Ухвала

від 17.11.2015 по справі 814/946/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/59029/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.06.2014

у справі № 814/946/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Промстан»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Промстан» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002262201 від 22.11.2013 та № 0000262201 від 05.02.2014.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Завод Промстан» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ПП «Промтехсервис-Юг», ТОВ Фірма «Сат Імпекс», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Константа В.А.», ТОВ «Ман Строй» та ТОВ «Інтех-Плюс» за період з 01.10.2010 по 31.10.2011, складено акт № 621/14-02-22-01/24786442 від 07.11.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 1.32, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ; п. 3.1 ст. 3 , п. 4.1 ст. 4 , пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України .

В акті перевірки зроблено висновок про те, що усі операції купівлі-продажу з контрагентами ПП «Промтехсервис-Юг», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Ман Строй» і ТОВ Фірмою «Сат Імпекс» не спричиняють реального настання правових наслідків і є безтоварними по ланцюгу до «вигодонабувача».

22.11.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002252201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 359 663 грн., в т.ч. 305 533 грн. основного платежу та 54 130 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 357 613 грн., в т.ч.: 281 425 грн. основного платежу та 76 188 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 22.11.2013 № 0002252201 скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31 285 грн. (у т.ч. основний платіж - 20 857 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 10 428 грн.), в іншій частині залишено без змін, та 05.02.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 328 378 грн., в т.ч.: 284 676 грн. основного платежу та 43 702 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами також встановлено, що 01.06.2010 між ПП «Промтехсервис-Юг» (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір на виконання робіт (надання послуг), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання будівельно-монтажних робіт.

24.02.2011 між ТОВ «Реконструкція» (підрядник) та позивачем укладено договір підряду № 2402-11, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе обов'язки по виконанню комплексу робіт за узгодженою замовником проектною документацією.

01.07.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «Ман Строй» (виконавець) укладено договір № П-14/1, за умовами якого виконавець за дорученням замовника приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з виготовлення та монтажу металевих конструкцій та поставку ТМЦ, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконанні виконавцем роботи та поставлені матеріали.

26.10.2010 між ТОВ Фірма «Сат Імпекс» (продавець) та позивачем укладено договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 26-10/10-02, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцю, а покупець - прийняти та оплатити поставлений товар, на умовах даного Договору згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

Факт виконання вказаних договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, локальним кошторисом в поточних цінах, локальним кошторисом на будівельно-монтажні роботи в поточних цінах, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, банківськими виписками, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Товар, придбаний позивачем у ТОВ Фірма «Сат Імпекс» за договором купівлі- продажу на умовах товарного кредиту № ТК 26-10/10-02 від 26.10.2010 було реалізовано покупцю ПП «Світ Кассандри-350» за відповідним договором купівлі-продажу, що підтверджено матеріалами справи.

На момент укладення правочинів підприємства-контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств та зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів (робіт) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Слід також зазначити, що положення податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення безпосереднім контрагентом чи контрагентами по ланцюгу у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою такими контрагентами необхідних сум податків до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ПП «Промтехсервис-Юг», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Ман Строй» і ТОВ Фірмою «Сат Імпекс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний