Ухвала

від 17.06.2014 по справі 816/980/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 р.Справа № 816/980/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р. по справі № 816/980/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерудит-Лідер"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ерудит-Лідер", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2014 року №0000762301/262, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" загалом в розмірі 74 416 грн та №0000772301/263, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, 14010100" загалом в розмірі 28 369 грн 50 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів ст.ст. 138, 198, 201 Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Ерудит-Лідер" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 35132022, перебуває на обліку в якості платника податків в Кременчуцькій ОДПІ та зареєстроване платником податку на додану вартість з 03 серпня 2007 року /т. І, а.с. 14, 16/.

Одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД-2010 є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49), що, окрім іншого, включає оптову торгівлю канцелярським приладдям /т. І, а.с. 15/.

Фахівцями Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ерудит-Лідер" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 08 серпня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 08 серпня 2012 року.

Передумовою для проведення перевірки слугувала постанова старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Полтавській області підполковника податкової міліції Сєрякова О.А. про призначення документальної перевірки від 18 червня 2012 року /т. ІІІ, а.с. 178/, а нормативною підставою - положення підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оскаржено.

За результатами перевірки складено акт від 21 серпня 2012 року №3195/22-209/35132022 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог:

- пункту 135, пункту 138.2, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податку на прибуток загалом в розмірі 97 689 грн (в т.ч., за ІІ квартал 2009 року - 20 522 грн, за ІІІ квартал 2009 року - 2752 грн, за І квартал 2011 року - 18 364 грн, за ІІ квартал 2011 року - 37 212 грн, за ІІІ квартал 2011 року - 18 839 грн);

- статей 198, 201 Податкового кодексу України, в результаті чого вказано на заниження ТОВ "Ерудит-Лідер" податку на додану вартість загалом в розмірі 49 121 грн (в т.ч., за травень 2009 року - 16 418 грн, за вересень 2009 року - 2195 грн, за січень 2011 року - 4001 грн, за лютий 2011 року - 2968 грн, за березень 2011 року - 2724 грн, за квітень 2011 року - 11 825 грн, за травень 2011 року - 1544 грн, за серпень 2011 року - 3208 грн, за вересень 2011 року - 4238 грн) /т. І, а.с. 21-34/.

На підставі даних висновків Акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 28 лютого 2014 року складено податкові повідомлення-рішення:

- №0000762301/262 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ерудит-Лідер" за платежем: "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" загалом в розмірі 74 416 грн (в т.ч., 74 415 грн - основний платіж, 1 грн - штрафні (фінансові) санкції) /т. І, а.с. 17-18/;

- №0000772301/263 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ерудит-Лідер" за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, 14010100" загалом в розмірі 28 369 грн 50 коп. (в т.ч., 26 507 грн - основний платіж, 1862 грн 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції) /т. І, а.с. 19-20/.

При цьому, донарахування грошового зобов'язання здійснено за період, що відповідає строку давності у 1095 днів.

У порядку адміністративного узгодження дані податкові повідомлення-рішення позивач не оскаржив.

Натомість, не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при прийнятті оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем протягом 2011 року укладено ряд договорів поставки товарно-матеріальних цінностей (канцелярського приладдя):

- від 04 січня 2011 року №14, за умовами якого ТОВ "Технорес" (продавець) зобов'язувалось продати, а ТОВ "Ерудит-Лідер" (покупець) - прийняти та оплатити товар в асортименті /т. І, а.с. 69/;

- від 01 червня 2011 року №060111, за умовами якого підприємство "Спецбуд-Інвест" Світловодської міської організації інвалідів "Злагода" (продавець) зобов'язувалось передати належний йому товар у власність позивача (покупця), а покупець - прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору /т. І, а.с. 182/;

- від 07 червня 2011 року №07062, за умовами якого ПП "Кас-капітал" (продавець) зобов'язувалось постачати покупцю (позивач) канцтовари в асортименті, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату /т. І, а.с. 172/;

- від 01 серпня 2011 року №110108, за умовами якого ПП "Дніпрогес-сервіс" (продавець) зобов'язувалось передати належний йому товар у власність ТОВ "Ерудит-Лідер" (покупець), а покупець - прийняти товар та сплатити за нього на умовах даного договору /т. І, а.с. 139/.

На підставі зазначених договорів ТОВ "Ерудит-Лідер" протягом січня-травня, серпня-вересня 2011 року отримало товарно-матеріальні цінності (канцелярське приладдя), на підтвердження чого продавцями виписано податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи /т. І, а.с. 72, 75, 79-80, 83, 87, 90, 93, 97, 100, 103, 106, 109, 113, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 135, 138, 143-144, 147, 150, 153-154, 157, 160, 164-165, 168, 171, 175, 178, 181, 185/.

Вказані податкові накладні позивачем, за датою отримання, включено до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та на їх підставі віднесено до складу податкового кредиту спірну суму ПДВ в розмірі 26 507 грн, що відображено у рядку 17 податкових декларацій з ПДВ за відповідні звітні (податкові) періоди та додатку №5 до податкових декларацій з ПДВ "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" /т. ІІІ, а.с. 40-175; т. IV, а.с. 2-47/.

Зауваження щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача - відсутні.

На момент виписування податкових накладних постачальники позивача мали статус платників податку на додану вартість та були зареєстровані як юридичні особи у встановленому законодавством порядку.

Відтак, перелічені вище податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ТОВ "Технорес", Підприємства "Спецбуд-інвест" СМОІ "Злагода", ПП "Кас-капітал", ПП "Дніпрогес-сервіс" товарів протягом 2011 року, є підставою для віднесення до складу податкового кредиту спірної суми ПДВ в розмірі 26 507 грн та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом в якості належних доказів у справі.

За умовами зазначених вище договорів факт передачі товару від продавців до покупця має бути підтверджено видатковою накладною.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем надано копії видаткових накладних /т. І, а.с. 70, 73, 76, 81, 84, 91, 94, 98, 101, 104, 107-зворот, 110, 114, 117, 120, 123, 126, 129, 132, 136, 140, 145, 148, 151, 155, 158, 161, 166, 169, 173, 176, 179, 183/.

Зауваження щодо змісту та форми видаткових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача проти позову відсутні.

Оплату придбаних товарів позивачем проведено на підставі виставлених продавцями рахунків, шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки контрагентів у банку, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено виписки установи банку про рух коштів на рахунку /т. І, а.с. 189-201/.

Товарно-матеріальні цінності від імені ТОВ "Ерудит-Лідер" отримано уповноваженою особою, про що зазначено у видаткових накладних та на підтвердження чого до матеріалів справи долучено викопіювання з журналу реєстрації доручень за 2011 рік /т. І, а.с. 186-188/.

Транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснено автотранспортом ФОП ОСОБА_3 за замовленням продавців, що не суперечить договірним умовам сторін та підтверджено долученими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних /т. І, а.с. 71, 74, 78, 82, 86, 89, 92, 96, 99, 102, 105, 108, 112, 118, 121, 124, 127, 130, 134, 137, 142, 146, 149, 152, 156, 159, 163, 167, 170, 174, 177, 180, 184/.

Надходження товарів на склад та їх вибуття зі складу позивачем відображено шляхом вчинення записів по рахунку 281 "Товари на складі" /т. ІІ, а.с. 18-194/.

Придбані у ТОВ "Технорес", Підприємства "Спецбуд-інвест" СМОІ "Злагода", ПП "Кас-капітал", ПП "Дніпрогес-сервіс" товари позивач реалізував третім особам, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями договорів, звітів про обіг товарів, податкових та видаткових накладних, рахунків, довіреностей /т. І, а.с. 202-213; т. ІІ, 195-249; т. ІІІ, а.с. 1-34/.

З огляду на вищенаведені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи в повному обсязі доведено реальність (товарність) господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ "Технорес", Підприємства "Спецбуд-інвест" СМОІ "Злагода", ПП "Кас-капітал", ПП "Дніпрогес-сервіс" товарів протягом 2011 року, встановлено факт понесення ТОВ "Ерудит-Лідер" витрат на придбання таких товарів та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також підтверджено рух активів (товарів) під час здійснення господарської діяльності.

З приводу посилань апелянта на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2013 року у справі №1601/11479/2012 р. /т. ІІІ, а.с. 179-191/, колегія суддів зазначає наступне.

Вказаним вироком гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 212, чч. 3, 4 ст. 358 КК України.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи наведену законодавчу норму, слід відзначити, що вказаний вище вирок суду не містить жодних посилань на господарські правовідносини з ТОВ "Ерудит-Лідер" чи підроблення гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 первинних документів, виписаних від імені ТОВ "Технорес", Підприємства "Спецбуд-інвест" СМОІ "Злагода", ПП "Кас-капітал", ПП "Дніпрогес-сервіс" в адресу позивача. Так само, мотивувальна частина вироку не містить посилань на Акт перевірки чи дослідження доказів щодо господарських операцій між ТОВ "Ерудит-Лідер" та його контрагентами.

За таких обставин, наведений вирок суду не може слугувати належним доказом вчинення позивачем безтоварних господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що підставою для донарахування платнику податків грошових зобов'язань зі сплати податків може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так само, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право на формування витрат та податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни контрагентами платника податків.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні від 22 січня 2009 року (справа "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), Суд зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що висновок податкової інспекції про заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Окрім того, виходячи з визначення поняття штрафна санкція, що міститься в підпункті 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого дана санкція може бути застосована до платника податків лише у разі вчинення останнім порушення вимог податкового законодавства, а такі порушення в діях позивача відсутні, контролюючим органом також неправомірно застосовано до ТОВ "Ерудит-Лідер" штрафні (фінансові) санкції загалом в розмірі 1863 грн 50 коп.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на контролюючий орган.

Однак, відповідачем суду таких доказів не надано. Разом з тим, матеріалами справи в повному обсязі підтверджено реальність (товарність) господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ "Технорес", Підприємства "Спецбуд-інвест" СМОІ "Злагода", ПП "Кас-капітал", ПП "Дніпрогес-сервіс" товарів протягом 2011 року, встановлено факт понесення ТОВ "Ерудит-Лідер" витрат на придбання таких товарів та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також підтверджено рух активів (товарів) під час здійснення господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача, а тому погоджується з висновком про те, що податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 28 лютого 2014 року №0000762301/262, №0000772301/263 необхідно визнати протиправними та скасувати, а позов ТОВ "Ерудит-Лідер" - задовольнити.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014 року по справі № 816/980/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р. по справі № 816/980/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П.