Постанова

від 20.06.2014 по справі 826/5857/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2014 року № 826/5857/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Євроформат" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2013 №0009572203.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 24.10.2013 №614/26-54-22-03-07/31724919 є необґрунтованими, оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач - Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Завод Євроформат з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, валового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатом якої складено акт від 24.10.2013 №614/26-54-22-03-07/31724919 (далі - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач вказує на порушення позивачем, зокрема, п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 1 464 814 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013 №0009572203, яким позивачу збільшено суму грошового нарахування за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 197 221 грн. (за основним платежем 1 464 814 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 732 407 грн.).

Судом встановлено, що вказана планова перевірка призначена на підставі наказу від 26.07.2013 №406, згідно з яким тривалість склала 20 робочих днів з 14.08.2013 по 11.09.2013.

В подальшому відповідачем 02.09.2013 складено акт про необхідність перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки позивача №90/26-54-22-03 та оформлено наказ від 02.09.2013 №680 про перенесення термінів проведення розпочатої документальної планової виїзної перевірки з 02.09.2013 до дати отримання копій документів або забезпечення доступу до них.

Проте, позивач подав до Головного управління Міндоходів у м. Києві скаргу від 06.09.2013 №336/13 (вх. від 16.09.2013 №9551/10), у задоволенні якої відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 14.10.2013 №5199/10/26-25-22-07-10. Крім того, позивач подав до Головного управління Міндоходів у м. Києві із скаргою від 27.09.2013 №381/13 (вх. від 30.09.2013 №122/10), у задоволенні якої відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 24.10.2013 №5667/10/26-15-22-07-10.

Також, відповідачем прийнято наказ від 03.10.2013 №802 про продовження терміну проведення даної перевірки на строк 10 робочих днів з 04.10.2013 по 17.10.2013. Крім того, позивач подав до Головного управління Міндоходів у м. Києві скаргу від 11.10.2013 №411/13 (вх. від 19.11.2013 №133/11), у задоволенні якої відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 04.11.2013 №11570/10/26-54-22-03-19.

Доводи позивача щодо ненадання йому вмотивованих рішення про результати розгляду скарг протягом 20-денного строку відповідно до п. 56.8 ст. 56 ПК є вірними, що вбачається з наступного.

Статтею 56 ПК передбачено можливість оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом, як в судовому так і в адміністративному порядку.

Пунктом 56.2 ст. 56 ПК визначено, що у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.8 ст. 56 ПК визначено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

При цьому п. 56.9 ст. 56 ПК передбачено, що якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків (абз. 2). Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту (абз. 3).

Суд зазначає, що накази ДПІ від 02.09.2013 №680 про перенесення термінів перевірки, від 24.09.2013 №751 про поновлення перевірки, від 03.10.2013 №802 про продовження терміну перевірки, є рішеннями контролюючого органу, тому можуть бути предметом оскарження в адміністративному та судовому порядку відповідно до ст. 56 ПК.

Заперечення відповідача щодо інформаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру вказаних наказів, тому не підпадають під визначення будь-якого іншого рішення у розумінні ст.ст. 55, 56 ПК і не підлягають адміністративному оскарженню у встановленому ст. 56 ПК порядку, є помилковими, які прямо суперечать змісту п. 56.2 ст. 56 ПК.

Між тим суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що несвоєчасне надання мотивованих рішень на його скарги свідчить про хибність висновків акта перевірки з приводу порушення позивачем законодавства і неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд звертає увагу, що предметом скаргу були накази про призначення перевірки, спірне податкове повідомлення-рішення не було предметом таких скарг, отже дана обставина не спростовує наявність законних підстав для призначення і здійснення планової податкової перевірки позивача та допуску перевіряючих до її проведення, а також не спростовує правильність зафіксованих в акті обставин порушення позивачем вимог податкового законодавства та підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, суд зауважує, що в разі наявності порушення податковим органом порядку призначення перевірки, належним способом захисту прав позивача було б недопущення співробітників податкового органу од проведення перевірки в порядку п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України.

Стосовно формування позивачем податкового кредиту по правочинам з ТОВ Д.К. - Груп , ТОВ Рослич , ТОВ Запоріжметал Холдінг , ТОВ фірма Жалсі ТОВ Еліткомпані Харків , суд зазначає наступне.

22 жовтня 2012 між позивачем (замовник) і ТОВ "Д.К.-Груп" (підрядник) укладено договір про надання послуг № 2012/11-01, відповідно до умов якого замовник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання: виконати будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи ліфтів пасажирських в м. Києві згідно з адресним переліком, що вказаний в Додатку № 1 та роботи по технагляду та сприянню введенню обладнання в експлуатацію за адресним переліком, що вказано в додатку № 2, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи і сплатити підряднику їх вартість за цінами, визначеними в розділі 2 цього Договору.

Відповідно до додатку № 2 до договору, копія якого міститься в матеріалах справи, сторонами погоджено 32 адреси будинків по місту Києву, в т.ч. 176 ліфтів, по відношенню до яких мають бути виконані пусконалагоджувальні роботи.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем до матеріалів справи надано ряд актів приймання - передачі виконаних робіт, акти приймання - передачі майна та копії банківських виписок про проведення розрахунків, копії яких долучено до матеріалів справи.

Проте, позивачем не надано суду доказів фактичного виконання пусконалагоджувальних та будівельно-монтажних робіт безпосередньо ТОВ "Д.К.-Груп", а також доказів економічної доцільності укладання договору між позивачем і контрагентом.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Рослич", позивачем до матеріалів справи надано договір поставки № 5 від 20.02.2012 та ряд рахунків-фактури, видаткових та податкових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Проте, матеріали справи не містять доказів оприбуткування даної продукції на склад або реалізації (використання) ТМЦ на користь третіх осіб без оприбуткування на складі. Також, до матеріалів справи позивачем також не надано довіреностей на отримання товару, будь-яких доказів його переміщення (не можливо встановити чи у позивача на товар перейшло лише право власності, а товар лишався на складі у ТОВ Рослич , чи товар був переміщений в інше місце).

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ Запоріжметал Холдінг позивачем надано суду копії договорів № 318/09/11 від 16.09.2011, № 05/01/12 від 11.04.2012, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які долучено до матеріалів справи.

Проте, матеріали справи не містять доказів оприбуткування даної продукції на склад або реалізації (використання) ТМЦ на користь третіх осіб без оприбуткування на складі. Також, до матеріалів справи позивачем також не надано довіреностей на отримання товару, будь-яких доказів його переміщення (не можливо встановити чи у позивача на товар перейшло лише право власності, а товар лишався на складі у ТОВ Запоріжметал Холдінг , чи товар був переміщений в інше місце).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Жаслі і ТОВ Еліткомпані Харків суд зазначає наступне. Так, позивача вказує, що оригінали первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ Жаслі і ТОВ Еліткомпані Харків були передані в ОВС ГМУ з фінансових розслідувань Міндоходів в рамках кримінального провадження № 32013000000000077, а копій даних документів позивачем не отримано. На підтвердження факту передачі документів до слідчого органу представник позивача посилається на лист від 18.07.2013 №255/1/13, копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, як вбачається зі змісту листа, в ньому директор позивача зазначає про надсилання оригіналів документів, в той же час не надаючи жодного доказу на підтвердження самого факту надсилання, з урахуванням чого суд приходить до висновку, що позивачем на власний розсуд не надано до перевірки первинних документів по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Жаслі" і ТОВ "Еліткомпані Харків", внаслідок чого, з урахуванням п. 44.6 Податкового кодексу України позивач позбавлений законної можливості формування податкового кредиту по операціям з вказаними контрагентами.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Оскільки фактичне здійснення господарських операцій матеріалами справи не підтверджується, суд вважає, що зміст та обсяг господарських операцій, що відображені в документах по взаємовідносинам позивача з ТОВ Запоріжметал Холдінг , ТОВ Рослич і ТОВ Д.К.-Груп не є підставою для формування відповідних показників податкової звітності, а позивач позбавлений законного права на формування податкового кредиту з вказаними контрагентами.

Суд погоджується з твердженням Позивача, що висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між контрагентами позивача по другову ланцюгу постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, пояснень представників сторін, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 20.11.2013 №0009572203.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 122, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда