Ухвала

від 18.06.2014 по справі 802/743/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/743/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Марцісь Ю.А.

за участю представників сторін:

позивача: Рослякової В.В., Куцого Р.А., Семерука О.Ю.

відповідача: Попової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром", Вінницької митниці Міндоходів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром" до Вінницької митниці Міндоходів, Головного управління Держаної Казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною картки відмови у митному оформленні, стягнення незаконно нарахованої суми ввізного мита , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ ВКФ "Віннторгпром" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товару, стягнення незаконно нарахованої та сплаченої суми ввізного мита, зобов'язання вчинити дії щодо повернення сплачених коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ ВКФ "Віннторгпром" було імпортовано з Республіки Білорусь на митну територію України товар, який заявлено до митного оформлення у режимі вільної торгівлі. Проте, митним органом відмовлено у митному оформленні вказаного товару в режимі вільної торгівлі, в зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження країни походження товару. Вважаючи висновки митного органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати протиправною і скасувати картку відмови у митному оформленні, стягнути надміру сплачені суми ввізного мита, зобов'язання вчинити дії щодо повернення сплачених коштів .

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Позивач у поданій ним апеляційній скарзі просив постанову суду першої інстанції змінити в частині розподілу судових витрат.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) подану ним апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької митниці не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Подану позивачем апеляційну скаргу просили задовольнити за обставин, зазначених у ній.

В судове засідання представник ГУ ДКСУ у м.Києві не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Вінницькою митницею за результатами перевірки поданої ТОВ ВКФ "Віннторгпром" митної декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, відмовлено у митному оформленні товару, задекларованого у зазначеній митній декларації, про що складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.03.2014 року №101090000/2014/00023 (а.с. 5).

Після отримання картки відмови, позивачем було здійснено митне оформлення товару, задекларованого у митній декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.00392 вартістю 105428,09 грн. (а.с. 37), без застосування режиму вільної торгівлі, з попередньою оплатою за митне оформлення товару 2430,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2014 року №66 (а.с. 51), та з поданням нової митної декларації №401090000.2014.003952 від 04.03.2014 року вартістю 108035,76 грн. ( а.с. 7).

В основу відмови відповідача в митному оформленні заявленого позивачем товару покладено висновки органу доходів і зборів про недотримання декларантом пункту 9.1 розділу 9 Правил визначення країни походження товарів, затверджених Угодою урядів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 р. ( далі - Правила ), яке полягає у невідповідності товару критеріям походження, закріпленим цими Правилами.

Так, незастосування митним органом режиму вільної торгівлі для задекларованого позивачем товару по митній декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, мотивується невідповідністю наданого позивачем сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року, який, згідно Угоди про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 р., є документом, на підставі якого митними органами України вирішується питання про надання пільги щодо сплати ввізного мита при митному оформленні товару, вимогам п. 9.1 та п. 5.1 Правил.

За результатами перевірки сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114 Вінницькою митницею встановлено, що отримані документи не в повному обсязі підтверджують зазначений у графі "9" сертифіката про походження товару СТ-1 критерій "П". Таким чином, на думку Вінницької митниці Міндоходів, згідно п. 9.1 та п. 5.1 Угоди, сертифікат не може бути визнаний митним органом для цілей надання товару режиму вільної торгівлі.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митний контроль є сукупністю заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 319 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 336 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Пунктом 4 частини 1 статті 335 Митного кодексу України визначено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі такі документи та відомості, зокрема, при перевезенні залізничним транспортом: а) транспортні (перевізні) документи; б) передатну відомість на залізничний рухомий склад; в) документ, що засвідчує наявність припасів (за наявності припасів); г) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться;

Частиною 2 статті 335 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.

У свою чергу, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 266 Митного кодексу України визначено, що декларант зобов'язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом та надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.

В силу вимог частини 1 статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Таким чином, митне оформлення є обов'язковою складовою митного контролю, який, в свою чергу, може здійснюватись органами доходів і зборів шляхом співставлення відомостей, зазначених декларантом у митній декларації та документів, наданих на їх підтвердження.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 статті 36 Митного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 статті 40 Митного кодексу України встановлено, що в разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.

Критеріями достатньої переробки є: 1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків; 2) зміна вартості товару в результаті його переробки, переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалорної частки); 3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалорної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.

Частиною 1 статті 44 Митного кодексу України визначено, що для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

В силу вимог частини 1 статті 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

У частині 3 статті 43 Митного кодексу України закріплено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Водночас, Україна та Республіка Білорусь є сторонами Договору про зону вільної торгівлі, який підписано державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав 18.10.2011 року та ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі" від 30.07.2012 року №5193-VI (надалі - Договір).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Договору, сторона не застосовує мита та інших платежів, еквівалентних миту, стосовно експорту товару, призначеного для митної території іншої Сторони, та/або імпорту товару, що походить з митної території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в додатку 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 4 Договору, для визначення країни походження товарів, що походять із Сторін і знаходяться в торговельному обороті між ними, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів, що є невід'ємною частиною Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року (надалі - Правила).

Згідно з п. 5.1 розділу 5 Правил, товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав-учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами.

Пунктом 6.1 розділу 6 передбачено, що для підтвердження країни походження товару в конкретній державі-учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару.

Пунктом 7.4 розділу 7 Правил визначено, що заповнення сертифіката форми СТ-1 повинно відповідати певним вимогам, зокрема, у графі 9 - "Критерій походження", зазначається критерій походження товарів "Д1905" у разі, якщо товар, був підданий достатній обробці (переробці), із вказівкою перших чотирьох цифр коду товарної позиції за ТН ЗЕД кінцевої продукції, наприклад - 1905.

Пунктом 9.1 розділу 9 Правил встановлено, що сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим п.5.1 цих Правил.

Таким чином, товар, імпортований на митну територію України, може користуватися режимом вільної торгівлі у разі, коли декларантом для органу доходів і зборів подано сертифікат про його походження, який підтверджує, що країною походження товару є одна з держав-учасниць Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою митного оформлення імпортованого товару у режимі вільної торгівлі, ТОВ ВКФ "Віннторгпром" було надано органу доходів і зборів сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114, у пункті 9 якого вказано критерій походження "П" для товару - "сіль поварена екстра виварочна таблетована "Універсальна" (а.с. 40).

До Гомельського відділення торгово-промислової палати Республіки Білорусь направлялися запити щодо надання інформації відносно імпортної сировини, використаної у виробництві готової продукції, та підтвердження інформації про виконання технологічних операції при виробництві експортованого товару. Листом-відповіддю Гомельського відділення торгово - промислової палати Республіки Білорусь не надано вичерпну інформацію щодо підтвердження країни походження імпортованого позивачем товару ( а.с. 24 - 25 ).

Як вбачається з матеріалів справи, Вінницькою митницею в даному випадку не вживались заходи щодо отримання від уповноваженого органу Республіки Білорусь інформації про імпортовану сировину, що була використана при виробництві готової продукції, та інформації про технологічний процес виробництва товару ( а.с. 102 - 103 ), як і не направлявся запит до уповноважених органів Республіки Білорусь щодо підтвердження сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114.

Судом першої інстанції встановлено, що надаючи в оскаржуваній картці відмови оцінку сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114 митний орган фактично не досліджував зазначений сертифікат, а свої висновки робив на підставі іншого сертифікату про походження товару форми СТ-1 №1195-М (бланк 3330764) від 05.07.2012 року ( а.с. 24 - 26, 27, 28, 29, 30 - 35 ).

Разом з тим, відповідно до листа Державного митного комітету Республіки Білорусь від 11.11.2013 року за №08-17/20385-11 підтверджено правомірність видачі сертифікату про походження товару форми СТ-1 №1195-М (бланк 3330764) від 05.07.2012 року, а також те, що експортована сіль поварена виварочна "Універсальна", виготовлена на ВАТ "Мозирсіль", має походження Республіки Білорусь і відповідає вимогам Правил визначення країни походження товару, згідно Угоди "Про правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав" від 20.11.2009 року.

Пунктом 2.1 Розділу 2 Угоди про Правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року встановлено, що країною походження товару вважається держава - Учасник угоди, де товар був повністю вироблений або підданий достатній обробні/переробці. У разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.

Відповідно до змісту п.6.3 Правил під час вивезення товарів з держав-учасниць Угоди Сертифікат про проходження товару форми СТ-1 як і акт експертизи для оформлення вказаного сертифікату, видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства.

Таким чином, визначення країни походження товару, зокрема, відповідно до критерію достатньої обробки/переробки товару, вказаного у п.2.4 Правил, здійснюється органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства. За умови виконання такого критерію видається Сертифікат про проходження товару форми СТ-1 з зазначенням критерію походження у графі 9 сертифікату, який однозначно свідчить про країну походження товару.

Саме Сертифікат про проходження товару форми СТ-1, за відсутності розбіжностей в наданих документах про країну походження товару, підтверджує країну походження товару для цілей надання режиму вільної торгівлі відповідно до п.6.1 Правил.

Визначення критерію достатньої обробки/переробки товару митними органами країни ввезення товару (дублювання функцій Торгово-промислової палати країни вивезення) шляхом аналізу усіх документів, що надавалися, Правилами не передбачено.

За таких обставин, для надання товару режиму вільної торгівлі, єдиним документом, що свідчить про країну походження товару є Сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом держави вивезення відповідно до її національного законодавства. Аналогічна правова позиція у даній категорії справ висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.03.2014 року у справі №К/800/65625/13.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про протиправність дій відповідача щодо відмови у прийнятті митної декларації. За наведених обставин, рішення відповідача про відмову ТОВ ВКФ "Віннторгпром" у митному оформленні товару у режимі вільної торгівлі на підставі митної декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, яке викладене у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.03.2014 року №101090000/2014/00023, є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Крім того, зважаючи на похідний характер вимог щодо повернення сплачених коштів (мита), суд першої інстанції правильно та обґрунтовано постановив стягнути з Державного бюджету України на користь TOB ВКФ "Віннторгпром" незаконно нарахованого та вимушено сплаченого ввізного мита в сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 432,14 грн..

Стосовно доводів апеляційної скарги позивача щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Під час прийняття постанови суд, зокрема; вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 КАС України).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивачем були заявлені як вимоги майнового, та і немайнового характеру, а позов судом першої інстанції задоволено частково, суд дійшов правильного висновку про те, що судові витрати належить розподілити між сторонами згідно ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

Доводи апеляційних скарг спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення заявлених вимог та відповідного розподілу судових витрат у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром", Вінницької митниці Міндоходів, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 червня 2014 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.