Постанова

від 17.06.2014 по справі 826/786/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/786/14 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА» (далі - Позивач, ТОВ «ТІСА») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2013 року №0004872220 та від 17.01.2014 року №000014220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем з ТОВ «Алатар-Техно» договорів, на підставі яких ТОВ «ТІСА» було сформовано податковий кредит з ПДВ та включені суми до валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТІСА» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ВКП Спецінвест - 2012», ТОВ «Алатау-Техно», ТОВ «ТД-Техінвест», ТОВ «Гран-Трейд», ТОВ «Медпрофіт», ТОВ «Руст», ТОВ «Спрос Юей», ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Зв'язок-Буд», ТОВ «Акватрейдінг» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 460 542,00 грн.; пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 та п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 386 886,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 23.08.2013 року №6/26-53-22-01-21/32662933. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 13.09.2013 року: форми «Р» №0004862220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 462 491,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 386 888,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 75 603,00 грн.); форми «Р» №0004872220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 527 349,00 грн. (у тому числі - за основним платежем - 460 542,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 66 807,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві було частково задоволено скаргу ТОВ «ТІСА» від 26.09.2013 року №44/0913 - скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.09.2013 року №0004862220 в частині основного платежу у розмірі 94 793,00 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання в частині штрафних санкцій у розмірі 9 787,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 13.09.2013 року №0004872220 - залишено без змін.

У зв'язку з частковим скасуванням податкового повідомлення-рішення від 13.09.2013 року №0004862220 Відповідачем 17.01.2014 року винесено нове податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000142201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 377 485,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 292 095,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 85 390,00 грн.).

Вирішуючи питання про реальність укладених між Позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» договорів та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції встановив наступне.

Між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Алатар-Техно» (Виконавець або Підрядник) були укладені договори на виконання робіт та послуг № 010210/1 від 01.02.2010 року, № 010210/2 від 01.02.2010 року, № 010310/1 від 01.03.2010 року, № 010410/1 від 01.04.2010 року, № 010510/1 від 01.05.2010 року, № 010610/1 від 01.06.2010 року, № 010810/1 від 01.08.2010 року, № 011010/3 від 01.10.2010 року, № 040111/3 від 04.02.2011 року, № 040111/4 від 04.01.2011 року, № 030112/4 від 03.01.2012 року, № 030112-3 від 03.01.2012 року.

Факт виконання вказаних договорів, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт; договірних цін; локальних кошторисів; актів здачі-приймання виконаних будівельних робіт; податкових накладних; платіжних доручень.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними укладених Позивачем з ТОВ «Алатар-Техно» договорів немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача з ТОВ «Алатар-Техно» є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що зі змісту наявного у матеріалах справи вироку Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі №754/5110/13-к (т. 4 а.с. 83-87) за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_2 вбачається, що ТОВ «Алатар-Техно» було створено з метою протиправного формування податкових зобов'язань, зокрема, з ТОВ «ТІСА», у зв'язку з цим суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками взаємовідносин Позивача з вказаним контрагентом.

Крім того, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між ТОВ «КМСБ» та ТОВ «Алатар-Техно» були спрямовані на ухилення від сплати податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, подані Позивачем на підтвердження господарської діяльності з ТОВ «Алатар-Техно» документи не можуть бути визнані первинними у розумінні наведених норм, оскільки останні складені на виконання безтоварних операцій.

Крім того, всупереч вимогам ДБН Д. 1.1-1-2000 договірні ціни не містять таких обов'язкових реквізитів як «Підрядник», «Замовник»; локальні кошториси - інформацію щодо посадових осіб, які його затверджували, а також підставу його складання та інформацію про погодження з замовником.

З наведеного випливає, суд першої інстанції не врахував, що наявні у матеріалах справи документи не відповідають вимогам затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 174 від 27.08.2000 року Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000) та наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 року №554 Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві, а саме не містять відомостей про осіб, які підписали останні, підстави для проведення будівельних робіт.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Разом з тим, і приписи пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про ОПП, і положення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону про ПДВ, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з контрагентами останнього, яке б давало право на формування податкового кредиту за результатами господарських відносин з ТОВ «Алатар-Техно».

Про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Перевіривши реальність договорів, укладених Позивачем з ТОВ «Алатар-Техно», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу про відсутність підстав вважати товарними господарські операції з придбання Позивачем у вказаного суб'єкта господарювання будівельних робіт та послуг з огляду на відсутність належним чином оформлених первинних документів.

При цьому колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неправомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне скасувати постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.