Постанова

від 17.06.2014 по справі 5002-25/2826-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 5002-25/2826-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора міста Севастополя на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 у справі№ 5002-25/2826-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомЗаступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України до - Лівадійської селищної ради; - Приватного підприємства "Інтурекспрес" треті особи, які не заявляють позовних вимог на предмет спору - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; - Дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; - Дочірнє підприємство "Ялтакурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас" провизнання недійсним рішення, договору оренди землі, спонукання до повернення земельної ділянки за участю представників: прокурорБоднарчук В.М., посв. № 023013р. позивачів - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) - Лірніченко О.А., дов. від 21.01.2014 відповідачів - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) третіх осіб - не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) ВСТАНОВИВ:

04.07.2011 року Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України з позовом про визнання недійсними рішення 3 сесії 24 скликання Лівадійської селищної ради № 8 від 12.06.2002 "Про надання ПП "Інтурекспрес" земельної ділянки в довгострокову оренду для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2 в с. Курпати по вул. Алупкінське шосе, 12а., договору оренди земельної ділянки № 4575 від 05.07.2002, укладеного Лівадійською селищною радою та Приватним підприємством "Інтурекспресс"; про зобов'язання Приватного підприємства "Інтурекспресс" повернути земельну ділянку площею 1,3589 га (кадастровий номер 0111946200:00:000) нормативно-грошовою вартістю 1715616,02 грн. державі в особі курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця"; про зобов'язання Лівадійської селищної ради повернути земельну ділянку площею 0,0411 га (кадастровий номер 0111946200:00:000) державі в особі курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця". Позовні вимоги обґрунтовано неправомірним вилученням Лівадійською селищною радою земельної ділянки площею 1,4 га з постійного землекористування санаторію "Курпати" та передачі її в оренду Приватному підприємству "Інтурекспрес" в порушення вимог статей 142, 149, 151 Земельного кодексу України, Статуту ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця", без згоди власника земельної ділянки, що є державною власністю України, з посиланням на визначені статтею 216 Цивільного кодексу України наслідки недійсності правочину.

Відповідач - Лівадійська селищна рада - у відзиві на позов зазначила про прийняття спірного рішення в межах чинного законодавства та наданих їй повноважень.

Відповідач - Приватне підприємство "Інтурекспрес" у відзиві на позов вказав на недоведеність права державної власності на майно профспілок України, зокрема, на земельну ділянку, відсутність у позовних матеріалах спірного договору оренди земельної ділянки та неможливість його надати через сплив строку зберігання відповідних господарських договорів, а також на те, що у його користуванні не знаходиться будь-яка земельна ділянка зі земель Лівадійської селищної ради, а спірний договір оренди припинено у 2003 році.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 (т.1, а.с.127) до участі у справі залучено іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас"; відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про відновлення позовної давності з тих мотивів, що за пунктом 5 статті 268 Цивільного кодексу України на спірні правовідносини позовна давність не поширюється.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 (т.2, а.с.53) Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас" виключено з відповідачів та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2012 (суддя Копилова О.Ю.) змінено назву Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення 3 сесії 24 скликання Лівадійської селищної ради № 8 від 12.06.2002 "Про надання ПП "Інтурекспрес" земельної ділянки в довгострокову оренду для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2 в с. Курпати по вул. Алупкінське шосе, 12а; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 4575 від 05.07.2002, укладений Лівадійською селищною радою та Приватним підприємством "Інтурекспресс"; зобов'язано Приватне підприємство "Інтурекспресс" повернути земельну ділянку площею 1,3589 га (кадастровий номер 0111946200:00:000) нормативно-грошовою вартістю 1715616,02 грн. державі в особі курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця"; зобов'язано Лівадійську селищну раду повернути земельну ділянку площею 0,0411 га (кадастровий номер 0111946200:00:000) державі в особі курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця"; з відповідачів стягнуто судові витрати на користь Державного бюджету України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 (судді: Воронцова Н.В. - головуючий, Антонова І.В., Градова О.Г.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, заступник прокурора міста Севастополя подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в даній справі, залишивши без змін рішення місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України неповно з'ясовано обставини набуття права власності Дочірнім підприємством "Ялтакурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та право Фонду державного майна України на спірну земельну ділянку, що мають значення для справи, не враховано приписи статей 181, 191 Цивільного кодексу України, статей 16, 142 та 149 Земельного кодексу України.

Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, відповідачі та треті особи не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. звернувся

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 8.1. Статуту (2001 року) Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", органами управління товариства є: загальні збори товариства, рада товариства та правління товариства. Пунктами 8.7.6., 8.7.11. Статуту передбачена компетенція загальних зборів товариства на затвердження положення про порядок відчуження майна товариства та положення про ревізійну комісію; прийняття рішень про відчуження основних фондів 1 групи: будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, затвердження договорів кредиту під заставу майна. В пункті 9.4.6 Статуту зазначено, що до компетенції ради належить, зокрема, прийняття рішення про відчуження основних фондів 1 групи: складських приміщень, гаражів, санітарно-побутових приміщень, будівель відомчої охорони, об'єктів соціальної інфраструктури (житлового фонду, котелень, інженерних мереж, трансформаторних підстанцій, каналізаційно-насосних станцій, дитячих садків, берегозакріплювальних споруд, тощо)

Рішенням загальних зборів ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 12 грудня 2001 року затверджене положення про порядок відчуження майна, що є власністю ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", пунктом 1.5 якого встановлено, що для передачі, продажу іншим юридичним (фізичним) особам за рішенням відповідного структурного підрозділу товариства створюється постійно діюча комісія з питань відчуження майна, пунктом 7.1. зазначеного положення встановлено, що відчуження (передача або продаж) майна проводиться на підставі рішень уповноважених органів управління Товариством згідно із його статутом, а за пунктом 8.5. положення за п'ять днів до проведення конкурсу з продажу або викупу майна Дочірнє підприємство укладає договір купівлі-продажу майна з ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", готує акт приймання-передачі та надає всі документи, що стосуються майна, що продається, і підтверджує передачу з балансу Дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на баланс ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця". Вартість майна, що переходить до ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", визначається на рівні балансової облікової вартості (залишкова вартість майна), що має бути підтверджена випискою по відповідному обліковому рахунку. Вартість майна, що пропонується ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" до продажу покупцю, визначається експертним шляхом.

Також судами встановлено, що за змістом пункту 1.1 статуту Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", зазначене підприємство створено Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що, в свою чергу, є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок; відповідно до пунктів 1.2, 4.2 зазначеного Статуту Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є засновником та власником майна підприємства, а підприємство володіє та користується належним йому майном без права прийняття рішення про відчуження основних фондів, продаж, передача іншим підприємствам, організаціям і установам, обмін, здавання в оренду, передача в заставу та списування з балансу майна, що належить підприємству, здійснюється лише в установленому засновником порядку (пункт 4.4. Статуту).

Зі змісту пункту 1.4 Статуту Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" вбачається, що санаторій "Курпати" є філією Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця". Рішенням Виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 21 квітня 1993 № 35 надано курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" в постійне користування земельну ділянку площею 12,79 (12,82) гектарів землі, у зв'язку із чим 16 червня 1994 курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" видано Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 9.

14 вересня 2001 року Дочірнім підприємством "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" та Приватним підприємством "Інтурекспрес" укладений ряд договорів купівлі-продажу майна, що розташоване на території санаторія "Курпати", та що знаходиться в постійному користуванні санаторія "Курпати", а саме: будівля спального корпусу № 1 санаторія "Курпати" загальною площею 1739,1 кв.м., вартістю 573600 грн.; будівля спального корпусу № 2 санаторія "Курпати" загальною площею 1663,9 кв.м., вартістю в 414000 грн.; споруди, що відносяться к спальним корпусам № 1, № 2 санаторію "Курпати" вартістю в 87928,56 грн. Зазначені договори затверджені головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", зареєстровані в Ялтинському бюро технічної інвентаризації, про що в реєстрову книгу внесені відомості № 16-в стр.156 за реєстровим № 369 від 11.10.2001.

Листом від 24 січня 2002 року генеральний директор Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" просив Лівадійську селищну раду припинити право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,4 га, на якій розташовані спальні корпуса № 1, № 2, що належать санаторію "Курпати", та перевести цю ділянку в резервний фонд Лівадійської селищної ради. 12 червня 2002 року Лівадійською селищною радою 3 сесією 24 скликання прийнято рішення № 8 "Про надання ПП "Інтурекспрес" земельної ділянки в дострокову оренду для обслуговування існуючих корпусів № 1 та № 2 в смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12 "А", яким затверджено проект відводу земельної ділянки ПП "Інтурекспрес"; надано ПП "Інтурекспрес" земельну ділянку (кадастровий номер 0111946200:00:00:000) по вул. Алупкінське шосе, 12 "А", смт. Курпати, в довгострокову оренду строком на 49 років, загальною площею 1,3589 га, із земель загального призначення, у тому числі оздоровчого призначення (санаторій "Курпати") для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2 в смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12 "А" на землях Лівадійської селищної ради; вирішено внести зміни в Державний акт землекористування ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у зв'язку із припиненням права користування на земельну ділянку загальною площею 1,4 га та надати ПП "Інтурекспрес" земельну ділянку загальною площею 1,3589 га смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12 "А" для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2; земельну ділянку площею 0,0411 га перевести в запаси Лівадійської селищної ради. Пунктом 5 зазначеного рішення зобов'язано Приватне підприємство "Інтурекспрес" протягом місяця укласти договір оренди земельної ділянки для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2.

На підставі рішення Лівадійської селищної ради № 8 від 12 червня 2002 року, Лівадійська селищна рада та Приватне підприємство "Інтурекспрес" уклали договір оренди земельної ділянки площею 1,3589 га смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12 "А" для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2, затверджений приватним нотаріусом 05 липня 2002 року та зареєстрований в реєстрі за № 4575. Договір оренди укладений строком на 49 років, починаючи з дня прийняття рішення Лівадійською селищною радою № 8 третьої сесії 24 скликання від 12 червня 2002 року (пункт 2.2 договору). В абзаці другому восьмого розділу договору зазначено, що договір вступає в силу після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Пунктом 1.1. зазначеного договору оренди визначено, що орендодавець надає а орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1,3589 га із земель громадського призначення, у тому числі оздоровчого призначення для обслуговування існуючих корпусів № 1, № 2, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12 "А" на землях Лівадійської селищної ради.

З січня 2003 року спірний договір оренди № 4575 від 05.07.2002 достроково припинив свою дію; згідно з листом Лівадійської міської ради № 02/14-2727 від 26.09.2011 за даними ради між нею та Приватним підприємством "Інтурекспрес" відсутній будь-який діючий договір оренди земельної ділянки.

Пунктом 1.1. Статуту Дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" (2006 року) встановлено, що Дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" створено одним засновником - ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" згідно із рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 19.06.2002 "Про реорганізацію філії дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". Пунктом 1.3. цього Статуту визначено, що підприємство є правонаступником дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" стосовно цивільно-правових відносин, усіх прав та обов'язків відносно всього майна, зобов'язань, стосовно всіх кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами, а також стосовно прав користування земельними ділянками, родовищами, іншим майном та майнових і немайнових прав, що виникли в результаті діяльності філії дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" - "Санаторій "Курпати".

Вважаючи, що власником майна санаторію (його цілісного майнового комплексу, будівель та споруд) є не ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", а держава України в особі Фонду державного майна України, відтак, тільки Фонд державного майна України мав право на розпорядження спірною земельною ділянкою, прокурор просить визнати недійсним рішення ради № 8 від 12.06.2002, похідний від рішення договір оренди земельної ділянки, а також повернути земельні ділянки, що належать до державної власності, державі в особі курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" ЗАТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця" шляхом передачі їх належному землекористувачу.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з належності земельних ділянок до складу матеріальних активів, а, відтак, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, та з належності майна санаторію "Курпати" на час виникнення спірних правовідносин та передачі відповідного майна до державної власності; заява про відмову від земельної ділянки була подана та, відповідно, рішення органу місцевого самоврядування було прийнято з перевищенням наявних повноважень та в порушення інтересів власника майна - держави України, яку представляє Фонд державного майна України; укладений на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування та без дотримання вимоги законодавства про його реєстрацію договір оренди земельної ділянки є недійсним, що є підставою для застосування наслідків недійсності правочину.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо повноважень Фонду державного майна України здійснювати від імені держави функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованим на території України, та належність профспілок до загальносоюзних громадських організації за змістом їх Статуту.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав на відсутність будь-яких порушень спірним рішенням ради інтересів держави в особі вказаних у позові позивачів, позаяк: Фонд державного майна України є лише власником державного майна - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", а його права як землекористувача земельної ділянки не порушено; за змістом нормативно визначеного переліку функцій та повноважень Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим не наділений правом розпорядження земельними ресурсами, в нього відсутні цивільні права або інтереси, що стосуються права розпорядження земельною ділянкою.

Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що позовні вимоги спрямовані не на відновлення порушеного права власності держави, а на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог по суті спору; прокурором не доведено користування Приватним підприємством "Інтурекспрес" спірною земельною ділянкою на час вирішення спору.

Судова колегія зазначає, що статтею 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 визначалось, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Стаття 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 року передбачала вирізнення власності: а) державної (націоналізованої і муніципалізованої); б) кооперативної; в) приватної.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок; згідно з пунктом 2 5 згаданої Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Відповідно до наведених вище положень законодавства відсутність в постанові РМ УРСР № 606 від 23.04.1960 прямої вказівки про передачу майна у власність вказує на відсутність наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу - Ради Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.1992). Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та зі Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" до визначення правонаступників передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій. Постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

Разом з тим, належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом, позаяк, згідно з Статутом професійних спілок СРСР, затвердженим постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987, професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні. Відповідно до розділу другого Статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради. Згідно з розділом третім Статуту вищим органом професійних спілок був з'їзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних спілок, яка діяла у період між з'їздами. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

За таких обставин господарськими судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок, що саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, а майно, передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю. (Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.06.2009 за результатами розгляду касаційної скарги Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 у справі № 2-24/4765-2008 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс КС" до Державного підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками та Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" про визнання права власності та стягнення 12500000,00 грн.).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; згідно зі статтею 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Отже, необхідною умовою задоволення позову про визнання відповідного акта є, зокрема, наявність факту порушення цивільних прав та інтересів певної особи.

За приписами статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом; статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, у тому числі, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

За пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України, як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує, зокрема, державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, належить захист майнових прав державних підприємств, установ, організацій на території України та за її межами; відповідно до статті 5 Фонд державного майна України представляє відповідно до законодавства України інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна.

Вказуючи на відсутність порушених прав Фонду державного майна України у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не врахував, що позов подавався з підстав порушення майнових прав держави в зв'язку з порушенням прав на земельну ділянку як об'єкт державної власності та різновид майна підприємства, заснованого на державній формі власності.

Водночас згідно з пунктом 1 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 224, Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Також, згідно пункту 2 цього Положення, основними завданнями Держкомзему є: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, здійснення державного геодезичного нагляду за виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт. При цьому, згідно пункту 7 частини 1 пункту 4 Положення, Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

За Положенням про Республіканський комітет по земельний ресурсах Автономної Республіки Крим, затвердженого постановою Ради міністрів АР Крим № 200 від 25.05.2010, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим є республіканським органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань земельних ресурсів і входить в єдину систему державних територіальних органів земельних ресурсів.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушених прав позивачів спірним рішенням ради та укладеним договором оренди земельної ділянки здійснено без урахування дійсних підстав позову та змісту порушених прав, про поновлення яких подано позов.

Також помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, щодо того, що позовні вимоги не направлені на відновлення порушеного права власності саме держави, оскільки останній просить повернути спірне майно саме курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", оскільки судом безпідставно ототожнено спосіб, у який мають бути задоволені позовні вимоги (шляхом передачі визначеній особі) з особою, на безпосередній захист якої подано позов.

Визнаючи недійсним рішення органу місцевого самоврядування, місцевий господарський суд вказав на порушення Лівадійською селищною радою при його прийнятті статей 140, 141 Земельного кодексу України (у відповідній редакції на час прийняття рішення), що спричинило зміну правового статусу земельної ділянки.

Помилкове застосування судом до спірних правовідносин статті 215 Цивільного кодексу України не спричиняє невірності судового рішення в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за встановлених у рішенні порушень чинного законодавства, оскільки недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону, передбачена статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Разом з тим судом першої інстанції не враховано, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів повернути земельні ділянки ґрунтуються на обставинах щодо наслідків недійсності угоди у вигляді реституції відповідно до приписів статті 216 Цивільного кодексу України (якій відповідає частина 2 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР), які не можуть застосовуватися до позивача, що не є стороною спірного договору; зазначене майно може бути витребувано від останнього набувача шляхом подання позову на підставі положень глави 29 Цивільного кодексу України.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилося питання застосування норм матеріального права, з якими пов'язане законне вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі з урахуванням викладеного вище.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, скасувавши постанову апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення 3 сесії 24 скликання Лівадійської селищної ради № 8 від 12.06.2002 та договору оренди земельної ділянки № 4575 від 05.07.2002.

Пунктом 11 статті 111 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл господарських витрат, зокрема, передбачено, що витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову- на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Касаційна інстанція встановила, що відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку судовий збір за перегляд касаційної скарги Заступника прокурора міста Севастополя підлягає стягненню з відповідачів на користь Державного бюджету України в сумі 852,60 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 49, 111 7 , пунктом 1, 6 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207VІІ, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 року у справі № 5002-25/2826-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення 3 сесії 24 скликання Лівадійської селищної ради № 8 від 12.06.2002 та договору оренди земельної ділянки № 4575 від 05.07.2002.

В цій частині рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2012 залишити в силі.

В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 залишити без змін.

Стягнути з Лівадійської селищної ради (98655, Автономна Республіка Крим, с.Лівадія, вул.Батуріна, 8, ідентифікаційний код 04367529) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі м. Києва, 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рах. №31211254700007, ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019) 426, 30 грн. судового збору за перегляд касаційної скарги.

Стягнути з Приватного підприємства "Інтурекспрес"(98600, Автономна Республіка Крим, Алупкінське шосе, буд.12, літ.3, ідентифікаційний код 31592750, п/р 26008300150001 у філії АБ "Південний" в м.Ялта, МФО 3845522) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі м. Києва, 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рах. №31211254700007, ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019) 426, 30 грн. судового збору за перегляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач