Постанова

від 11.06.2014 по справі 826/7314/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/155

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2014 року 16:24 № 826/7314/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Тур Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2014 № 0000802203 та № 0000792203, за участі представників сторін:

представник позивача Тюпа Е.О.;

представник відповідача Колодяжна Л.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 червня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" (далі - позивач, ТОВ "Міда Плюс") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2014 № 0000802203 та № 0000792203 (далі - ППР № 0000802203, ППР № 0000792203).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/7314/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/7314/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.06.2013 по 31.10.2013 по взаємовідносинах з ТОВ «Юмас».

Перевіркою встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на підставі чого TOB «Міда Плюс» було занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 222 712,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України на підставі чого TOB «Міда Плюс» було занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 290 433,00 грн.

За результатами проведеної перевірки на підставі акту від 25.02.2014 № 324/26-53-22-03-21 відповідачем прийнято ППР № 0000792203 по податку на прибуток підприємств на суму 278 392,00 грн. (за основним платежем 222 712,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 55 678,00 грн.), та прийнято ППР № 0000802203 по податку на додану вартість на суму 363 041,00 грн. (за основним платежем 290 433,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 72 608,00 грн.). Загальна сума становить 641 431,00 грн.

Позивач не погодився з висновками акта перевірки від 25.02.2014 № 324/26-53-22-03-21 та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Разом з тим, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; КАС України; ПК України; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, перевірку позивача проведено на підставі податкової інформації, отриманої від Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Юмас» (код ЄДРПОУ 34867282) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.01.2013, в якому зазначено, що підприємство за податковою адресою не знаходиться, укладені договори оренди відсутні.

Перевіркою встановлено, що інформація щодо фактичного виду діяльності підприємства за січень - жовтень 2013 року відсутня. Згідно даних АІС «Реєстр платників податків» основним видом діяльності підприємства є - неспеціалізована оптова торгівля. Також відсутня інформація про наявність об'єктів нерухомого майна та загалом відомості щодо основних виробничих фондів їх сукупної балансової вартості, підприємство не звітує. Інформація про орендовані та одержані по договору лізингу основні засоби, виробничі активи, складські приміщення, земельні ділянки у Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області відсутня.

Також відсутні відомості про наявність необхідних трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, власного чи орендованого нерухомого майна, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів тощо, що є обов'язковим для здійснення господарських операцій.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини з TOB «Юмас» на підставі договору про надання послуг по утриманню території від 01.06.2013 № 01/06/13, за яким TOB «Міда Плюс» в особі Кривіцької О.М (Замовник) та TOB «Юмас» в особі директора Ущіна Є.О. (Виконавець). Згідно договору Виконавець мав надавати послуги по утриманню території, а Замовник мав приймати ці послуги, однак позивачем не надано інформацію про перелік заходів, робіт, які мали бути здійснені під час утримання території, про те, які фактичні дії мало виконувати TOB «Юмас» під час виконання вказаного договору, крім того, TOB «Міда Плюс» не надало жодного підтверджуючого документа права власності стосовно території, яка згідно договору про надання послуг повинна була утримуватися TOB «Юмас».

В ході перевірки з'ясовано, що підприємство відповідно до статуту займається всіма видами господарської діяльності в галузі виробництва, торгівлі, а також здійснює фінансово-економічну, виробничо-господарську, науково-дослідну, проектну та інші види діяльності.

Враховуючи вищевикладене, відповідач прийшов до висновку про нереальність здійснення господарсько-фінансової діяльності між позивачем та його контрагентом TOB «Юмас».

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розд. 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну «первинний документ» наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судом встановлено, що в рахунках-фактур, актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківських виписках, податкових накладних відсутня деталізації з конкретно визначеними послугами, що стосуються поняття утримання території, а саме послуги, які мають бути виконані, лише вказана сума послуг.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків акту перевірки від 25.02.2014 № 324/26-53-22-03-21 про те, що фактично послуги ТОВ «Міда Плюс» не надавались та не були використані у господарській діяльності.

Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є обґрунтованими, а оскаржувані ППР № 0000802203 та ППР № 0000792203 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбаченими діючим законодавством України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Міда Плюс» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" решту суми судового збору у розмірі 4 311,72 грн. (чотири тисячі триста одинадцять грн. 72 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова