Ухвала

від 02.03.2015 по справі 826/786/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.03.2015р. м. Київ К/800/35989/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Галуненка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі № 826/786/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.04.2014 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів і зборів України у м.Києві від 13.09.2013 № 0004872220, від 17.01.2014 № 0000142201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

ТОВ «ТІСА» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального, що призвело до неправильного вирішення справи.

ТОВ «Тіса», належним чином повідомлене про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Тіса» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з рядом підприємств, в т.ч. з ТОВ «Алатар-Техно, за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 23.08.2013 № 6/26-53-22-01-21/32662933.

На підставі вказаного акту перевірки складено податкові повідомлення-рішення від 13.09.2013 № 0004862220 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 386888 грн. основного платежу і в сумі 75603 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 13.09.2013 № 0004872220 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 460542 грн. основного платежу і в сумі 66807 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням ГУ Міндоходів у м.Києві від 22.11.2013 № 6354/10/26-15-10-04 скаргу ТОВ «Тіса» задоволено частково:

податкове повідомлення-рішення від 13.09.2013 № 0004872220 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 460542 грн. основного платежу і в сумі 66807 грн. штрафних (фінансових) санкцій залишено без змін;

податкове повідомлення-рішення від 13.09.2013 № 0004862220 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 386888 грн. основного платежу і в сумі 75603 грн. штрафних (фінансових) санкцій скасовано в частині основного платежу в сумі 94793 грн. та збільшено штрафні санкції в сумі 9787 грн. Позивачу направлено окреме податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 № 0000142201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 292095 грн. основного платежу та в сумі 85390 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 460542 грн. основного платежу та в сумі 66807 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 292095 грн. основного платежу та в сумі 85390 грн. штрафних (фінансових) санкцій - про порушення вимог п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 с. 198 Податкового кодексу України.

Порушення вказаних вище норм законів полягало в тому, що позивач неправомірно відносив до складу валових витрат за І-IV квартали 2010 року

та за І квартал 2011 року валові витрати, а за ІІ-IV квартали 2011 та за І- IV квартали 2012 роки витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а також до складу податкового кредиту - податок на додану вартість за звітні періоди 2010, 2011, 2012 років за операціями з ТОВ «Алатар-Техно» за договорами від 01.02.2010 № 010210/1, від 01.03.2010 року № 010310/1, від 01.04.2010 № 010410/1, від 01.05.2010 № 050510/1, від 01.06.2010 № 010610, від 01.08.2010 № 010810/1 на виконання комплексу робіт з монтажу телевізійної розподільчої мережі колективного прийому телебачення, від 01.02.2010 № 010210/2, від 04.01.2011 № 040211/3 щодо обслуговування волокно-оптичних кабелів та від 04.01.2011 № 040111/4 щодо регламентних робіт з вимірювання експлуатаційних параметрів будинкової мережі кабельного телебачення будинків.

Господарські операції оформлені податковими накладними, актами приймання-виконання робіт.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а для надання правової оцінки формуванню платником витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, починаючи з ІІ кварталу 2011 року, - ст. 138 Податкового кодексу України. Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітні періоди, що передували січню 2011 року, слід застосовувати положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, що позбавляє права платника податків формувати вказані витрати та кредит.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, вироком Деснянського районного суду м.Києва від 11.04.2013 засуджено ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 358 (підроблення офіційних документів, які видаються та посвідчуються підприємством і які надають права та звільняють від обов'язків, з метою використання їх підроблювачем та іншою особою, їх збут, вчинені за попередньою змовою групою осіб) ч. 1 ст. 205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України.

Цим вироком встановлено, що ОСОБА_3 придбав фіктивний суб'єкт підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, не маючи на меті займатись підприємницькою діяльністю, підписав наказ про призначення його директором, отримавши за це грошову винагороду. У період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року здійснив підписання документів господарської діяльності ТОВ «Алатар-Техно», що надають право на формування податкових зобов'язань, які містили завідомо недостовірні відомості про начебто вчинені ТОВ «Алатар-Техно» господарські операції, які в дійсності не відбулись. Після підписання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку про начебто вчинені господарські операції щодо продажу (придбання) товарів, надання послуг, які в дійсності не відбувались, в адресу ряду суб'єктів підприємницької діяльності, в т.ч. ТОВ «Тіса», ОСОБА_3 надавав вказані документи невстановленій слідством особі, яка здійснювала їх збут шляхом передачі представникам та службовим особам вказаних суб'єктів підприємницької діяльності.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 72 КАС України цей вирок суду, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Наслідками протиправних дій ОСОБА_3 - особи, яка значилася директором ТОВ «Алатар-Техно», що встановлені зазначеним вироком суду, є вчинення нереальних господарських операцій, в т.ч. з позивачем, з метою незаконного відображення таких операцій у податковому обліку задля безпідставного формування податкових зобов'язань. Вирок суду в цих питаннях є обов'язковим для адміністративного суду, який розглядає адміністративну справу, в якій обставини щодо реального вчинення господарських операцій ТОВ «Тіса» з ТОВ «Алатар-Техно» є предметом доказування в цій адміністративній справі.

З огляду на встановлені вироком суду обставини, які свідчать про те, що контрагент позивача був створений з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій та оформленні на такі операції первинних документів з метою незаконного відображення таких операцій у податковій звітності задля безпідставного формування податкових зобов'язань, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставного формування позивачем валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту за такими операціями.

Визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, заниження якого допущено позивачем, в т.ч. за І квартал 2010 року та за І півріччя 2010 року, з пропуском строку давності у 1095 днів, встановленого у п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, не може бути підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про визначення такого грошового зобов'язання за наслідками проведеної перевірки за І квартал 2010, півріччя, ІІІ квартали та 2010 рік.

З положень п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, чинного до 01.04.2011), п. 1.5 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 № 143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/7592 (зі змінами та доповненнями, чинного до 11.04.2011) випливає, що податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали і рік розраховується за правилами, встановленими п. 11.1 ст. 11 і п. 16.4 ст. 16 Закону № 334/94-ВР, наростаючим підсумком з початку звітного календарного року, тому в декларації з податку на прибуток за 2010 рік відображаються показники за весь період наростаючим підсумком з початку року до кінця звітного кварталу.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає за правильне залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун