Постанова

від 28.04.2014 по справі 802/743/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 р. м. Вінниця

Справа № 802/743/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

секретаря судового засідання: Чабан Вікторії Вікторівни,

представників позивача: Куцого Р.А., Семерука О.Ю., Рослякової В.В.,

представників відповідача 1: Попової О.В., Півкозак Л.М.,

відповідача 2: не з"явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром" до Вінницької митниці Міндоходів ( відповідач - 1 ), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві ( відповідач - 2 ) про визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товару, визнання протиправними дій, стягнення незаконно нарахованої та вимушено сплаченої суми ввізного мита, зобов"язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром" ( далі - ТОВ ВКФ "Віннторгпром", позивач ) з адміністративним позовом до Вінницької митниці Міндоходів ( далі відповідач 1 ), Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товару, визнання протиправною та скасування митної декларації, стягнення незаконно нарахованої та вимушено сплаченої суми ввізного мита, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 08.04.2014 року замінено неналежного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на належного - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві ( далі - відповідач 2) ( а.с. 55 - 56 ).

14.04.2014 року представником позивача, на підставі ч. 1 ст. 51 КАС України, до суду подано заяву (вх. №7247) про зміну позовних вимог, яка, відповідно до ч.1 ст. 137 КАС України, прийнята судом, як така, що відповідає вимогам ст. 106 КАС України. Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 14.04.2014 року позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати повністю картку відмови Вінницької митниці №401090000/2014/00023 від 03.03.2014 року у митному оформленні товару по митній декларації 401090000.2014.003924 від 03.03.2014 р.;

- визнати протиправними дії Вінницької митниці по розмитненню товару по митній декларації №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 року в частині нарахування TOB ВКФ "Віннторгпром" ввізного мита у розмірі 2 відсотки від вартості товару в сумі 2160,72 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь TOB ВКФ "Віннторгпром" незаконно нараховане та вимушено сплачене ввізне мито в сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 269,28 грн.;

- зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві списати в безспірному порядку з рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України, на користь TOB ВКФ Віннторгпром (р/р 26003193956 в AT "Райффайзен банк Аваль", МФО 380805 ОКПО 23058611, св. № 200065780, ІПН 230586102280) вимушено сплачене ввізне мито в сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 269,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов зовнішньоекономічного контракту ТОВ ВКФ "Віннторгпром" було імпортовано з Республіки Білорусь на митну територію України товар - "сіль поварена харчова виварочна екстра "Полєсьє", "сіль поварена харчова виварочна таблетована "Універсальна", "сіль поварена харчова виварочна екстра "Полєсьє" "йодована", який заявлено до митного оформлення у режимі вільної торгівлі. Проте, відповідачем 1 відмовлено у митному оформленні вказаного товару в режимі вільної торгівлі, в зв"язку з відсутністю, на думку відповідача 1, належних доказів на підтвердження країни походження товару. Позивач з таким рішенням відповідача 1 не згідний, вважає його безпідставним та незаконним. Зокрема, позивач зазначає, що органу доходів і зборів для митного оформлення товару надавався сертифікат про його походження форми СТ-1, заповнений у відповідності до вимог міжнародного та національного законодавства.

Як стверджує позивач, він не погодився з рішенням митного органу про відмову у митному оформленні товару, але, з метою уникнення сплати великих коштів за простій вагону за час оскарження рішення відповідача 1 до суду, для випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію з застосуванням пільгової ставки ввізного мита, як то вимагалось відповідачем 1, та перерахував на рахунок Вінницької митниці до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві суму ввізного мита, визначену митним органом. Проте, вважаючи рішення відповідача 1 протиправним, в подальшому позивач скористався наданим законом правом і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 про відмову у митному оформленні товару ( оформлене карткою відмови ), а також стягнути на користь позивача з Державного бюджету України вимушено (надмірно) сплачені кошти.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в заяві про зміну позовних вимог ( а.с. 63 ), підтримали, уточнивши, що просять стягнути з Державного бюджету України на користь TOB ВКФ "Віннторгпром", в тому числі, ПДВ на ввізне мито в сумі 432,14 грн. Посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, письмових додаткових обгрунтуваннях позову ( а.с. 64 - 66 ) та пояснення, надані в судовому засіданні, просили адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача 1 позовні вимоги не визнали, посилаючись на доводи, викладені в письмових запереченнях (а.с. 15-21, 102 - 107), в яких вказали, що позов не підлягає задоволенню, оскільки під час митного оформлення товару позивачем не було доведено, що країною походження товару є Республіка Білорусь. Зокрема, представники відповідача 1 зазначили, що згідно відомостей, які були отримані від Гомельського відділення Білоруської торгово-промислової палати від 26.04.2013 року №08-17/3095-П та від 11.11.2013 року №08-17/20385-П, встановлено, що в процесі виробництва товару, який позивачем заявлено до розмитнення на умовах вільної торгівлі, окрім сировини білоруського походження, використовувалась сода кальцинована, отримана з Киргизької Республіки. За таких умов, на думку відповідача 1, сертифікат походження товару форми СТ-1 від 05.07.2012 року №1195-М (3330764), відповідно до пунктів 9.1 та 9.3 Угоди "Про правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав" від 20.11.2009 року, не може бути визнаний для застосування режиму вільної торгівлі.

Відповідач 2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи ( а.с. 61 - 62, 98 - 99, 100-101 ), в судове засідання не з"явився.

Заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача 1, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку доказам, дослідженим в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Вінницькою митницею, за результатами перевірки поданої ТОВ ВКФ "Віннторгпром" митної декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, відмовлено у митному оформленні товару, задекларованого у зазначеній митній декларації, про що складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.03.2014 року №101090000/2014/00023 (а.с. 5).

Після отримання картки відмови, позивачем було здійснено митне оформлення товару, задекларованого у митній декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.00392 вартістю 105428,09 грн. (а.с. 37), без застосування режиму вільної торгівлі, з попередньою оплатою за митне оформлення товару 2430,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2014 року №66 (а.с. 51), та з поданням нової митної декларації №401090000.2014.003952 від 04.03.2014 року вартістю 108035,76 грн. ( а.с. 7).

В основу відмови відповідача в митному оформленні заявленого позивачем товару покладено висновки органу доходів і зборів про недотримання декларантом пункту 9.1 розділу 9 Правил визначення країни походження товарів, затверджених Угодою урядів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 р. ( далі - Правила ), яке полягає у невідповідності товару критеріям походження, закріпленим цими Правилами.

Так, незастосування митним органом режиму вільної торгівлі для задекларованого позивачем товару по митній декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, мотивується невідповідністю наданого позивачем сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року, який, згідно Угоди про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 р., є документом, на підставі якого митними органами України вирішується питання про надання пільги щодо сплати ввізного мита при митному оформленні товару, вимогам п. 9.1 та п. 5.1 Правил.

За результатами перевірки сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114 Вінницькою митницею встановлено, що отримані документи не в повному обсязі підтверджують зазначений у графі "9" сертифіката про походження товару СТ-1 критерій "П", а саме, що згідно п.2.1 Розділу 2 Угоди «Про правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав» від 20.11.2009 року ( далі - Угода ) країною походження товару вважається держава - Учасник угоди, де товар був повністю вироблений або підданий достатній обробці/переробці. У разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару. За результатами перевірки довідок про сировину (а.с. 33-35), наданих Гомельським відділенням торгово-промислової палати Республіки Білорусь, встановлено, що в процесі виробництва солі повареної харчової, виварочної екстра таблетованої "Універсальная" відправником ВАТ "'Мозирьсоль" використовується сода кальцинована, отримана з Киргизької республіки. Тобто, при виробництві товару використовується іноземна сировина, але при цьому в сертифікаті походження СТ-1 в графі 9 вказано критерій "П".

Таким чином, на думку Вінницької митниці Міндоходів, згідно п. 9.1 та п. 5.1 Угоди, сертифікат не може бути визнаний митним органом для цілей надання товару режиму вільної торгівлі.

Крім того, в обгрунтування правомірності оскаржуваного рішення представники відповідача 1 в судовому засіданні посилались на лист Міністерства доходів і зборів України від 15.01.2014 №781/7/99-99-24-02-08-17 (а.с. 30-31) та лист Державного митного комітету Республіки Білорусь від 11.11.2013 № 08-17/20385-П про результати перевірки сертифіката про походження товару форми СТ-1 від 05.07.2012 № 1195-М (3330764) ( а.с. 32 ).

Суд не погоджується з висновками, покладеними в основу відмови у митному оформленні товару, що оформлена карткою відмови №401090000/2014/00023 від 03.03.2014 року, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону і фактичних обставинах справи, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митний контроль є сукупністю заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 319 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 336 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Пунктом 4 частини 1 статті 335 Митного кодексу України визначено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі такі документи та відомості, зокрема, при перевезенні залізничним транспортом:

а) транспортні (перевізні) документи;

б) передатну відомість на залізничний рухомий склад;

в) документ, що засвідчує наявність припасів (за наявності припасів);

г) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності);

ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться;

Частиною 2 статті 335 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.

У свою чергу, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1 статті 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який в силу вимог законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 266 Митного кодексу України визначено, що декларант зобов'язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом та надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.

В силу вимог частини 1 статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

З системного аналізу наведених норм слідує, що митне оформлення є обов'язковою складовою митного контролю, який, в свою чергу, може здійснюватись органами доходів і зборів шляхом співставлення відомостей, зазначених декларантом у митній декларації та документів, наданих на їх підтвердження.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 статті 36 Митного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 статті 40 Митного кодексу України встановлено, що в разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.

Критеріями достатньої переробки є:

1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;

2) зміна вартості товару в результаті його переробки, переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалорної частки);

3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалорної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.

Частиною 1 статті 44 Митного кодексу України визначено, що для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

В силу вимог частини 1 статті 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

У частині 3 статті 43 Митного кодексу України закріплено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Водночас, Україна та Республіка Білорусь є сторонами Договору про зону вільної торгівлі, який підписано державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав 18.10.2011 року та ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі" від 30.07.2012 року №5193-VI (надалі - Договір).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Договору, сторона не застосовує мита та інших платежів, еквівалентних миту, стосовно експорту товару, призначеного для митної території іншої Сторони, та/або імпорту товару, що походить з митної території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в додатку 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 4 Договору, для визначення країни походження товарів, що походять із Сторін і знаходяться в торговельному обороті між ними, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів, що є невід'ємною частиною Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року (надалі - Правила).

Згідно з п. 5.1 розділу 5 Правил, товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав-учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами.

Пунктом 6.1 розділу 6 передбачено, що для підтвердження країни походження товару в конкретній державі-учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару.

Пунктом 7.4 розділу 7 Правил визначено, що заповнення сертифіката форми СТ-1 повинно відповідати певним вимогам, зокрема, у графі 9 - "Критерій походження", зазначається критерій походження товарів "Д1905" у разі, якщо товар, був підданий достатній обробці (переробці), із вказівкою перших чотирьох цифр коду товарної позиції за ТН ЗЕД кінцевої продукції, наприклад - 1905.

Пунктом 9.1 розділу 9 Правил встановлено, що сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим п.5.1 цих Правил.

Таким чином, товар, імпортований на митну територію України, може користуватися режимом вільної торгівлі у разі, коли декларантом для органу доходів і зборів подано сертифікат про його походження, який підтверджує, що країною походження товару є одна з держав-учасниць Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою митного оформлення імпортованого товару у режимі вільної торгівлі, ТОВ ВКФ "Віннторгпром" було надано органу доходів і зборів сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114, у пункті 9 якого вказано критерій походження "П" для товару - "сіль поварена екстра виварочна таблетована "Універсальна" (а.с. 40).

Як зазначили представники відповідача 1 в судовому засіданні, до Гомельського відділення торгово-промислової палати Республіки Білорусь направлялися запити щодо надання інформації відносно імпортної сировини, використаної у виробництві готової продукції, та підтвердження інформації про виконання технологічних операції при виробництві експортованого товару.

Оскільки, на думку відповідача 1, листом-відповіддю Гомельського відділення торгово - промислової палати Республіки Білорусь не надано вичерпну інформацію щодо підтвердження країни походження імпортованого позивачем товару ( а.с. 24 - 25 ), то, згідно з п. 9.3 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року, відповідач 1 мав надіслати Гомельському відділенню торгово - промислової палати Республіки Білорусь повторний запит.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень, наданих представниками відповідача 1, Вінницькою митницею в даному випадку не вживались заходи щодо отримання від уповноваженого органу Республіки Білорусь інформації про імпортовану сировину, що була використана при виробництві готової продукції, та інформації про технологічний процес виробництва товару ( а.с. 102 - 103 ), як і не направлявся запит до уповноважених органів Республіки Білорусь щодо підтвердження сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114.

Суд зауважує, що в ході розгляду справи встановлено, що надаючи в оскаржуваній картці відмови оцінку сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114 митний орган фактично не досліджував зазначений сертифікат, а свої висновки робив на підставі іншого сертифікату про походження товару форми СТ-1 №1195-М (бланк 3330764) від 05.07.2012 року ( а.с. 24 - 26, 27, 28, 29, 30 - 35 ).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Державного митного комітету Республіки Білорусь від 11.11.2013 року за №08-17/20385-11 підтверджено правомірність видачі сертифікату про походження товару форми СТ-1 №1195-М (бланк 3330764) від 05.07.2012 року, а також те, що експортована сіль поварена виварочна "Універсальна", виготовлена на ВАТ "Мозирсіль", має походження Республіки Білорусь і відповідає вимогам Правил визначення країни походження товару, згідно Угоди "Про правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав" від 20.11.2009 року.

Пунктом 2.1 Розділу 2 Угоди про Правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року встановлено, що країною походження товару вважається держава - Учасник угоди, де товар був повністю вироблений або підданий достатній обробні/переробці. У разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.

Як зазначили в судовому засіданні представники відповідача 1, за результатами перевірки довідок про сировину, наданих Гомельським відділенням торгово-промислової палати Республіки Білорусь, Вінницькою митницею встановлено, що в процесі виробництва солі повареної виварочної екстра таблетованої "Універсальна" відправником ВАТ "Мозирсіль" використовується сода кальцинована, отримана з Киргизької республіки. Таким чином, на думку відповідача 1, при виробництві товару використовується іноземна сировина, але при цьому в сертифікаті походження СТ-1 в графі "9" вказано критерій "П".

Щодо вищезазначеного, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Угоди про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 року Сторона (учасник Угоди) не застосовує мита та інші платежі, еквівалентні миту, стосовно імпорту товару з митної території іншої Сторони - учасниці Угоди. Республіка Киргизія є учасницею даної Угоди, а не третьою країною, а тому і її товар, сировина, згідно п.2.1 Розділу 2 Угоди «Про правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав» від 20.11.2009 року, не підпадає під визначення товару третіх країн.

Крім цього, відповідно до п. 2.7 Правил, якщо продукт, походження якого відповідає умовам цих Правил, використовується у виробництві іншого товару, то вимоги до походження, що застосовуються до матеріалів, використаних для виробництва цього продукту, не враховуються під час визначення країни походження товару.

Згідно з пунктом 9.3 цих Правил, сертифікат може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо за результатами досліджень, здійснених митними органами країни ввезення, і на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення або країни походження товару, митними органами країни ввезення виявлено, що сертифікат форми СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених цими Правилами.

Однак, при оформлені картки відмови №401090000/2014/00023 від 03.03.2014 року у митному оформленні товару по митній декларації 401090000.2014.003924 від 03.03.2014 р. відповідачем 1 не дотримано вищезазначених вимог п. 9.3 Правил, митним органом не лише не зазначено з якими саме порушеннями виданий сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114, а взагалі зазначений сертифікат фактично не досліджувався.

Відповідно до статті 1 Угоди «Про зону вільної торгівлі» від 18.10.2011 року, сторона (учасник Угоди) не застосовує мита та інші платежі, еквівалентні миту, стосовно імпорту товару з митної території іншої Сторони - учасниці Угоди.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що товар сіль поварена харчова виварочна екстра таблетована "Універсальная", заявлена позивачем до митного оформлення по митній декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, згідно сертифікату походження товару форми СТ-1 від 25.02.2014 року № BUYA4310000114, має походження Республіки Білорусь і відповідає вимогам Правил визначення країни походження товару, згідно Угоди "Про правила визначення країни походження товарів Співдружності Незалежних Держав" від 20.11.2009 року.

За наведених обставин, рішення відповідача 1 про відмову ТОВ ВКФ "Віннторгпром" у митному оформленні товару у режимі вільної торгівлі на підставі митної декларації від 03.03.2014 року №401090000.2014.003924, яке викладене у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.03.2014 року №101090000/2014/00023, є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправними дії Вінницької митниці по розмитненню товару по митній декларації №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 р. в частині нарахування TOB ВКФ "Віннторгпром" ввізного мита у розмірі 2 відсотки від вартості товару в сумі 2160,72 грн., з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивач після отримання картки відмови Вінницької митниці №401090000/2014/00023 від 03.03.2014 року у митному оформленні товару по митній декларації 401090000.2014.003924 від 03.03.2014 року звернувся до митного органу з митною декларацією №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 року, в якій зазначив ввізне мито у розмірі 2 відсотки від вартості товару в сумі 2160,72 грн.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України визначено, що митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Зміни, доповнення та інші процеси редагування або відкликання митної декларації здійснюються на підставі ст. 269 Митного кодексу України. Відповідно до положень цієї статті, за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу митний орган зобов'язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови.

Відповідно до положень Митного кодексу України, митне оформлення проводиться виключно митним органом та розпочинається з моменту подання декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію ( ч.1 ст. 248 МК України ).

З наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що після подання позивачем митної декларації №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 року та інших документів, передбачених Митним кодексом України, відповідач 1, відповідно до ч.1 ст. 248 МК України, розпочав митне оформлення по митній декларації №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 року.

Таким чином, Вінницька митниця Міндоходів вчиняючи дії по розмитненню товару по митній декларації №401090000.2014.003952 від 03.03.2014 р. в частині нарахування TOB ВКФ "Віннторгпром" ввізного мита у розмірі 2 відсотки від вартості товару в сумі 2160,72 грн. діяла у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з Державного бюджету України на користь TOB ВКФ "Віннторгпром" незаконно нарахованого та вимушено сплаченого ввізного мита в сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 432,14 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 5.3 Розділу 5 Правил встановлено, що товари, походження яких не встановлено або походження яких установлено, але при цьому стосовно них не може бути застосований режим вільної торгівлі через відсутність необхідних для цих цілей документів, пропускаються до країни ввезення відповідно до вимог тарифного й нетарифного регулювання країни ввезення.

Частиною 2 статті 48 Митного кодексу України визначено, що товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються органом доходів і зборів у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.

Оскільки з документів, наданих позивачем для митного оформлення імпортованого ним товару вбачається, що країною походження цього товару є Республіка Білорусь, позивач був звільнений від сплати за цей товар ввізного мита.

Водночас, як встановлено судом, позивачем при ввезенні товару на митну територію України було зайво сплачено ввізне мито у сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 432,14 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Митного кодексу України, якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється в силу вимог Бюджетного та Податкового кодексів України.

Підпунктом 5 пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України передбачено, що списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

Підпунктом 1 пункту 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, встановлено, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Таким чином, сума надміру сплаченого позивачем ввізного мита в загальній сумі 2592,86 грн. підлягає поверненню на користь останнього з Державного бюджету України через відповідача 2, а позовні вимоги в цій частині - до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві списати в безспірному порядку з рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України на користь ТОВ ВКФ "Віннторгпром" вимушено сплачене ввізне мито, слід зазначити наступне.

Суд звертає увагу позивача, що дана вимога, викладена в пункті 4 позовних вимог по своїй суті є встановленням порядку виконання вимоги позивача викладеної в пункті 3 позовних вимог ( а.с. 63 ).

Однак, 06.02.2013 року набула чинності редакція Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.

Зазначеним Порядком (із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України) визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Так, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що чинним законодавством вже передбачено певний порядок стягнення коштів за рішенням суду, а тому він не потребує окремого висвітлення в постанові суду.

Приймаючи рішення по суті спору, суд також виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких грунтуються його вимоги щодо визнання протиправною та скасування картки відмови Вінницької митниці Міндоходів № 401090000/2014/00023 від 03.03.2014 р. у митному оформленні товарів по митній декларації № 401090000.2014.003924 від 03.03.2014 р., в той час, як відповідач 1 не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Вінницької митниці Міндоходів № 401090000/2014/00023 від 03.03.2014 р. у митному оформленні товарів по митній декларації № 401090000.2014.003924 від 03.03.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром" (код ЄДРПОУ 23058611) зайво вимушено сплачену суму коштів за митне оформлення товару в загальній сумі 2592,86 грн., а саме: ввізне мито в сумі 2160,72 грн. та ПДВ на ввізне мито в сумі 432,14 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віннторгпром" (код ЄДРПОУ 23058611) на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ У Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 730,80 грн.

Стягнути з Вінницької митниці Міндоходів ( код ЄДРПОУ 38717652 ) на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ У Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 913,5 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна