Постанова

від 18.06.2014 по справі 906/331/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа № 906/331/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Медведик П.П. за довіреністю б/н від 12.06.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арс" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.04.14 р. (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 05.05.2014р.)

у справі № 906/331/14 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок Тканин" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арс" (м.Житомир)

про розірвання договору та стягнення 17062,72 грн.

Судом роз'яснено представнику відповідача права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.04.2014 року у справі №906/331/14 (суддя Тимошенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково, зокрема:

- розірвано договір на виконання авіаційно-хімічних робіт № 2/1/270312 укладений 27 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будинок Тканин" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРС".

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок Тканин" - 6008,00 грн. боргу, 1861,31 грн. витрат на оплату судового збору.

- в частині стягнення 11054,72 грн. неустойки в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення з товариства 6008,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу, відмовити. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.06.2014 р. о 14:50 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином /а.с. 69, 70/.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 28.04.2014 року у справі №906/331/13, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

В засіданні суду апеляційної інстанції 18.06.2014 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній. Просить апеляційну скаргу задоволити.

В статті 99 ГПК України зазначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 27.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будинок Тканин" (замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРС" (виконавець/відповідач) укладено договір на виконання авіаційно-хімічних робіт № 2/1/270312 (по тексту - Договір).

За умовами пункту 1.1 Договору відповідач зобов'язався виконати за плату авіаційно-хімічні роботи на полях, орендованих позивачем у Волинській області, площею 40000 га, а позивач зобов'язався оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що виконавець (відповідач) зобов'язаний за завданням замовника власними силами та засобами виконувати визначені цим договором роботи в строк визначений у завданні, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.2 Договору, сума договору становить 12000,00грн. Розрахунки за надані послуги здійснюються частинами в наступному порядку: шляхом сплати попередньої оплати у розмірі 80000,00 грн. у строк до 27.03.2012 р.; інша частина сплачується на підставі рахунку протягом трьох банківських днів, згідно акту приймання-передачі виконаних робіт.

З наданих суду доказів вбачається, що 27.03.12 товариство з обмеженою відповідальністю "АРС" відповідно до пункту 3.2 договору виставило позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000047 на загальну суму 80000,00 грн. (а.с.22).

29.03.2012 року, за платіжним дорученням № 413, позивач сплатив відповідачу 80000,00 грн. за внесення рідинних препаратів згідно рахунку-фактури № СФ-0000047 від 27.03.12, що підтверджується банківською випискою (а.с.25).

У відповідності до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 0000089 від 30 червня 2012 року, відповідачем було внесено рідинних препаратів на площі 2000 га на загальну суму 73992,00 грн. (а.с.27). Таким чином, забов'язання на суму 6008,00 грн. відповідачем не виконано.

Матеріалами справи підтверджено, що 05.11.2013 р. та 03.02.2014 р. позивач направляв відповідачу претензії, якими просив повернути 6008,00 грн. переплати, які останній залишив без відповіді та задоволення (а.с.10).

За своєю правовою природою Договір укладений між сторонами у справі є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач зазначив про те, що з часу укладення Договору та виставлення рахунку і проведення робіт по внесенню рідинних препаратів пройшло понад 1,5 роки і з того часу жодних дій по виконанню Договору здійснено не було, подальше існування та виконання зобов'язань за Договором втратило інтерес як для Позивача, так і для Відповідача. Більш того, на даний час Позивач вже не обробляє полів, внесення рідинних препаратів у які було необхідним у першій половині 2012 року. Будь-яких ділових контактів Позивач та Відповідач протягом останніх 1,5 року не підтримують.

У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Укладаючи договір позивач розраховував на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань по проведенню авіаційно-хімічних робіт по внесенню рідинних препаратів у 2012 році, однак відповідач виконав свої зобов'язання частково. Крім того,позивач зазначив, що протягом тривалого часу (1,5 роки) між сторонами не існує господарських відносин по договору №2/1/270312 від 27.03.2012 р. і виконання зобов'язань за Договором втратило інтерес як для позивача, так і для відповідача.

Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про розірвання договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем заявлено обгрунтовану вимогу про стягнення з відповідача 6008,00 грн., які були перераховані останньому в якості попередньої оплати за договором від 27.03.2012 р. № 2/1/270312.

Враховуючи вказане, вимога позивача про стягнення з відповідача 6008,00 грн., попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 11054,72 грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст.549 ЦК України).

За умовами пункту 5.7 Договору виконавець за прострочення виконання робіт за цим Договором сплачує замовнику неустойку у розмірі 1 % від суми, вказаній у завданні замовника нарахованій від площі, що підлягає обробітку окремо по кожному виду робіт за кожен день прострочення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, для визначення розміру пені необхідно встановити період прострочення виконання зобов'язання.

Умовами договору від 27.03.2012 р. № 2/1/270312 не передбачено строк виконання зобов'язання.

В якості доказу позивачем надано завдання від 27.03.12 (а.с.21), з якого вбачається, що позивач просить відповідача провести авіаційно-хімічні роботи на суму 80000,00 грн. у строк до 30.06.2012 р. Завдання суд розцінює як одностороння дія позивача, яка не є наслідком виникнення обов'язків у відповідача.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інтанції, що вказане завдання не є доказом узгодження об'єму та строку виконання робіт, оскільки в матеріалах справи відсутні докази його направлення та отримання відповідачем.

Таким чином, судом першої при вирішені даного спору вірно зазначено, що неможливо визначити строк виконання робіт та ймовірність його прострочення, тому, відповідно, не можливо визначити розмір пені.

З огляду на викладене не підлягають задоволеню позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 11054,72 грн.

Отже, місцевий господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок Тканин" до товариства з обмеженою відповідальністю "Арс".

Доводи апеляційної скарги не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 28.04.2014 р. у справі № 906/331/14 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 28.04.2014 року у справі №906/331/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 906/331/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.