Постанова

від 17.06.2009 по справі 37/488

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/488

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.06.2009                                                                                           № 37/488

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва  А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивача - Даниленко Є.В. – дов. вих.№120 від 03.12.2008р.;

 від відповідача -не з'явились

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "АНП-Інвест"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.02.2009

 у справі № 37/488 (суддя Кондратова І.Д.)

 за позовом                               ТОВ "Тельф"

 до                                                   ТОВ "АНП-Інвест"

 про                                                   стягнення 1290442,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості  за договором поставки нафтопродуктів №ДП-14-08 від 22.07.2008р. у розмірі 1 290 442,83 грн. (з них: 1 100 000,00 грн. – основний борг, 169 282,52 грн. – пеня, 21 160,31 грн. – 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої продукції.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до поданої заяви просив суд стягнути з відповідача 170 729,09 грн. пені та 21 341,14 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Відповідач відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2009р. у справі №37/488 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача 170 729,09 грн. пені, 21 341,14 грн. 3% річних, 1 920,70 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2009р. у справі №37/488 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю. Окрім того, до апеляційної скарги відповідачем було додано клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2009р. у справі №37/488, обґрунтоване тим, що відповідач не отримував вказане вище Рішення суду, а дізнався про його існування лише від державної виконавчої служби.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що судом не було прийнято до уваги розмір вартості продукції, сплаченої відповідачем, а також не застосовано положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України в частині можливого зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2008р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.06.2008р.

17.06.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, просив суд відмовити в задоволенні останнього.

Суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, як необґрунтованого та непідтвердженого належними доказами.

Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, у зв'язку з чим апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 17.06.2008р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва у справі №32/488 від 06.02.2009р. як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АНП-Інвест» (далі – відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тельф» (далі – позивач, постачальник) було укладено договір поставки нафтопродуктів №ДП-14-08 (далі – Договір).

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до вказаного Договору, а саме №2-1 від 23.07.2008р., №2-2 від 23.07.2008р., №3-1 від 05.09.2008р. та №3-2 від 05.09.2008р.

У відповідності до умов Договору (п.1.1) постачальник зобов'язався поставити покупцю, а покупець в свою чергу – прийняти та оплатити на умовах цього договору товар (нафтопродукти) в асортименті, кількості та якості, вказаній в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного Договору.  

На підставі рахунку-фактури та/або даного Договору покупець здійснює 100% передплату за поставлений товар (партію товару) протягом 2 банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури та/або підписання сторонами додаткової угоди до Договору (п.5.2 Договору).

За неналежне виконання грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої своєчасно суми за кожен день прострочення за весь час порушення виконання зобов'язань (п.7.3 Договору).

На виконання умов договору, згідно із додатковими угодами до нього та актами приймання-передачі нафтопродуктів №2-1(1) від 27.07.2008р., №2-1(2) від 28.07.2008р., №2-1(3) від 30.07.2008р., №2-1(4) від 30.07.2008р., №2-1(5) від 01.08.2008р., №2-2(1) від 28.07.2008р., №2-2(2) від 30.07.2008р., №3-1 від 06.09.2008р., №3-2 від 06.09.2008р. та №3-3 від 06.09.2008р., позивач поставив відповідачу товар (нафтопродукти) на загальну суму             28 912 678,31 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що відповідно до п.5.2 Договору п.4 Додаткових угод до нього №2-1 від 23.07.2008р., №2-2 від 23.07.2008р., №3-1 від 05.09.2008р. та №3-2 від 05.09.2008р., відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу вартість поставленого товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки (згідно з додатковими угодами №2-1 від 23.07.2008р., №2-2 від 23.07.2008р.) та протягом 10 банківських днів з моменту поставки (згідно з додатковими угодами №3-1 від 05.09.2008р. та №3-2 від 05.09.2008р), однак він не виконав свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 1 100 000 грн.

Однак, після звернення з позовом до суду відповідач сплатив вищевказану заборгованість. Натомість, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних за порушення грошових зобов'язань за спірним Договором.

Відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення місцевого господарського суду, яким було задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних, посилаючись на те, що порушення відповідачем зобов'язань з оплати за поставлений товар не завдало позивачу збитків, у зв'язку з чим підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій та 3% річних відсутні.

Апеляційний суд вважає дане твердження відповідача помилковим, з огляду на наступні обставини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов'язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З наданих суду доказів вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість, яка була погашена відповідачем лише після звернення позивача до місцевого господарського суду.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд повинен був застосувати ст. 233 Господарського кодексу України, зменшивши розмір пені, та зважити на те, що відповідач, хоча й порушив грошові зобов'язання за Договором, не завдав цим збитків позивачу, не може бути прийнято до уваги, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Окрім того, відповідно до п.7.3 Договору за неналежне виконання грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої своєчасно суми за кожен день прострочення за весь час порушення виконання зобов'язань.

Оскільки під час розгляду справи було встановлено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а саме прострочення виконання грошових зобов'язань, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних за весь період прострочення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відносно посилання відповідача на ст. 233 Господарського кодексу України  необхідно відзначити, що норми вищевказаної статті надають суду право зменшити розмір санкцій, а не встановлюють обов'язок щодо цього. До того ж, укладаючи спірний Договір та узгоджуючи всі його істотні умови, в т.ч. порядок розрахунків, сторони не ставили   відповідальність за порушення договірних зобов'язань в залежність від наслідків фінансово-господарської діяльності будь-якої із сторін Договору.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва у справі №37/488 від 06.02.2009р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНП-Інвест» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва у справі №37/488 від 06.02.2009р. – без змін.

2. Матеріали справи №37/488 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв  А.М.

 23.06.09 (відправлено)