Ухвала

від 24.07.2014 по справі 826/7314/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7314/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2014 року №0000802203 та №0000792203, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2014 року №0000802203 та №0000792203. Свої позовні вимоги мотивував тим, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятті з порушенням повноважень і діючим законодавством України.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 червня 2014 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м.Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.06.2013 року по 31.10.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «Юмас».

Перевіркою встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на підставі чого TOB «Міда Плюс» було занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 222 712,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України на підставі чого TOB «Міда Плюс» було занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 290 433,00 грн.

За результатами проведеної перевірки на підставі акту від 25.02.2014 №324/26-53-22-03-21 відповідачем прийнято ППР №0000792203 по податку на прибуток підприємств на суму 278 392,00 грн. (за основним платежем 222 712,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 55 678,00 грн.), та прийнято ППР №0000802203 по податку на додану вартість на суму 363 041,00 грн. (за основним платежем 290 433,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 72 608,00 грн.). Загальна сума становить 641 431,00 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; КАС України; ПК України; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, перевірку позивача проведено на підставі податкової інформації, отриманої від Західної ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Юмас» (код ЄДРПОУ 34867282) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.01.2013 року, в якому зазначено, що підприємство за податковою адресою не знаходиться, укладені договори оренди відсутні.

Перевіркою встановлено, що інформація щодо фактичного виду діяльності підприємства за січень - жовтень 2013 року відсутня. Згідно даних АІС «Реєстр платників податків» основним видом діяльності підприємства є - неспеціалізована оптова торгівля. Також відсутня інформація про наявність об'єктів нерухомого майна та загалом відомості щодо основних виробничих фондів їх сукупної балансової вартості, підприємство не звітує. Інформація про орендовані та одержані по договору лізингу основні засоби, виробничі активи, складські приміщення, земельні ділянки у Західної ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області відсутня.

Також відсутні відомості про наявність необхідних трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, власного чи орендованого нерухомого майна, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів тощо, що є обов'язковим для здійснення господарських операцій.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини з TOB «Юмас» на підставі договору про надання послуг по утриманню території від 01.06.2013 року №01/06/13, за яким TOB «Міда Плюс» в особі Кривіцької О.М (Замовник) та TOB «Юмас» в особі директора Ущіна Є.О. (Виконавець). Згідно договору Виконавець мав надавати послуги по утриманню території, а Замовник мав приймати ці послуги, однак позивачем не надано інформацію про перелік заходів, робіт, які мали бути здійснені під час утримання території, про те, які фактичні дії мало виконувати TOB «Юмас» під час виконання вказаного договору, крім того, TOB «Міда Плюс» не надало жодного підтверджуючого документа права власності стосовно території, яка згідно договору про надання послуг повинна була утримуватися TOB «Юмас».

В ході перевірки з'ясовано, що підприємство відповідно до статуту займається всіма видами господарської діяльності в галузі виробництва, торгівлі, а також здійснює фінансово-економічну, виробничо-господарську, науково-дослідну, проектну та інші види діяльності.

Враховуючи вищевикладене, відповідач прийшов до висновку про нереальність здійснення господарсько-фінансової діяльності між позивачем та його контрагентом TOB «Юмас».

Зазначені посилання відповідача є правомірними з огляду на таке.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розд. 3 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну «первинний документ» наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У рахунках-фактур, актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківських виписках, податкових накладних відсутня деталізації з конкретно визначеними послугами, що стосуються поняття утримання території, а саме послуги, які мають бути виконані, лише вказана сума послуг.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження висновків акту перевірки від 25.02.2014 року №324/26-53-22-03-21 про те, що фактично послуги ТОВ «Міда Плюс» не надавались та не були використані у господарській діяльності.

Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, необхідно звернути увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міда Плюс" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 29 липня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.