Рішення

від 17.06.2014 по справі 761/11593/13-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/11593/13-ц

Провадження №2/761/268/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 червня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва

В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.

При секретарі Михнюк В.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення,

ВСТАНОВИВ

Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що пунктом 1 рішення VІІ сесії ХХІV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку. В подальшому 31.10.2005 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки.

17.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування спірної земельної ділянки.

Позивач вважає, що рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року, видані державні акти на право власності на земельну ділянку та укладені договір купівлі-продажу та договір дарування спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки згідно інформації Державної екологічної інспекції у м. Києві земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в парковій зоні, що встановлено під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині екологічного контролю зелених насаджень. А отже, згідно ст.. 51 ЗК України, вказана ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тобто охоплюється забороною та обмеженнями, що передбачені законом для їх використання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви, поданої в порядку ст.. 31 ЦПК України (а.с. 165), просив визнати незаконним та скасувати рішення VІІ сесії ХХІV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536 в частині (пункт 1 щодо передачі громадянці ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1); визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795, виданий 26.10.2004 року ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0035 вартістю 757500 грн., укладений 31.10.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 138838, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00842, виданий 23.11.2005 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2005 року; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0035, укладений 17.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; встановити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0035 вартістю 757500 грн.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти позову, пояснивши, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оспорюване рішення Київської міської ради визнано Київським апеляційним адміністративним судом таким, що прийняте в межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування», ЗК України.

Представник відповідача Київської міської ради та відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися повторно, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а том у суд вважає за можливе розглядати справу без їх участі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 24.06.2004 року на VІІ сесії ХХІV скликання Київської міської ради було прийнято рішення № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд». Пунктом 1 даного рішення затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 26.10.2004 року ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795 (а.с. 128).

31.10.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0035, вартістю 757500 грн. На підставі даного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 23.11.2005 року був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 138838, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00842 (а.с. 129, 132).

17.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0035 (а.с. 133).

Згідно інформації Державної екологічної інспекції у м. Києві земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в парковій зоні, що встановлено під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині екологічного контролю зелених насаджень. А отже, згідно ст.. 51 ЗК України, вказана ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тобто охоплюється забороною та обмеженнями, що передбачені законом для їх використання, в зв'язку з чим позивач вважає, що рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року, видані державні акти на право власності на земельну ділянку та укладені договір купівлі-продажу та договір дарування спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Як було встановлено судом прокурор Шевченківського району м. Києва оскаржив вищевказане рішення Київської міської ради до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Оружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2013 року (а.с. 96) було відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3-і особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_12, АТ «МІЗЕТ», ОСОБА_13, Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року (а.с. 142) постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокуратури Шевченківського району м. Києва про визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано та закрито провадження в цій частині, оскільки дані вимоги слід розглядати в порядку ЦПК України, в іншій частині постанову залишено без змін.

В даному рішенні суд встановив, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 326-2/1536 від 24.06.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року набрала законної сили, а отже на даний час є чинною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Часиною 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Стаття 90 ЗК України визначає, які права мають власники земельних ділянок, а саме а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року, яке визнано судом таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, правочини щодо відчуження спірної земельної ділянки, які просить визнати недійсними позивач, не суперечать чинному законодавству, а також інтересам держави та суспільства.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу задоволення позову, зокрема про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору дарування, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 328, 373, 374, 378 ЦК України, ст.ст. 78, 81, 90, 126 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя