Постанова

від 23.06.2009 по справі 56/278-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

56/278-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 червня 2009 р.                                                                                    № 56/278-08  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2009р.

у  справі                     №56/278-08 господарського суду Харківської області

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю

                                   "Компанія "Лізинговий дім"

до відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю

"Українське комплексне постачання"

про                              стягнення 532 468,89грн.

за участю представників:

ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" –Лебідко Ю.І.;

ТОВ "Українське комплексне постачання"   - Чугунова І.В.

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське комплексне постачання" 532 468,89грн., у т.ч. 484 293,26грн. основної заборгованості, 13 145,06грн. збитків від інфляції, 35030,57грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу №388/0308 від 24.03.2008р. щодо оплати лізингових платежів у встановлений договором строк (а.с.3-4).

Відповідач у справі – ТОВ "Українське комплексне постачання" відзиву на позов до прийняття рішення у даній справі на надав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Українське комплексне постачання" на користь ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" стягнуто 484 293,26грн. основної заборгованості з лізингових платежів, 13145,06грн. збитків від інфляції,  35 030,57грн. процентів (а.с.80-82).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив зобов'язання за договором в частині оплати лізингових платежів в установлений договором строк;

- відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен оплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів, розмір яких встановлений сторонами у договорі.  

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2009р. рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2008р. скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові (а.с.118-120).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- сторонами 20.11.2008р. укладено угоду, якою припинено дію договору лізингу;

- відповідачем виконані зобов'язання за також угодою в частині повернення об'єкта лізингу, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для стягнення вартості майна, переданого в лізинг;

- відповідачем оплачені лізингові платежі у сумі 653 267,04грн. щодо повернення яких позивач не наполягає.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2008р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального права (а.с.128-129).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлені наступні обставини.

24.03.2008р. між сторонами у справі –ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" та ТОВ "Українське комплексне постачання" укладено договір №399/0308 фінансового лізингу.

Даний договір з моменту його укладення є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

Відповідно до умов договору позивач передає відповідачу в оплатне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме: навантажувач фронтальний LONG GONG LG 855, екскаватор гусеничний HYUNDAI R320  LC-7, в комплектації: скальний ківш 1,73м3, гідромолот KWANGLIM SG2800S.

Судами встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання, передавши  відповідачу за актами прийому-передачі від 10.04.2008р. та 18.04.22008р. майно, яке є об'єктом лізингу.

Відповідач, за умовами даного договору взяв на себе зобов'язання сплачувати періодичні лізингові платежі, які включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; інші витрати лізингодавця, передбачені договором  лізингу (п.4.2). При цьому, п.4.3 договору визначено, що розмір, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у графіку платежів, визначеному додатком №3 до договору.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати лізингових платежів у встановлений таким  договором строк, а також застосування до відповідача відповідальності у вигляді оплати суми боргу з урахуванням інфляції та процентів.

Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено зобов'язання з оплати  лізингових платежів. Вважаючи висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених вимог невірним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що  20.11.2008р. між сторонами укладено угоду про припинення дії договору лізингу, умови якої щодо повернення об'єкта лізингу відповідачем виконані і тому у позивача відсутні підстави вимагати сплати лізингових платежів.

Такий висновок апеляційної інстанції є правильним з огляду на таке.

Відповідно до вказаної угоди фактично за домовленістю сторін розірвано договір №399/0308 фінансового лізингу від 24.03.2008р. у зв'язку з невиконанням зобов'язань лізингоодержувачем, передбачених п.6.2.2 та п.9.1 договору №399/0308 фінансового лізингу від 24.03.2008р. При цьому, на виконання умов такої угоди, відповідачем повернуто позивачу майно, яке є об'єктом  лізингу відповідно до актів прийому-передачі від 20.11.2008р.

В силу ч.1 ст.651 ЦК України,   однією із підстав розірвання договору є згода сторін.

Відповідно до  ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. При цьому, згідно з ч.3 цієї норми, яка помилково не була застосована судом першої інстанції, у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Отже, зазначена норма визначає, що з розірванням за згодою сторін договору  припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

Укладеною угодою сторонами не змінено загальне правило щодо припинення зобов'язань, встановлене ч. 3 цієї норми, зокрема, сторонами в угоді не визначено, що лізингові платежі за певний період підлягають  оплаті тощо.

При цьому, ч.4 цієї норми визначає правові наслідки розірвання договору щодо виконаних зобов'язань.

Так, в силу ч.4 ст.653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило, визначене ч.4 ст.653 ЦК України змінено лише щодо майна, яке є предметом лізингу та було передано у користування. Так, угодою встановлено обов'язок відповідача повернути предмет лізингу, що відповідає ст.785 ЦК України, яка застосовується до спірних правовідносин в силу ст.806 ЦК України.  Також, не містить угода і  положень щодо обов'язку позивача повернути відповідачу лізингові платежі, сплачені до припинення договору, у сумі 653 267,04грн., у т.ч. їх частину, яка відшкодовує частину вартості майна, переданого у лізинг.  

Отже, враховуючи, що зобов'язання відповідача щодо оплати лізингових платежів на момент звернення до суду з даним позовом були припинені, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених вимог.

Посилання скаржника на не застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин ст.ст.759,762 ЦК України, ст.ст.283,286,292 ГК України  необґрунтовані. Зазначені норми не визначають спеціальних положень щодо наслідків розірвання договору.

Не заслуговують на увагу посилання скаржника на не застосування судом апеляційної інстанції ст.782 ЦК України, оскільки вказана норма визначає право наймача на односторонню відмову від договору найму, порядок його реалізації та наслідки, між тим, розірвання договору у даному випадку здійснено за взаємною згодою сторін шляхом укладення угоди про це .

Також слід зазначити, що згідно ч.5 ст.653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Отже, позивач, у випадку понесення збитків внаслідок розірвання договору має право вимагати відшкодування збитків.

За таких обставин, підстав для зміни чи розірвання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2009р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2009р. у справі №56/278-08 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" –без задоволення.

Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                  Васищак І.М.

                                                                                            Палій В.М.