані ТОВ «Ман Строй» для позивача за договором від 01.07.11 №П- 14/1 отримано для виконання зобов'язань при виконанні робіт для ТОВ «Кабель-Інвест» за договором №1706/11 від 17.06.2011р. Товарно-матеріальні цінності поставлені ТОВ «Ман Строй» використано для виготовлення продукції власного виробництва для подальшої реалізації, та часткової реалізації з економічною вигодою, на підтвердження цього позивачем надано суду первинні документи, що знаходяться в матеріалах справи.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ТОВ Фірма «Сат Імпекс».

-товар, придбаний позивачем у ТОВ Фірма «Сат Імпекс» за договором купівлі продажу на умовах товарного кредиту №ТК 26-10/10-02 від 26.10.10 було реалізовано (з економічною вигодою) покупцю ПП «Світ Кассандри-350» за договором купівлі-продажу №К1І 01/11/02 від 01.11.2010 року, що підтверджується документами, якф знаходяться в матеріалах справи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентами, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на:

- акті ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області від 06.06.2011 року №712/23/32819766 «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ПРОМТЕХСЕРВИС - ЮГ» (код за ЄДРПОУ 32819766) з питання взаємовідносин з контрагентом ТОВ «ФРЕШ ЛОГІСТІК ГРУП» (код за ЄДРПОУ 35066290) та достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ха жовтень 2010 року»;

- акт ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС від 10.04.2012 р. №54/22-200/34651169 «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «МАН СТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 4651169) з питань взаємовідносин з ТОВ «Газфил» (код за ЄДРПОУ - 35320927) за серпень 2011 року, ТОВ «Видавництво «Інпол» (код за ЄДРПОУ 34981513) за липень - серпень 2011 року та ТОВ «ГУЛІВЕР» (код за ЄДРПОУ 23707529) за вересень - жовтень 2011 року;

-акт ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 12.03.2013 року №119/22.4-07/32564148 «Про неможливість проведеним зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сат імпекс», код ЄДРПОУ 32564148 щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.04.2010 року по 30.11.2010 року».

Оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Отже, акти "Про неможливість проведення зустрічної звірки" не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України зазначає (постанови від 14.11.2012 року у справі № 2а-9864/11/2670, від 19.02.2013 року у справі № 2а-6067/11/1470 та інші), що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Також суд не приймає до уваги акт у Ленінському районі м. Миколаєва від 04.04.11 №1201/23-200/35066290 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ „Фреш Логістік Груп" (код ПОУ 35066290) щодо правомірності формування податкового кредиту за період вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень 2011 року та акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 04.07.2011 № 219/23513/32623124 «Про проведення документальної перевірки ТОВ «Реконструкція», код за ЄДРПОУ 32623124, з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2011 по 30.04.2011» де зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених підприємством з контрагентами - постачальниками, оскільки, як було вище зазначено судом податкові органи не мають права на визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Підпункт 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Приписами п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України , визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Виходячи, із приписів вказаних норм, та враховуючи, що позивачем були реально здійснені господарські операції, суд вважає, що позивач правомірно відніс до валових витрат, витрати по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Константа В. А.», ПП «Промтехсервіс - Юг», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Манстрой», ТОВ Фірма «Сат Імпекс».

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону №168 забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені платником за матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, тобто основною обставиною, яка підлягає встановленню для правильного застосування цього пункту є мета використання придбаних товарів, робіт, послуг, а не факт такого використання протягом звітного періоду, що також підтверджується і змістом абз.3 пп.7.4.1. Закону №168.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт здійснення господарських операцій, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача №0000262201 від 05.02.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 284676,00грн. за основним платежем та 43702,00грн. за штрафними санкціями та №0002262201 від 22.11.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 281425,00грн. за основним платежем та 78188,00грн. за штрафними санкціями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000262201 від 05.02.2014р. та №0002262201 від 22.11.2013р.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промстан» судові витрати у розмірі 2436,00 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар