Рішення

від 05.06.2014 по справі 136/1480/13-ц

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/1480/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"05" червня 2014 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Кривенка Д. Т.

за участю секретаря Марчук Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Липовецького районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, який обгрунтувала наступним чином.

04.11.2007 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб у Турбівській селищній раді Липовецького району Вінницької області. В період шлюбу, 16.04.2008 року, вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, придбали нерухоме майно, а саме: незакінчений будівництвом будинок, з господарськими спорудами, готовністю 6%, за номером АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1552 га, на якій цей будинок розташований. Вказане нерухоме майно було зареєстровано на ім'я відповідача - ОСОБА_2 В подальшому вказаний вище житловий будинок ними як подружжям було добудовано повністю. 13.05.2013 року їх шлюб було припинено шляхом його розірвання за рішенням Липовецького районного суду Вінницької області. Ураховуючи те, що наведене вище нерухоме майно набуте в період шлюбу, а отже є правом спільної сумісної власності їх як подружжя, частки якого є рівними, оскільки іншого між ними за домовленістю не було визначено, а також розірвання шлюбу не припиняє цього права, мирним шляхом врегулювати спір щодо поділу належного їм майна неможливо, тому позивачка просила суд розділити в натурі спільне майно подружжя, виділивши по 1/2 частці кожному з них та визнавши за ними право власності на таке майно, а також вирішити питання судових витрат.

В процесі розгляду справи позивач та її представник, в порядку ст.27, 31 ЦПК України, неодноразово змінювали та уточняли позовні вимоги, однак в останній редакції позовної заяви позивачка просила суд розділити в натурі спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що є їхньою спільною сумісною власністю, зокрема незавершене будівництвом домоволодіння, господарські будівлі і споруди та земельну ділянку, площею 0,1552 га, що розташовані за номером АДРЕСА_1, що зареєстровані за ОСОБА_2 виділивши по 1/2 частці зазначеного нерухомого майна кожному з подружжя. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 52/100 частини (1/2 частки) у незавершеному будівництвом домоволодінні за номером АДРЕСА_1, з належною частиною господарських будівель і споруд, а саме:

а) приміщення в житловому будинку:

- Сходи (позначення 1-4) площею її,6 м 2 ;

- Частину коридору (позначення 1-5) площею 10,85 м 2 ;

- Житлову кімнату (позначення 1-7) площею 36,6 м 2 ;

У тому числі:

- Гараж (позначення І);

- Підвал (позначення п/А).

Всього площа-59,05 м 2 - б) господарські будівлі:

- Частину сараю (Позначення III) площею 18,9 м 2 ;

- У загальне користування - Огорожу.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1552 га, що розташована у АДРЕСА_1, з врахуванням варіанту розподілу житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме: 1/2 частки ділянки, загальною площею відповідно до частки - 776,0 м 2 , в т.ч. 121,8 м 2 - під будівлями, 374,7 м 2 - під городом та 279,5 м 2 - у загальне користування.

Залишити у власності ОСОБА_2 право власності на 48/100 частини (1/2 частка будинку) - у незавершеному будівництвом домоволодінні за номером АДРЕСА_1, з належною частиною господарських будівель і споруд, а саме:

а) приміщення в житловому будинку:

- Прихожу (позначення 1-1) площею ю,6 м 2 ;

- Кухню (позначення 1-2) площею 20,8 м 2 ;

- Ванну (позначення 1-3) площею 5,2 м 2 ;

- Частину коридору (позначенняі-5) площею 6,75 м 2 ;

- Житлову кімнату ( позначення 1-6) площею 16,1 м 2 ;

У тому числі:

- Ганок.

Всього площа-59,45 м 2

б) господарські будівлі

- Частину сараю (позначення II) площею 24,3 м 2;

- Погріб (позначення п/Б);

- Криницю (позначення 5).

- У загальне користування - Огорожу.

Залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,1552 га, що розташована у АДРЕСА_1, з врахуванням варіантів розподілу житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме: 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею - 776,0 м 2 в т.ч. 119,2 м 2 під будівлями, 377,3 м 2 під городом, 279,5 м 2 - у загальне користування.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1720,50 грн. та витрати на проведення судової будівельно- технічної експертизи в сумі 3672.00 грн.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали з підстав, що наведені у позовній заяві та уточнені з урахуванням поданих змін в останній редакції позовної заяви поданої 22.05.2014 року.

В письмових поясненнях доданих до матеріалів справи позивачка додатково обгрунтувала свої позовні вимоги вказавши на таке.

Так, об'єктом права спільної сумісної власності Позивача та Відповідача є незавершене будівництвом домоволодіння, а саме: будинок, з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка, площею 0,1552 га, що розташовані за номером АДРЕСА_1.

Не визнаючи позовних вимог, представником Відповідача до суду подано заперечення, у якому Відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог. Проте, позивач вважає підстави, на які посилається Відповідач необґрунтованими та такими, що не спростовують законність позовних вимог Позивача з наступних підстав.

Щодо коштів отриманих по розписці нібито виключно для будівництва домоволодіння.

Так, Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що нерухоме майно (земельна ділянка та незакінчений будинок готовністю 6% фундамент та огорожа) хоч і були ним придбані у шлюбі, але за рахунок особистого майна (особистих коштів), які він набув до укладення шлюбу і належали йому особисто.

Зазначила, що вона, Позивачка, тільки під час розгляду даної судової справи із вказаних заперечень дізналась про існування розписки від 18.09.2007 року, в якій йдеться про факт укладення Відповідачем договору позики з ОСОБА_6 в сумі 16 000 доларів США (80000 грн. по курсу НБУ на момент укладення договору позики).

Перебуваючи в шлюбі Відповідач не повідомив Позивача, проте що Відповідач погашає дану позику, оскільки на це мали б йти кошти з сімейного бюджету.

Зазначила, що при нотаріальному посвідченні укладання угоди купівлі - продажу даної ділянки та будинку ОСОБА_1 давала письмову згоду, як того вимагає законодавство. Слід звернути увагу суду на те, що правова природа засвідчення згоди другого з подружжя полягає у підтвердженні факту його згоди на витрату коштів, які перебувають у спільній сумісній власності подружжя, на придбання майна.

Такі вимоги випливають із положень ч. 3 ст. 65 СК України.

Надалі Відповідач вказує, що 74 000 грн. було витрачено ним на будівництво будинку та господарських споруд, і приводить як доказ цього розписку.

Не погоджуючись з цим, слід звернути увагу, що розписка на яку посилається Відповідач не підтверджує факту витрати позичених коштів саме на купівлю вказаної ділянки та домоволодіння чи будівництво вказаного домоволодіння в майбутньому, а лише засвідчує факт передачі коштів (укладення договору позики) ОСОБА_6 ОСОБА_2 18.09.2007 року в сумі 80 000 грн.

При цьому слід зазначити, що власністю дані кошти стають лише після спливу позовної давності щодо їх повернення. До цього моменту отримані в позику кошти мають наслідком лише виникнення зобов'язань.

Доказами витрат на будівництво будинку можуть бути чеки, квитанції та інші документи, що підтверджують придбання будматеріалів та інших засобів для будівництва вказаного домоволодіння саме за рахунок позичених коштів та на будівництво саме цього будинку.

Відповідач надав документи, що підтверджують лише частину витрат від вартості проведеного будівництва та не доводять придбання їх за позичені кошти на будівництва конкретного будинку.

Таким чином докази того, що витрати проведені саме за рахунок позичених коштів, а придбані будматеріали використані саме для будівництва спірного домоволодіння відсутні.

Тут слід підкреслити, що відповідач стверджує про вкладення в будівництво будматеріалів його батьком, однак останній будував інший будинок. Таким чином, обставина щодо використання матеріалів для будівництва спірного, а не іншого будинку нічим не доведена і є припущенням.

Насправді ж будівництво велось за рахунок спільних коштів подружжя, та за допомогою батьків та родичів позивача.

Вважає, що розписка в якій вказано, що кошти отримані для будівництва будинку не є належним та допустимим доказом щодо витрат на будівництво спірного домоволодіння. В той час, як нотаріальна посвідчена згода на придбання будинку є беззаперечним доказом використання спільних коштів, а також того, що позивач не знала і не могла знати про існування відповідної розписки.

Більш того, згода посвідчується нотаріально, в той час, як розписку можна написати в будь-який день. Підтвердження ж фактичного отримання коштів, тим більше на придбання та будівництво будинковолодіння вона не підтверджує.

Поряд з цим, потрібно зазначити, що навіть за припущення про правдивість тверджень Відповідача, то не зрозуміло як співвіднести суму особистих коштів, які, як стверджує Відповідач, він використав для будівництва домоволодіння і вартість домоволодіння вказану у висновку експерта.

Так, виходячи з висновку експерта, вартість домоволодіння з готовністю 87% без вартості земельної ділянки і без врахування вартості сплаченої при його купівлі становить 218385 грн. .- 54835 грн.-5000 грн. = 158 550 грн.

Як доводить розрахунок, коштів в сумі 74 000 грн. вистачило лише б для того, щоб побудувати домоволодіння на 46,796(74000 грн../158 550 грн.*100%).

Доказами правильності такого твердження є те, що батько позивачки - ОСОБА_7, для того щоб допомогти з будівництвом, використовував кредитні кошти.

Так, 18 вересня 2007 р. батько позивачки уклав договір з ЗАТ «ОТПБанк» №001/17540/07 про видачу та обслуговування кредитних пластикових карток. На підставі вказаного договору, батько отримував з картки готівку, яку витрачав на придбання будівельних та інших матеріалів для будівництва спірного домоволодіння. Кошти витрачені на придбання матеріалів повертав особисто, що підтверджується банківськими квитанція та банківськими звітами на загальну суму 10480 грн.

Також до матеріалів справи додано квитанцію, яка підтверджує витрати матері позивачки на придбання цегли будівельної на суму 2000 грн.

Крім того, згідно видаткових накладних на отримання товару та нарядів на відвантаження товарів виданих ВАТ «Житомирський комбінат силікатних виробів» на загальну суму 27297 грн. дідусь позивачки - ОСОБА_8 купував будівельні та інші матеріали, які використовувались для будівництва спірного домоволодіння.

Поряд з цим, потрібно зазначити, що колишній чоловік позивачки ОСОБА_2 будучи на той час в добрих відносинах з бабусею позивачки позичив у неї кошти для будівництва домоволодіння в сумі 9000 грн., про що 9 листопада 2008 року складено розписку.

Окрім того, бабусею позивачки, з метою обліку коштів, які витрачались зі сторони рідних позивачки вівся облік, з даних якого вбачається, що загальна сума коштів витрачених на будівництво спірного домоволодіння зі сторони рідних ОСОБА_1 становить 117178 грн..

Наведені факти та розрахунки доводять, що в будівництві домоволодіння брали участь батьки та родичі позивачки, за рахунок чого і добудовано будинок та господарські споруди.

Позивач вважає, що для убезпечення в майбутньому себе від спорів навколо будинку та ділянки, Відповідач мав би при укладені шлюбу укласти шлюбний договір з Позивачем, де і визначив би перелік майна яке є його особистою власністю та порядок використання сімейного бюджету, проте такий договір не був укладений.

Перебуваючи в шлюбі, Відповідач не повідомив ОСОБА_1 про те, що домоволодіння яке будується в шлюбі, на його думку, він вважає його особистим майном. Батьки та родичі ОСОБА_1 витрачали кошти на будівництво будинку та споруд вважаючи їх спільними для подружжя.

Більш того, дії відповідача при формуванні правової позиції ґрунтується на змові усіх учасників судового процесу, що виступають на стороні відповідача і є наслідком їх процесуального статусу у даній справі. Жодними належними доказами позиція відповідача не доведена і може трактуватись лише як припущення.

Щодо поділу незавершеного будівництвом будинку та споруд не введених в експлуатацію, позивач зазначила про таке.

Відповідно до ст. 60, 69, 70 СК України, ст. 368 ЦК України, будівництво недобудованого домоволодіння розпочато за час шлюбу, тому таке домоволодіння може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначає, що п. 2 ст. 331 ЦК України, на який посилається Відповідач, встановлює момент реєстрації права власності на даний об'єкт як об'єкт закінчений будівництвом, чи то момент завершення будівництва, чи то момент прийняття його до експлуатації. Неприйняття спірного домоволодіння в експлуатацію не є перешкодою для його поділу в натурі, як об'єкта спільної сумісної власності подружжя.

Таке твердження було б логічне, якби готовність будинку та споруд не давали змогу визначити функціональний склад його частин та призначення його приміщень. Але враховуючи відсоток готовності спірного домоволодіння (87%) та технічну можливість його поділу, варіанти якого наведені у висновку судового експерта, є всі підстави вважати, що воно підлягає поділу.

Щодо державної реєстрації прав на об'єкт незавершеного будівництва, то законодавче врегулювання порядку реєстрації прав на об'єкти незавершеного будівництва лише розширює права забудовника, надавши можливість такої реєстрації ще на етапі будівництва, і жодним чином не звужує його права на поділ цього майна як об'єкта спільної сумісної власності подружжя в натурі як це і передбачено СК України.

Як висновок маємо:

1. Відповідач надав розписку про отримання коштів до шлюбу, що не є належним доказом того, що отримані кошти витрачені саме на будівництво будинку.

2. Навіть за припущення, правдивості тверджень Відповідача, особистих коштів не вистачило б на будівництво будинку до 87% готовності.

3. Сума витрат на будівництво спірного домоволодіння здійснених зі сторони рідних ОСОБА_1 становить 117178 грн..

4. Незавершеність будівництвом домоволодіння та неприйняття його в експлуатацію не є перешкодою, щодо поділу такого майна в натурі як об'єкта спільної сумісної власності.

5. Суд має врахувати правовий висновок наведений у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.91р. із змінами та доповненнями «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», а саме:

«За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами»

6. Незавершеність будівництвом домоволодіння не є перешкодою для реєстрації права власності на нього. Законодавче врегулювання порядку реєстрації прав на об'єкти незавершеного будівництва лише розширюють права забудовника, надавши можливість такої реєстрації ще на етапі будівництва, і жодним чином не звужує його права на поділ цього майна як об'єкта спільної сумісної власності подружжя в натурі як це і передбачено СК України.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд в задоволенні позову відмовити з підстав, що наведені у письмовому запереченні, що додане до матеріалів справи з огляду на таке.

Позивач звернувся з позовом в якому зазначає, що вони з відповідачем за час перебування у шлюбі придбали нерухоме майно, а саме: незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами, готовністю 6 % за номером АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1552 га, що розташовані за номером АДРЕСА_1. Вказане нерухоме майно зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 і зважаючи на те, що згідно норм чинного сімейного законодавства частки чоловіка і жінки у спільному майні подружжя є рівними, просить визнати за ним право власності на 1/2 частину нерухомого майна та право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1552.

Представник відповідача вважає вимоги Позивача незаконними, не обґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству, що пояснюється наступним:

По-перше: Відповідач з Позивачем перебували у шлюбі в період з 04.11.2007 по 13.05.2013 року, від шлюбу мають малолітнього сина. На момент розірвання шлюбу між відповідачем та позивачем було досягнуто домовленості щодо утримання дитини. Будь-яких спорів щодо розподілу майна вони не мали. Однак позивачка в своєму позові вважає, що майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,1552 га та будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за номером АДРЕСА_1, є їх спільною сумісною власністю внаслідок того, що зазначене було придбане під час шлюбу, а саме - 16.04.2008 року, у відповідності до Договору купівлі-продажу від 16.04.2008 р. та з в'язку з цим, претендує на нього. Однак таке твердження позивачки не відповідає дійсності, бо відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю чоловіка є майно, набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Акцентовано увагу на тому, що нерухоме майно (земельна ділянка та незакінчений будинок готовністю 6 % фундамент та огорожа) було придбано 16.04.2008 року, а шлюб укладено 14.11.2007 року, таким чином зазначене майно було придбано через п'ять місяців після укладення шлюбу. З урахуванням того, що позивачка ніде не працювала, а навчалася в Гайсинському медичному коледжі та не мала можливості отримати кошти з будь-яких інших джерел для придбання коштовного нерухомого майна - будинку та земельної ділянки, а також те, що під час шлюбу та після його укладення ОСОБА_2 також ніде не працював вони жили на кошти які були подаровані їм під час укладення шлюбу, і проживали час від часу в батьків відповідача та батьків його колишньої дружини, а також орендували житло в м. Вінниці.

Ще до укладення шлюбу, бубуся відповідача - ОСОБА_10 запропонувала йому придбати в неї земельну ділянку та незакінчений будинок розташований на ній, на що ОСОБА_2 погодився. Однак коштів для придбання будинку в нього не було. І він звернувся до громадянина ОСОБА_6, який приходиться йому ріднім дядьком (рідній брат батька) щоб позичити в нього кошти на придбання будинку на завершення будівництва, оскільки на той час ОСОБА_6 продав в м. Вінниці квартиру і в нього були кошти. Він погодився допомогти та позичив кошти в розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн., що в еквіваленті становило 16 000,00 (шістнадцять тисяч) доларів США (курс долара по відношенню до гривні становив 5,00 грн. Про те що ОСОБА_2 позичив кошти в ОСОБА_6 свідчить розписка від 18.09.2007 року. В день надання розписки ОСОБА_2 отримав кошти від ОСОБА_6 в розмірі 80 000,00 грн. Позичені кошти згідно розписки він зобов'язувався повернути до 31.12.2013 року. Наступного дня після того як було позичені кошти, суму в розмірі 6 000,00 (шість тисяч) грн., ОСОБА_2 сплатив продавцеві ОСОБА_10. Суму коштів в розмірі 74 000,00 (сімдесят чотири тисячі) грн. - віддав своєму батькові ОСОБА_6 На час передачі коштів продавцеві укласти Договір купівлі-продажу виявилось не можливим оскільки правовстановлюючі документи не нерухоме майно не були готові для здійснення його відчуження (не було отримано довідку - характеристику з БТІ та ін.). Таким чином було вирішено оформити купівлю-продаж будинку та земельної ділянки після отримання правовстановлюючих документів. В жовтні та листопаді 2007 року здійснювалось підготування до весілля та укладення шлюбу з позивачем, тобто колишньою дружиною відповідача, тому відповідні документи для укладення договору купівлі продажу земельної ділянки, площею 0,1552 га та будинку, що розташовані за номером АДРЕСА_1 були оформлені в лютому березні 2008 року, уже після укладення шлюбу, і 16 квітня було укладено Договір купівлі-продажу в п. 4. якого і зазначено що кошти в розмірі 6 000,00 (шість тисяч) грн. отримано продавцем від покупця до підписання цього Договору.

В підтвердження того, що ОСОБА_2 позичав кошти в гр. ОСОБА_6 на придбання будинку та земельної ділянки надано копію розписки. Оригінал знаходиться в громадянина ОСОБА_6, про що він і може підтвердити.

Саме на ці, кошти було придбано земельну ділянку, площею 0,1552 га та будинок, що розташовані за номером АДРЕСА_1 та в подальшому здійснювалось його будівництво.

У відповідності до п. 1. п.3. ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набути ним до шлюбу, а також майно, набуте нею ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто.

Таким чином, земельна ділянка, площею 0,1552 га та будинок готовністю 6 % (фундамент та огорожу), що розташовані за номером АДРЕСА_1 було придбано за особисті кошти відповідача під час шлюбу, які були набуті ним, ще до укладення шлюбу і належали йому особисто.

По-друге: У відповідності до Висновку експерта від 31.03.2014 року № 1748-1751/13-21 загальна ступінь будівельної готовності будівель та споруд домоволодіння АДРЕСА_1 становить 87 %. Тобто на час розгляду справи в суді нерухоме майно є об'єктом незавершеного будівництва.

На даний час житловий будиночок та господарські споруди в експлуатацію не введені, в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстровані, права власності на нього ні сумісної ні часткової в Позивача ні в відповідача не має.

Звернуто увагу, що на даний час українське законодавство не відносить незавершене будівництво до будівель чи споруд. Якщо розглядати об'єкт незавершеного будівництва і шляхом його добудови інший об'єкт, який буде завершеним, то це зовсім різні об'єкти, оскільки на другий право власності виникає підписанням документа про прийняття його в експлуатацію. Для виникнення права власності на незавершене будівництво необхідна державна реєстрація цього права, тому логічно вказати, що це і буде моментом набуття права власності на такий об'єкт.

Також станом на день розгляду справи на об'єкт незавершеного будівництва АДРЕСА_1 право власності не зареєстровано, та судом не визнано.

Процедура переходу об'єкта незавершеного будівництва у приватну власність є проведення його державної реєстрації згідно з Постановою КМУ від 22 червня 2011 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Державна реєстрація права на незавершене будівництво здійснюється в порядку встановленому для реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлене вперше.

Після державної реєстрації права власності на незавершений об'єкт будівництва можна вчиняти щодо нього подальші операції, зокрема розподіл такого об'єкта.

Раніше існувала така ситуація, за якої норми загального законодавства - ст. 331 ЦК України - допускали реєстрацію права власності на незавершене будівництво, а, натомість, норми спеціального - п.п.1.6 п.1 Тимчасового положення - визначають механізм реєстрації прав на об'єкти будівництва і водночас не передбачали реєстрації прав на об'єкт незавершеного будівництва, що, власне, і становило правову колізію та потребувало узгодження законодавства в цій частині.

Тобто на час звернення до суду з позовом про розподіл майна, що є їхньою спільною сумісною власністю та визнання 1/2 частки права власності за позивачем є безпідставним, оскільки будинок та господарські споруди не перебували в спільній сумісній власності подружжя, так як право власності не незавершене будівництво ще не виникло, а відповідно і не може бути розподілено. До реєстрації права власності на нерухоме майно це є будівельні матеріали. Визнати право власності на частину будівельних матеріалів позивач не просить. Тому у позові слід відмовити.

По-третє: Будівництво житлового будинку здійснював батько відповідача ОСОБА_11, він за власні кошти купував будівельні матеріали, наймав працівників і таке інше, про що свідчать відповідні квитанції про придбання та встановлення будівельних матеріалів, які частково збереглись. Тому на даний момент право власності на будівельні матеріали належать ОСОБА_11, який в свою чергу має право звернутись з позовом про визнання права власності на будівельні матеріали, або відшкодування їх вартості.

Ураховуючи наведені обставини, представник відповідача просив суд відмовити Позивачці ОСОБА_1 у задоволенні заявлених нею позовних вимог та закрити провадження у справі підставі п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

В порядку ст.180 ЦПК України, судом було допитано наступних свідків.

Свідок ОСОБА_7 суду засвідчив, що являється батьком позивача, а тому йому достовірно відомо, що кошти на будівництво спірного житлового будинку вкладали обидві сторони та відповідно їх батьки. Зокрема, він зароблені трудові доходи вкладав у будівельні матеріали, знімав гроші із кредитної картки неодноразово, а також позичав. Про те, що відповідач віддавав кошти за придбання незавершеного будівництвом будинку своїй бабусі, йому не відомо. Однак знає, що відповідач позичав кошти в розмірі 9 000 грн. в тещі.

Свідок ОСОБА_4 суду показала, що приходиться матір'ю позивачці у справі, а тому їй достовірно відомо, що після одруження їх дочки із відповідачем та прийняття рішення про будівництво житлового будинку для сім'ї, вона ходила з ОСОБА_2 до нотаріуса та оформляла документи на житловий будинок, за що заплатила 2 000 грн.. На скільки їй, ОСОБА_4, відомо, гроші бабушці відповідача в розмірі 6 000 гривень за придбання нерухомості, тобто незавершеного будівництва будинку в сумі 5 000 гривень та 1000 гривень за земельну ділянку, ОСОБА_2 не передавав це було тільки прописано у договорі купівлі - продажу. Її, ОСОБА_4, батько, ОСОБА_12, взяв на себе відповідальність за будівництво спірного житла для їх доньки. Вона, ОСОБА_4, разом із відповідачем їздили два рази в Липовець по цеглу. Фундамент був цільний - на житловий будинок та господарські споруди. Колишній сват, батько відповідача, шукав бригаду на будівництво, а тому за коробку платив він. Коли ОСОБА_2 почав пропонувати переоформити документи на придбану нерухомість на його матір, вони, батьки позивачки, зі своєї сторони припинили вкладати гроші в будівництво, оскільки це їх насторожило. Останній раз вони дали 12 000 грн. на черепицю, за яку ОСОБА_2 домовлявся сам. При цьому, її мати, тобто бабця позивачки, будучи економістом, вела облік витрачених на будівництво грошових коштів, а тому в результаті отриманих підрахунків було визначено, що з їх сторони було витрачено 117 000 грн. Про те, що ОСОБА_2 позичав гроші у дядька на придбання спірного об'єкта нерухомості, їй, ОСОБА_4, нічого не відомо, знає що брав 9 000 грн. у її матері, тобто бабусі позивача. Про те, чому оформили договір купівлі - продажу, а не дарування їй не відомо, однак домовленість була у тому, що якщо вони зі сторони позивача вкладають гроші у будівництво, тоді їх дочка повинна мати також право на таке майно. Також вказала, що їх сім'єю на будівництво спірного майна позичались гроші в розмірі 20 000 грн. в рідного брата її чоловіка, який живе у Києві.

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що приходиться дідусем позивачеві. У процесі будівництва спірного будинку він був основним постачальником будівельних матеріалів. Так, із Житомира він доставляв блоки, цеглу, залізо. У Вінницькому лісхозі купляв 4 куби липи, яку порізали на будівництво. У Турбівському лісі купили осику. Ці витрати оплачував він. З Калинівки привозили хвойний ліс, який також різали, однак ці витрати оплачував сват. Потім взяли ще 4,5 куби, які розпилювали, за це також платив він. Останній раз з Калинівки лісхозу привезли ліс на рейки і теж за все платив він. Керамзіть та вапно також привозив він. Діти жили спочатку добре, а тому вони казали, щоб витрачені на будівництво кошти вони не повертали. Однак у 2012 році ОСОБА_2 та його батько почали докоряти його онуці, ОСОБА_1, на те, що нічого їй не належить з уже побудованого житлового будинку. Коли онука вийшла з декретної відпустки, відповідач ОСОБА_2 наказав їй повертатись у село Прилуки, що змусило їх подумати про витрачені кошти на будівництво. Йому відомо, що при оформленні документів на житловий будинок витрати понесла його дочка ОСОБА_4 2 500 грн., також знає, що за будівництво хати вона розраховувалась, а за будівництво хліва - сват.

Свідок ОСОБА_6 суду засвідчив, що є рідним дядьком відповідача. Йому відомо, що договір спірного будинку оформлявся вже після укладення шлюбу його племінника із позивачем. Однак, попередньо до реєстрації шлюбу сторін, був завалений старий будинок, що належав його матері та зроблений фундамент під новий житловий будинок та господарські будівлі. Підтвердив, що ОСОБА_2 звертався до нього з пропозицією позичити гроші, на що останній передав по розписці йому 16 000 доларів США, що в еквіваленті на той час становило 80 000 грн. ОСОБА_2 працював на той час приватним таксистом, а тому був спроможним повернути гроші. Питання про позику грошей братові, тобто батькові відповідача, на той час не ставилось, так як у останнього були зміни в особистому житті, а тому він мав сумнів щодо повернення йому переданих у позику грошей. Розписка писалась у 2007 році. Гроші 6 000 грн. за земельну ділянку дійсно були передані бабушці, оскільки вона мала намір на щось їх витратити. Ці події були точно до весілля. ОСОБА_2 йому розповідав, що дід позивачки намагався допомогти йому з позивачем у будівництві, а батьки не приймали участі - відмовлялись вкладати гроші.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що відповідач у справ це його рідний син. Добре пам'ятає, що будівництво спірного будинку розпочалося у 1985 році. Запевнив суд, що батьки його колишньої невістки, позивачки у справі, ніякої участі не приймали у будівництві спірного житлового будинку. Оформлений був будинок документально на його матір. Їх помилка була у тому, що вони допустили переоформлення його з його матері на онука, тобто сина його брата, шляхом укладення договору купівлі - продажу в період укладення шлюбу сторін у справі. Добре пам'ятає, що за весь час який проводилось будівництво, свати приїздили три рази в гості до онука. Також вказав, що дійсно свати привозили цеглу і блоки. Коли їх зусиллями було вигнано коробку, то сваха прокоментувала, що вони на таке будівництво не розраховували і грошей щоб за це розраховуватись у них не має, вказавши, щоб він у когось позичав, а вона згодом віддасть, однак своїх слів не дотрималась. Звернув увагу суду, що за будівництво спірного житлового будинку розраховувався в більшості він, ОСОБА_6, сваха якусь малу частину грошей вернула. Так, зі сторони колишньої невістки, була допомога цеглою, блоками, відходи лісу, трьохметрові сухостої сосни, 6-8 балок швелера, весь цей матеріал не використаний, він був непридатний до використання. Знає, що його син, ОСОБА_2, дійсно передавав гроші в сумі 6 000 грн. бабусі, оскільки виявив намір всерйоз зайнятись будівництвом житла. Також знає, що гроші за будинок були передані його сином бабусі ще до його весілля. На будівництво спірного будинку, його син позичав гроші в його брата ОСОБА_6 Рішення щодо будівництва будинку приймалось ним, ОСОБА_6, особисто. Документи на спірний житловий будинок сваха оформляла сама без відома будь - кого зі сторони відповідача. На запитання суду свідок ОСОБА_6 пояснив, що дійсно рішення про будівництво спірного будинку було прийнято спільно ним та сім"єю невістки і велося за спільні кошти до того часу, як батьки позивачки не відмовились фінансувати будівництво через брак коштів.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, повно з'ясувавши обставини справи дослідивши усі зібрані у справі докази, повно, всебічно та об'єктивно давши їм оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

04.11.2007 року виконкомом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області було зареєстровано шлюб між сторонами спору.

Як убачається із Договору купівлі - продажу серія ВКК №536809 укладеного 16.04.2008 року між ОСОБА_10 та відповідачем у справі ОСОБА_2, останній придбав незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами, готовністю 6%, за номером АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1552 га, що розташований за вищевказаною адресою. Будівництво будинку розпочате продавцем ОСОБА_10 на підставі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику. Вказаний Договір купівлі - продажу був посвідчений приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області 16.04.2008 року та зареєстрований в реєстрі за №701. Право власності на незавершений будівництвом об'єкт нерухомості з господарськими спорудами готовністю 6%, що розташований по АДРЕСА_1 був зареєстрований органами державної реєстрації, за відповідачем ОСОБА_2, на підставі Договору купівлі - продажу від 16.04.2008 року, на що вказує Реєстраційне посвідчення видане 09.10.2008 року КП "ВООБТІ". Відповідні зміни було внесено й до технічної документації про належність об'єкта нерухомості, де прізвище власника зазначено після переходу права власності на покупця - ОСОБА_2 (а.с.99).

09 грудня 2009 року на ім'я ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №057743, на підставі наведеного вище Договору купівлі - продажу земельної ділянки реєстр №170 від 16.04.2008 року ВКК №536809 приватним нотаріусом ОСОБА_13, який був зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за №010904400765, площа земельної ділянки 0,1552 га, місце розташування: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Факт належності земельної ділянки за наведеною вище адресою, відповідно вказаною у Державному акті площею та цільовим призначенням відповідачеві підтверджено також листом Відділу Держземагенства у Липовецькому районі Вінницької області від 05.08.2013 року за №01-07/1005.

13 травня 2013 року шлюб між сторонами було припинено за рішенням Липовецького районного суду Вінницької області, яке набуло законної сили.

Вищеозначені обставини було визнано сторонами спору, а тому, у відповідності до правил ст.61 ЦПК України, такі обставини не підлягають доказуванню.

Згідно положень ст.. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наведене кореспондується і з правилами ст..368 ЦК України.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст..68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою (ст..68 СК України).

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст..70 СК України)..

У п.23 постанови від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України вказав судам на таке.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідач в судовому засіданні та письмових запереченнях що додані до матеріалів справи вказав, що об'єкт незавершеного будівництва, на яке претендує позивач є його особистою власністю, в підтвердження чого надав суду розписку про позику грошових коштів у ОСОБА_6 в сумі 80 000 гривень датовану 18 вересням 2007 року.

Відповідно до положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу правил ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже з аналізу вказаних норм права слідує, що розписка є важливим документом, який може підтвердити існування договору позики, розмір фактично одержаних майна або грошей, а також розмір плати за користування позикою, тобто виникнення зобов'язання між кредитором та боржником, проте не є підтвердженням факту придбання земельної ділянки та незавершеного будівництва будинковолодіння та понесених відповідачем витрат на будівельні матеріали, а також не доводить факту передачі грошей продавцеві у розумінні норм ст.58, 59 ЦПК України, на виконання п.4 умов Договору купівлі - продажу.

Крім цього, суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6, які є близькими родичами відповідача, щодо отримання ОСОБА_2 від його рідного дядька грошей в позику в розмірі 80 000 гривень на придбання спірного недобудованого житлового будинку та земельної ділянки, оскільки факт написання розписки саме 18.09.2007 року жодним доказом не підтверджено, а родинні стосунки сторін цієї розписки спонукають їх для убезпечення прав відповідача на отримання ним у власність цілого об'єкта нерухомості.

Наразі, наведене спростовує доводи відповідача та його представника, що земельна ділянка площею 0,1552 га та будинок готовністю 6% (фундамент та огорожа), що розташовані за АДРЕСА_1 було придбано за особисті кошти відповідача під час шлюбу, які були набуті ним, ще до укладення шлюбу і належали йому особисто.

У той же час на противагу наведеному слід вказати, що під час укладення Договору купівлі - продажу земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинковолодіння готовністю 6 %, яке є предметом даного спору, позивач ОСОБА_1 давала письмову, нотаріально засвідчену згоду, що відповідає приписам ст.65 СК України, на придбання спірного майна. Така письмова згода, що зареєстрована приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу в реєстрі за №700, є беззаперечним доказом використання спільних коштів подружжя та визнання відповідачем у момент укладення угоди факту, що набуте майно за спільні кошти подружжя та буде об'єктом права спільної сумісної власності їх як подружжя.

Разом з цим, в судовому засіданні із показань свідків та здобутих у справі доказів судом було встановлено, що витрати на будівництво незавершеного спірного будинку до ступеня його готовності 87% було понесено як стороною позивача та її родичів так і зі сторони відповідача та його родичів.

Отже зібрані у справі докази вказують на те, що земельна ділянка площею 0,1552 га та незакінчений будівництвом будинок, які є предметом даного спору, є майном, яке спільно нажите подружжям за кошти сімейного бюджету та було наявним на час припинення ними спільного ведення господарства, відтак є спільним сумісним майном сторін спору.

На виконання правил ст.143 ЦПК України, за клопотанням позивача, судом було призначено судову будівельно - технічну експертизу та земельно - технічну експертизу, на вирішення якої було поставлено ряд запитань. Як слідує із висновку експерта від 31.03.2014 року за №1748-1751/13-21, ступінь будівельної готовності об'єкта нерухомого майна домоволодіння за АДРЕСА_1 становить 87 %.

Статтею 331 ЦК України, визначено порядок набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва, відповідно до якої, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Виходячи з аналізу вказаної норми закону, а також частини першої статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Згідно пояснень сторін та здобутих у справі доказів, об`єкт незакінченого будівництво АДРЕСА_1 в експлуатацію не прийнятий, державна реєстрація права власності не проводилась, свідоцтво про право власності на нього не видавалось та іншого, а ні договором, а ні законом щодо нього не встановлено.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання, інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відтак ст. 331 ЦК України, не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку, про яке просить позивачка.

Така правозастосовча практика системи загальних судів України, знайшла своє відображення у абз. 1 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04.10.91 р.

З даного питання Верховним Судом України було висловлено і свою правову позицію у винесених постановах про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах від 15.05.2013 року справа №6-37цс13, від 20.06.2012 справа №6-56цс12, де зазначено, що при розгляді справ про поділ майна подружжя, об'єктом якого є незавершене будівництво, обґрунтованими є вимоги про визнання такого недобудованого будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 60 СК України.

Вказані висновки Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України відповідно до статті 360-7 ЦПК України.

Однак позивачка не ставить вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя будівництво недобудованого будинку готовністю 87%, яке було розпочате за час шлюбу, та не просить визнати її власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), тому суд дійшов до переконання, що позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та судовій практиці, яка склалась, відтак у цій частині позову щодо поділу в натурі незавершеного будівництвом житлового будинку, який є предметом спору та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку такого об'єкта незавершеного будівництвом не підлягає до задоволення.

У той же час земельна ділянка, площею 0,1552 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1 яка, як було встановлено судом, придбана 16.04.2008 року сторонами в період шлюбу за кошти сімейного бюджету, а отже є предметом спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу з урахуванням правил ст.70 СК України та ст.372 ЦК України, щодо рівності часток подружжя, оскільки іншого між ними за домовленістю не було встановлено та законом не передбачено, а тому суд визнає за позивачем право власності на 1/2 ідеальну частку вищевказаної земельної ділянки. При цьому суд не вбачає правових підстав для виділу земельної ділянки в натурі, оскільки до поділу будинку в натурі, дані позовні вимоги є передчасними, в силу правової невизначеності права власності позивачки на відповідну частину будинковолодіння.

За наведених обставин, позовні вимоги знайшли своє підтвердження лише шляхом їх часткового задоволення.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується правилами ст.88 ЦПК України, а тому присуджує до стягнення із відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволеної та відхиленої суми позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.60, 61, 65, 68, 69, 70 СК України, ст.16, 355, 368, 369, 370, 372 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04.10.91 р., постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.10, 11, 58-61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки (кадастровий номер 0522255500:01:003:0398), площею 0.1552 га, що розташована по АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в відшкодування судових витрат - 676 (шістсот сімдесят шість) грн. 76 (сімдесят шість) коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д. Т. Кривенко