Постанова

від 02.06.2014 по справі 2а-7872/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Справа № 9104/9930/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Буському районі на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Буському районі, управління державного казначейства України у Буському районі Львівської області, третьої особи головного управління Державного казначейської служби України у Львівській області, державна податкова інспекція у м.Львові про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Буському районі, управління державного казначейства України у Буському районі Львівської області, третьої особи головного управління Державного казначейської служби України у Львівській області, державної податкової інспекції у м.Львові в якому просила визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області, щодо відмови у включенні до складу податкового кредиту вартості витрат понесених у вигляді сплати суми процентів за іпотечним житловим кредитом в 2009році, стягнути з місцевого бюджету м. Буська на її користь надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп. та стягнути з бюджетного рахунку, призначеного для утримання державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області, на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) штраф у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області, щодо відмови у включенні до складу податкового кредиту вартості витрат понесених у вигляді сплати суми процентів за іпотечним житловим кредитом в 2009році, стягнуто з місцевого бюджету м. Буська на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп., стягнути з бюджетного рахунку, призначеного для утримання державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області, на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) штраф у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції державна податкова інспекція у Буському районі Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно -правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Реалізуючи свої повноваження, ДПІ у Буському районі листом за № 2450/17-0 від 12.04.2010 року повідомила позивача про те , що згідно п.10.1 ст.10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» вона не має права на податковий кредит, оскільки відповідно до пункту 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, (зокрема, зазначивши про це у річній податковій декларації чи склавши заяву, яка подається разом із річною податковою декларацією). (Лист Державної податкової адміністрації, від 22.02.2006, № 1022/Х/17-0715 «Щодо права на включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року»).

Позивач, у поданій до ДПІ у Буському районі декларації(вх.№ 153 від 23.03.10) вказала, що проживає за адресою АДРЕСА_1. і не подала жодного документу (доказу), який би встановлював інше, як основне місце проживання позивача, тим паче , за адресою: АДРЕСА_2

У ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачено встановлення органами ДПІ обставин щодо намірів платника в майбутніх періодах проживати за адресою, за якою на момент подання заяви на право на податковий кредит.

Так, суд у постанові посилається на норми цивільного Кодексу, зокрема, на ст.29 - що місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира , інше приміщення , придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою. Однак, позивач у судовому засіданні сама довела та встановила, що за адресою - АДРЕСА_2 не проживає, а тільки має намір в майбутньому, який також не було доведено. Також , судом не було взято до уваги обгрунтування ДПІ у Буському районі , що позивач за адресою АДРЕСА_2 ні не проживає, ні не перебуває, а отже не може бути визначено судом як основне місце її проживання.

ДПІ у Буському районі також звертає увагу на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не було взято до уваги - ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Також ст.6 вказаного Закону зобов'язує громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Що і визначає місце проживання особи . Крім того, позивач у порушення вищевказаної статті 6 Закону не виконала даної норми. Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; особа - фізична особа; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Однак, позивачем протягом розгляду справи не надано доказу чи довідки , про таке проживання.

Таким чином, платник податку має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів, сплачених за іпотечним житловим кредитом, якщо таке житло є основним місцем проживання (місцем реєстрації) згідно з його паспортними даними. Так як згідно з паспортними даними ОСОБА_2 не є зареєстрована за місцем предмета іпотеки, то права на податковий кредит у неї немає.

