Ухвала

від 22.07.2014 по справі 820/2922/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р.Справа № 820/2922/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Литвиненко О.В., Войтенко В.В.,

відповідача - Бондар Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. по справі № 820/2922/14 за позовом Приватного підприємства "Оліс" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Оліс" (далі по тексту - позивач, ПП "Оліс"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд про визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Куп'янська ОДПІ) від 14 лютого 2014 року №0000172200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 858393,00 грн., в тому числі 721717,00 грн. за основним платежем та 136676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000182200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10103,75 грн., в тому числі 8083,00 грн. за основним платежем та 2020,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. адміністративний позов Приватного підприємства "Оліс" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень було задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2014 року № 0000172200 в частині збільшення Приватному підприємству "Оліс" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 858393,00 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім тисяч триста дев'яносто три гривні), в тому числі 721717, 00 грн. (сімсот двадцять одна тисяча сімсот сімнадцять гривень) за основним платежем та 136676, 00 грн. (сто тридцять шість тисяч шістсот сімдесят шість гривень) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2014 року № 0000182200 в частині збільшення Приватному підприємству "Оліс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10103,75 грн. (десять тисяч сто три гривні 75 копійок), в тому числі 8083,00 грн. (вісім тисяч вісімдесят три гривні) за основним платежем та 2020, 75 грн. (дві тисячі двадцять гривень 75 копійок) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Оліс" суму сплаченого судового збору в розмірі 487, 20 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що апеляційна скарга є необґрунтованою, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ПП "Оліс", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, зареєстроване в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копіями довідки № 18479157 та витягу № 18478258 станом на 07.04.2014 р. з ЄДР, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Куп'янській ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області та є платником ПДВ згідно копії свідоцтва № 28091247 про реєстрацію платника ПДВ від 29.04.2005 року.

Куп'янською ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Оліс" за результатами якої був складений акт №30/20-26-22-30136415 від 22.01.2014 року "Про результати позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства "Оліс" з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012" (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000182200 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11523,75 грн., у тому числі 9083,00 грн. за основним платежем та 2440,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000172200 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 859303,00 грн., у тому числі 722626,00 грн. за основним платежем та 136677,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000011700 від 14.02.2014 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, у розмірі 1539,08 грн., у тому числі 843,60 грн. за основним платежем, 695,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився в частині, щодо збільшення податковим повідомленням-рішенням №0000182200 від 14.02.2014 року грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10103,75 грн., в тому числі 8083,00 грн. за основним платежем та 2020,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначені позивачу за порушення по господарським взаємовідносинам з ТОВ "НТК "Мегатрейдінг" щодо придбання шин у червні 2012 року, а також щодо збільшення податковим повідомленням-рішенням №0000172200 від 14.02.2014 року грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 858394,00 грн., в тому числі 721717,00 грн. за основним платежем та 136676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями ПП "Оліс".

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що вимоги стосовно скасування частково оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2014 року № 0000172200 та № 0000182200 як таких, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки №30/20-26-22-30136415 від 22.01.2014 року, фактичною підставою для відповідача про ствердження наявності факту порушення вимог податкового законодавства позивачем у взаємовідносинах з ТОВ "НТК "Мегатрейдінг" слугували лист ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 12.03.2013 року №10587/7/226/17, акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "НТК "Мегатрейдінг", код 36906731, з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року та відсутність будь-яких документів, що підтверджують перевезення (доставку) вантажу (шин) від постачальника - ТОВ НТК "Мегатрейдінг" до замовника - ПП "Оліс" та послуг по перевезенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач, ПП "Оліс", мав господарські зносини з ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг".

Так, у межах відносин із зазначеним контрагентом позивачем, ПП "Оліс", у якості покупця був вчинений правочин на поставку шин, за яким ПП "Оліс" придбало у ТОВ "Науково-торгівельна компанія "Мегатрейдінг" 2-і шини 23.5 R25 HILO 01N E3/L3 TL (4011630000) за ціною 20208,34 грн. за 1 шину, загальна вартість товару по договору 48500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8083,33 грн. За домовленістю між сторонами, продавець, після отримання 100% попередньої оплати, постачає товар на склад покупця.

Згідно рахунку від 12.06.2012 року за №510 покупцем здійснено оплату товару на р/р 26003060244282 в ПАТ КБ "Приватбанк", а 13.06.2012 року продавець поставив товар на умовах DDP склад покупця в редакції "Інкотермс 2000" відповідно товарно-транспортної накладної №Р34 від 13.06.2012 року.

На підтвердження доводу про реальність господарських правовідносин за спірним правочином позивачем надані до суду: рахунок від 12.06.2012 року за № 510; видаткова накладна від 13.06.2012 року №374 на суму 48500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8083,33 грн.), податкова накладна від 12.06.2012 року №25 на суму 48500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8083,33 грн.), виписка по рахунку позивача №26000106480001 за 12.06.2012 року; товарно-транспортна накладна від 13.06.2012 року №Р34; накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 28.06.2012 року №ОЛ000000132; дефектний акт від 31.05.2012 року №35; акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 29.06.2012 року №ОЛ000000022; картка рахунку №207 за 13.06.2012 року; картка рахунку №1522 за 28.06.2012 року; картка рахунку №806 за 29.06.2012 року.

На момент укладення договору сторони були платниками ПДВ.

В матеріалах справи є в наявності договір купівлі-продажу №27 від 29.02.2012 року; акту прийому-передачі від 29.02.2012 року; свідоцтва про реєстрацію великотоннажного транспортного засобу АХ №000927, що підтверджують факт наявності у першого на праві власності автомобіля VOLVO А25Е № шасі 13688, на модернізацію якого і були придбані шини.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було надано доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Крім того, слід зазначити, що неможливість проведення зустрічної звірки податківцями у контрагента позивача, не є доказом факту нереальності виконання робіт (отримання товару).

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищезазначеним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216,228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, колегія судів доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток чи то віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат/віднесення сум до податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача стосовно порушень ПП "Оліс" вимог п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон 334) колегія судів зазначає наступне.

Згідно абз. 3 п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Пунктом 8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Судом першої інстанції було встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що ПП "Оліс" здійснювало реалізацію піску кварцового сухого та кварцу молотого пиловидного за цінами, які є меншими звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого продажу.

Так, як вбачається з Акту перевірки, за рівень звичайних цін при встановленні порушень по операціям з продажу кварцового піску за експортними поставками, була взята митна вартість товару, задекларована підприємством при вивезенні товару за митну територію України в режимі експорту на підставі висновків Державного гемологічного центру України за результатами експертизи і оцінки дорогоцінних каменів, дорогоцінних каменів органогенного утворення, напівдорогоцінних і декоративних каменів у сировині та виробах, колекцій мінералів, гірських порід, мінеральних речовин, а також культурних цінностей.

Визначення рівня звичайної ціни відповідачем проведено за правилом, передбаченим абз. б) п.п 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону 334 відповідно якого, у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс"(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Однак, суд апеляційнох інстанції не погоджується з такими висновками контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно приписів п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно п.п 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Співставними умовами для визначення звичайної ціни на товар, що реалізується на експорт, є умови реалізації ідентичного товару (а за його відсутності - однорідного товару) також за експортними операціями. При цьому, в акті перевірки відповідача не наведено жодної інформації, яка б слугувала таким доказом доведеності, відносно цін реалізації кварцового піску, що діяли на ринку країн постачання у відповідному періоді та за аналогічних умов такого постачання, адже формування цін на зовнішньому ринку відбувається в умовах, які не можна вважати співставними як з умовами на внутрішньому ринку України так і з правилами визначення митної вартості товару в Україні, що вивозиться за її митну територію.

Також, суд апеляційної інстанції не погоджується з правилом визначення відповідачем рівня звичайної ціни за експортними операціями позивача, передбаченим абз. б) п.п 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону 334.

Так, згідно з п.п. 1.20.9 Закону 334 додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс"(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні визначені Законом України "Про природні монополії" (далі - Закон 1682).

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону 1682, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, природною монополією є стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону 1682 перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Такий перелік суб'єктів природних монополій, на час виникнення спірних правовідносин, був затверджений розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.12.2006р. №537-р, однак до вказаного переліку ПП "Оліс" не входив.

Враховуючи той факт, що ПП "Оліс" не є та не був природним монополістом на час виникнення спірних правовідносин, визначення звичайної ціни має відбуватись на підставі п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону 334, тобто ціна товарів (робіт, послуг) може бути визначена сторонами договору.

Таким чином, з урахуванням приписів п. 1.20 ст. 1 Закону 334, ст. 260 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що поняття "митна вартість товарів" та "звичайна ціна" не є тотожними і не можуть бути порівнюваними, а п.1.20 ст. 1 Закону 334 не передбачає та не надає права податковому органу визначати рівень звичайної ціни на рівні митної вартості товарів.

Щодо висновків контролюючого органу стосовно визначення рівня звичайної ціни на підставі висновків Державного гемологічного центру України колегія суді зазначає, що відповідно листа Державного гемологічного центру України від 02.04.2014 року за №71000-4/0204/14-1 експерти-гемологи Державного гемологічного центру України використовують для здійснення оцінки вартості товарних партій піску кварцового цінові показники, опубліковані у бюлетені "Довідник цін коштовного та декоративного каміння" (далі - ДКДК), який видається на виконання постанови КМУ "Про видання довідників оптових цін на діаманти, дорогоцінне, напівдорогоцінне та декоративне каміння" від 31.05.1995 року №369. Ціни на піски кварцові, які публікуються у бюлетені ДКДК розраховуються як середньозважені ціни по ринку України на умовах DAF (Інкотермс 2000) із урахуванням якісних характеристик продукції (вміст оксидів заліза, фракція, напрям цільового використання тощо) та урахуванням середньозваженої відстані від пункту відвантаження до пункту перетину державного кордону України. При експертній оцінці вартості піску кварцового, яка виконується у ДГЦУ, враховуються лише умови поставки DAF (Інкотермс 2000) та не враховуються пункти перетину державного кордону, через які здійснюється експорт продукції суб'єктам господарювання. При цьому, ДГЦУ відзначив, що в залежності від договірних умов поставки, відмінних від DAF (Інкотермс 2000), та відстані між такими пунктами, відмінних від середньозважених по Україні, вартість піску кварцового, що зазначена заявником у контракті, може відрізнятися від оціночної вартості, визначеної експертами-гемологами у експертних висновках.

Тобто, оцінка вартості товарних партій піску кварцового проводиться експертами-гемологами на підставі цінових показників бюлетеня ДКДК, в якому, в свою чергу, ціни на піски кварцові розраховуються як середньозважені ціни по ринку України, що не узгоджується з правилами визначення рівня звичайної ціни, передбачених п. 1.20 ст. 1 Закону 334, а контролюючий орган діяв не у межах п. 1.20 ст. 1 Закону № 334, адже не використовував під час проведення перевірки інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. по справі № 820/2922/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 28.07.2014 р.