Постанова

від 13.06.2014 по справі 820/2922/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 червня 2014 р. № 820/2922/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Кікоян Г.О.,

за участю представників позивача - Литвиненка О.В., Войтенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Оліс" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Оліс" (далі по тексту - позивач, ПП "Оліс"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд про визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Куп'янська ОДПІ) від 14 лютого 2014 року №0000172200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 858393,00 грн., в тому числі 721717,00 грн. за основним платежем та 136676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000182200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10103,75 грн., в тому числі 8083,00 грн. за основним платежем та 2020,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, що встановлені податковим органом в акті перевірки від 22.01.2014 року № 30/20-26-22-30136415, викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням Податкового кодексу України та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених реальних господарських операцій. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Куп'янська ОДПІ, з поданим позовом не погодився, надав свої письмові заперечення, в яких зазначив, що викладені в акті перевірки від 22.01.2014 року № 30/20-26-22-30136415 судження ОДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що при опрацюванні відхилень податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість ПП "Оліс" та його контрагентів, встановлених програмним продуктом "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" була встановлена наявність розбіжностей, яка виникла за рахунок відсутності права на податковий кредит та валові витрати у позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг", оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування. Крім того, відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено порушення ПП "Оліс" п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон 334) при реалізації піску кварцового сухого та кварцу молотого пиловидного нерезидентам за цінами, що є нижчими за звичайні, внаслідок чого занижено податок на прибуток. З урахуванням наданих доказів просив суд залишити адміністративний позов без задоволення.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ПП "Оліс", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, зареєстроване в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копіями довідки № 18479157 та витягу № 18478258 станом на 07.04.2014 р. з ЄДР, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Куп'янській ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області та є платником ПДВ згідно копії свідоцтва № 28091247 про реєстрацію платника ПДВ від 29.04.2005 року.

За матеріалами справи судом встановлено, що Куп'янською ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Оліс" за результатами якої був складений акт №30/20-26-22-30136415 від 22.01.2014 року "Про результати позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства "Оліс" з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012" (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000182200 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11523,75 грн., у тому числі 9083,00 грн. за основним платежем та 2440,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000172200 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 859303,00 грн., у тому числі 722626,00 грн. за основним платежем та 136677,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000011700 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, у розмірі 1539,08 грн., у тому числі 843,60 грн. за основним платежем, 695,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000011700 від 14.02.2014 року про збільшення йому грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, у розмірі 1539,08 грн., у тому числі 843,60 грн. за основним платежем, 695,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податковим повідомленням-рішенням №0000172200 від 14.02.2014 року в частині збільшення йому грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення визначення розміру валових витрат по придбаним транспортним засобам у 1 кварталі 2011 року у розмірі 909,00 грн. (основний платіж) та податковим повідомленням-рішенням №0000182200 від 14.02.2014 року в частині збільшення йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість за порушення щодо невірного відображення коригування сум ПДВ за жовтень 2011 року у розмірі 1250,00 грн., з яких 1000,00 грн. за основним платежем, 250,00 грн. за штрафним (фінансовими) санкціями та суми штрафної (фінансової) санкцій за несвоєчасне подання декларації з ПДВ за березень 2012 року у розмірі 170,00 грн., сплатив визначені відповідачем суми грошового зобов'язання 28.02.2014 року.

В іншій частині, щодо збільшення податковим повідомленням-рішенням №0000182200 від 14.02.2014 року грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10103,75 грн., в тому числі 8083,00 грн. за основним платежем та 2020,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначені позивачу за порушення по господарським взаємовідносинам з ТОВ "НТК "Мегатрейдінг" щодо придбання шин у червні 2012 року, а також щодо збільшення податковим повідомленням-рішенням №0000172200 від 14.02.2014 року грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 858394,00 грн., в тому числі 721717,00 грн. за основним платежем та 136676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями ПП "Оліс" не погодився.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для відповідача про ствердження наявності факту порушення вимог податкового законодавства позивачем у взаємовідносинах з ТОВ "НТК "Мегатрейдінг" слугували лист ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 12.03.2013 року №10587/7/226/17, акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "НТК "Мегатрейдінг", код 36906731, з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року та відсутність будь-яких документів, що підтверджують перевезення (доставку) вантажу (шин) від постачальника - ТОВ НТК "Мегатрейдінг" до замовника - ПП "Оліс" та послуг по перевезенню.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень з цього питання, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 22.01.2014 року № 30/20-26-22-30136415 суджень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а з приводу справляння податку на додану вартість - розділом V кодексу.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.п. а п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно п. 198.2. ст. 198 цього кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.6 кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216,228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток чи то віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат/віднесення сум до податкового кредиту.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ПП "Оліс", мав господарські зносини з ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг".

Так, у межах відносин із зазначеним контрагентом позивачем, ПП "Оліс", у якості покупця був вчинений правочин на поставку шин, за яким ПП "Оліс" придбало у ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг" 2-і шини 23.5 R25 HILO 01N E3/L3 TL (4011630000) за ціною 20208,34 грн. за 1 шину, загальна вартість товару по договору 48500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8083,33 грн. За домовленістю між сторонами, продавець, після отримання 100% попередньої оплати, постачає товар на склад покупця.

Згідно рахунку від 12.06.2012 року за №510 покупцем здійснено оплату товару на р/р 26003060244282 в ПАТ КБ "Приватбанк", а 13.06.2012 року продавець поставив товар на умовах DDP склад покупця в редакції "Інкотермс 2000" відповідно товарно-транспортної накладної №Р34 від 13.06.2012 року.

Суд погоджується з доводами представника позивача стосовно того, що відповідно бази "Реєстр платників ПДВ", розміщеної на веб-сайті Міністерства доходів і зборів України, по підприємству ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг", код 36906731, свідоцтво платника ПДВ за № 100271503 анульовано 30.05.2013 року - лише через рік після укладання та виконання Договору, при цьому неможливість проведення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська зустрічної звірки з ТОВ "НТК "Мегатрейдінг" лише у 2013 році жодним чином не може слугувати єдиною законною підставою для ствердження факту безпідставного завищення податкового кредиту та витрат ПП "Оліс" по господарській операції зі своїм контрагентгом, адже жодних зауважень щодо наявності чи то правильності заповнення необхідних для формування податкового кредиту та витрат документів у перевіряючих відсутні (податкова накладна, видаткова накладна, документів, що підтверджують факт використання шин у власній господарській діяльності - накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, дефектний акт, акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів).

На підтвердження доводу про реальність господарських правовідносин за спірним правочином позивачем надані до суду: рахунок від 12.06.2012 року за № 510; видаткова накладна від 13.06.2012 року №374 на суму 48500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8083,33 грн.), податкова накладна від 12.06.2012 року №25 на суму 48500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8083,33 грн.), виписка по рахунку позивача №26000106480001 за 12.06.2012 року; товарно-транспортна накладна від 13.06.2012 року №Р34; накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 28.06.2012 року №ОЛ000000132; дефектний акт від 31.05.2012 року №35; акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 29.06.2012 року №ОЛ000000022; картка рахунку №207 за 13.06.2012 року; картка рахунку №1522 за 28.06.2012 року; картка рахунку №806 за 29.06.2012 року.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що перелічені вище документи задовольняють вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88), а у відповідача відсутні жодні зауваження щодо правильності їх оформлення та відповідності вказаним приписам.

Окрім цього, позивачем надано до суду договір купівлі-продажу №27 від 29.02.2012 року; акту прийому-передачі від 29.02.2012 року; свідоцтва про реєстрацію великотоннажного транспортного засобу АХ №000927, що підтверджують факт наявності у першого на праві власності автомобіля VOLVO А25Е № шасі 13688, на модернізацію якого і були придбані шини.

За таких обставин, перелічені документи враховуються судом як належні та допустимі в розумінні ст.ст. 69, 70, 71 КАС України докази реальності господарської операції за спірним правочином.

З приводу обставин фізичного переміщення товару (шин) суд також не бере до уваги твердження відповідача щодо відсутності у ПП "Оліс" будь-яких документів, що підтверджують таке переміщення, адже позивачем надано товарно-транспортну накладну від 13.06.2012 року №Р34 не лише суду під час розгляду справи, а й відповідачу в додатках заперечень до акту перевірки від 05.02.2014 року №50.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69, 70, 71 КАС України, ст.86 Податкового кодексу України обрані контролюючим органом у спірних правовідносинах доводи про підтвердження факту вчинення платником податків податкового правопорушення - заниження грошових зобов'язань на увагу не заслуговують, адже підкріплені виключно посиланням на акти зустрічних звірок контрагентів платника податків - позивача, у той час як акт податкової перевірки не визнаний законом беззаперечним і безсумнівним доказом відносно певних обставин фактичної дійсності, не наділений правовим статусом преюдиціального документу.

Таким чином, за умови фактичного виконання спірної операції з поставки, незнаходження постачальника позивача за місцем реєстрації, порушення ним податкової дисципліни не можуть бути підставами позбавлення позивача права на податкову вигоду за умови відсутності доказів недобросовісності ПП "Оліс" як платника.

Щодо твердження відповідача стосовно порушень ПП "Оліс" вимог п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон 334) суд зазначає наступне.

Згідно абз. 3 п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Пунктом 8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Судом встановлено, що ПП "Оліс" здійснювало реалізацію піску кварцового сухого та кварцу молотого пиловидного за цінами, які є меншими звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Як вбачається з Акту перевірки, за рівень звичайних цін при встановленні порушень по операціям з продажу кварцового піску за експортними поставками, була взята митна вартість товару, задекларована підприємством при вивезенні товару за митну територію України в режимі експорту на підставі висновків Державного гемологічного центру України за результатами експертизи і оцінки дорогоцінних каменів, дорогоцінних каменів органогенного утворення, напівдорогоцінних і декоративних каменів у сировині та виробах, колекцій мінералів, гірських порід, мінеральних речовин, а також культурних цінностей.

Визначення рівня звичайної ціни відповідачем проведено за правилом, передбаченим абз. б) п.п 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону 334 відповідно якого, у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс"(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Однак, такі висновки контролюючого органу на ґрунтуються на вимогах Закону з огляду на наступне.

Відповідно приписів п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно п.п 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що співставними умовами для визначення звичайної ціни на товар, що реалізується на експорт, є умови реалізації ідентичного товару (а за його відсутності - однорідного товару) також за експортними операціями. При цьому, в акті перевірки відповідача не наведено жодної інформації, яка б слугувала таким доказом доведеності, відносно цін реалізації кварцового піску, що діяли на ринку країн постачання у відповідному періоді та за аналогічних умов такого постачання, адже формування цін на зовнішньому ринку відбувається в умовах, які не можна вважати співставними як з умовами на внутрішньому ринку України так і з правилами визначення митної вартості товару в Україні, що вивозиться за її митну територію.

Суд також не погоджується з правилом визначення відповідачем рівня звичайної ціни за експортними операціями позивача, передбаченим абз. б) п.п 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону 334.

Так, згідно з п.п. 1.20.9 Закону 334 додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс"(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні визначені Законом України "Про природні монополії" (далі - Закон 1682).

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону 1682, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, природною монополією є стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону 1682 перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Такий перелік суб'єктів природних монополій, на час виникнення спірних правовідносин, був затверджений розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.12.2006р. №537-р, однак до вказаного переліку ПП "Оліс" не входив.

Враховуючи той факт, що ПП "Оліс" не є та не був природним монополістом на час виникнення спірних правовідносин, визначення звичайної ціни має відбуватись на підставі п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону 334, тобто ціна товарів (робіт, послуг) може бути визначена сторонами договору.

Таким чином, з урахуванням приписів п. 1.20 ст. 1 Закону 334, ст. 260 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин), суд доходить до висновку, що поняття "митна вартість товарів" та "звичайна ціна" не є тотожними і не можуть бути порівнюваними, а п.1.20 ст. 1 Закону 334 не передбачає та не надає права податковому органу визначати рівень звичайної ціни на рівні митної вартості товарів.

Щодо висновків контролюючого органу стосовно визначення рівня звичайної ціни на підставі висновків Державного гемологічного центру України суд зазначає, що відповідно листа Державного гемологічного центру України від 02.04.2014 року за №71000-4/0204/14-1 експерти-гемологи Державного гемологічного центру України використовують для здійснення оцінки вартості товарних партій піску кварцового цінові показники, опубліковані у бюлетені "Довідник цін коштовного та декоративного каміння" (далі - ДКДК), який видається на виконання постанови КМУ "Про видання довідників оптових цін на діаманти, дорогоцінне, напівдорогоцінне та декоративне каміння" від 31.05.1995 року №369. Ціни на піски кварцові, які публікуються у бюлетені ДКДК розраховуються як середньозважені ціни по ринку України на умовах DAF (Інкотермс 2000) із урахуванням якісних характеристик продукції (вміст оксидів заліза, фракція, напрям цільового використання тощо) та урахуванням середньозваженої відстані від пункту відвантаження до пункту перетину державного кордону України. При експертній оцінці вартості піску кварцового, яка виконується у ДГЦУ, враховуються лише умови поставки DAF (Інкотермс 2000) та не враховуються пункти перетину державного кордону, через які здійснюється експорт продукції суб'єктам господарювання. При цьому, ДГЦУ відзначив, що в залежності від договірних умов поставки, відмінних від DAF (Інкотермс 2000), та відстані між такими пунктами, відмінних від середньозважених по Україні, вартість піску кварцового, що зазначена заявником у контракті, може відрізнятися від оціночної вартості, визначеної експертами-гемологами у експертних висновках.

Таким чином, оцінка вартості товарних партій піску кварцового проводиться експертами-гемологами на підставі цінових показників бюлетеня ДКДК, в якому, в свою чергу, ціни на піски кварцові розраховуються як середньозважені ціни по ринку України, що не узгоджується з правилами визначення рівня звичайної ціни, передбачених п. 1.20 ст. 1 Закону 334, а контролюючий орган діяв не у межах п. 1.20 ст. 1 Закону № 334, адже не використовував під час проведення перевірки інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в надані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно скасування в оскаржуваних позивачем частинах податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2014 року № 0000172200 та № 0000182200 як таких, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Оліс" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2014 року № 0000172200 в частині збільшення Приватному підприємству "Оліс" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 858393,00 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім тисяч триста дев'яносто три гривні), в тому числі 721717, 00 грн. (сімсот двадцять одна тисяча сімсот сімнадцять гривень) за основним платежем та 136676, 00 грн. (сто тридцять шість тисяч шістсот сімдесят шість гривень) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2014 року № 0000182200 в частині збільшення Приватному підприємству "Оліс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10103,75 грн. (десять тисяч сто три гривні 75 копійок), в тому числі 8083,00 грн. (вісім тисяч вісімдесят три гривні) за основним платежем та 2020, 75 грн. (дві тисячі двадцять гривень 75 копійок) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, м. Харків, вул. Червоношкільна наб., 16, код 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь Приватного підприємства "Оліс" (63631, Харківська обл., Шевченківській район, с. Старовірівка, код ЄДРПОУ 30136415) суму сплаченого судового збору в розмірі 487, 20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.