На підставі вище вказаного просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частковому задоволенню підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 уклала 15 серпня 2007 року з ВАТ «Електрон банк» кредитний договір №КР 44165, відповідно до якого, банк надав позивачу кредит в сумі 20 000,00 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_2. Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечується іпотекою майнових прав по Договору №24-1/0007-07 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 03 серпня 2007 року з ВАТ «Банк Універсальний», і подальшою передачею в іпотеку квартири, що буде належати позичальнику згідно договору № 24-1/0007-07 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 03 серпня 2007 року. Цільове використання отриманих у кредит коштів підтверджується відповідними довідками. 23 березня 2010 року позивач подала до ДПІ у Буському районі декларацію про доходи, одержані з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, в якій визначила суму податку з доходів фізичних осіб до повернення з бюджету у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту в розмірі 988,60 грн., що складається з суми процентів, сплачених за кредитним договором, зобов'язання за яким забезпечені договором іпотеки при цьому визначила своїм основним місцем проживання квартиру АДРЕСА_2, яка належатиме їй згідно договору №24-1/0007-07 «Про участь у фонді фінансування будівництва виду А «Нове місто» від 03.08.2007р. та свідоцтва №24-2/0007-07 про участь у фонді фінансування будівництва виду А «Нове місто». Листом №2450/17-0 від 12.04.2010 року державна податкова інспекція у Буському районі повідомила, що ОСОБА_2, не має право на податковий кредит, оскільки позивач згідно паспортних даних не є зареєстрована за місцем предмета іпотеки, а тому квартира придбана нею у кредит не може бути визначена як основне місце проживання позивача, що є обов'язковою умовою віднесення сплачених за кредитним договором процентів до податкового кредиту.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що вказані правовідносини регулюються Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» і згідно пп. 5.1.1 п. 5.1 статті 5 вказаного Закону платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації. Податковий кредит, згідно п. 1.16 статті 1 цього ж Закону - сума(вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 зазначеного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У відповідності до п. 1.5 статті 1 вказаного Закону іпотечний житловий кредит -це фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.

Суд першої інстанції у даній спірній ситуації правильно зазначив, що оподаткування операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, визначене статтею 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і згідно п. 10.1 вказаної норми, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання. Право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися. Право на включення частини суми процентів, фактично сплаченої за іпотечним житловим кредитом, до складу податкового кредиту має особа, яка досягла 18-річного віку. Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

При цьому суд вірно вказав, що Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не дає визначення «основному місцю проживання фізичної особи», тим більше не пов'язує його з місцем реєстрації фізичної особи згідно паспортних даних. Таке визначення надано у ст.. 29 Цивільним Кодексом України, згідно якої місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Крім того статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно ст.. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Більше того, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» так і іншими нормативно-правовими актами діючого законодавства України не передбачено можливості зареєструвати фізичною особою своє місце проживання чи перебування у квартирі будинку який будується і не прийнятий в експлуатацію в порядку визначеному чинним законодавством, тому суд першої інстанції правильно вважав, що факт відсутності реєстрації позивача за адресою придбаної за іпотечним договором квартири, не може бути підставою для обмеження його права на податковий кредит.

Також судом першої інстанції вірно враховано, що ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлює відповідальність за порушення вимог цього Закону, особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий

кредит, і таким є податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір, а також орган Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір. При цьому за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.

Оскільки позивачем декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2009 року, до державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області подано 23.03.2010р., шестидесятиденнийстрок передбачений п.18.8 статті 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», визначений для перерахування суми коштів, які підлягають поверненню платнику податків, збіг не пізніше 31 травня 2010 року, то відповідно затримка відповідачем повернення суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування позивачем права на податковий кредит на дату подання позову становить понад 91 календарний день, а відтак тягне сплату штрафу у розмірі 100 відсотків від суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування позивачем права на податковий кредит.

При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що п.п. 20.4.3 п. 20.4 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів. У разі коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом «а» підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу. Однак дані положення Закону суд першої інстанції частково не взяв до уваги,бо вирішив стягнути з місцевого бюджету м. Буська на користь ОСОБА_1 надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 гривень 60 коп., а повинен був зобов'язати орган державного казначейства повернути позивачу вказану суму з рахунку, на який зараховується податок з доходів фізичних осіб до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що постанову суду першої інстанції в частині стягнення з місцевого бюджету м. Буська на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп. слід скасувати, бо в цій частині судом порушено норми матеріального права, і в цій частині прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, в решті постанову суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1,3 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 4 ст. 202 ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Буському районі - задовольнити частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2010 року по справі № 2а-7872/10/1370 в частині стягнення з місцевого бюджету м. Буська на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп. - скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким зобов'язати управління державного казначейства України у Буському районі Львівської області повернути ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у розмірі 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 коп., з рахунку, на який зараховується податок з доходів фізичних осіб до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів. Решту постанови залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді О.М. Довгополов

В.В. Святецький