Постанова

від 11.06.2014 по справі 2а-10043/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року м.Львів Справа № 876/4101/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Большакової О.О.,

Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

представника позивача Рісної Ю.Б.,

представника відповідача Ониська З.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 року у справі № 2а-10043/12/1370 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Колір ПРО» до державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Колір ПРО» (далі - ТзОВ «Колір ПРО») звернулося з позовом до державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Франківському районі м.Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 року:

- за № 0002532320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179 150,50 грн, в тому числі: 143 322,00 грн. основного платежу та 35 830,50 грн. штрафних санкцій та

- за № 0002522320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 223 333,75 грн, в тому числі: 178 651,00 грн. основного платежу та 44 662,75 грн. штрафних санкцій.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток в сумі 178 651,00 грн. та заниження податку на додану вартість в сумі 143 322,00 грн. по взаєморозрахунках з ПП «Інформаційно-Консультаційний Центр «Облік» та ПП «Столиця-Центр», оскільки реальність господарських операцій, підтверджується первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 року позов задоволено.

Постанову суду оскаржила ДПІ у Франківському районі м.Львова, яка вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у Франківському районі м.Львова проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «Колір ПРО» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., про що складено акт за № 1296/22-1/23957663 від 10.09.2012 р.

Актом перевірки встановлено, що позивачем допущені порушення вимог:

- п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 178 651,00 грн.;

- п.1.7 ст.1, п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 143 322,00 грн.

На підставі вказаного акта 25.09.2012 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- за № 0002532320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179 150,50 грн, в тому числі: 143 322,00 грн. основного платежу та 35 830,50 грн. штрафних санкцій та

- за № 0002522320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 223 333,75 грн, в тому числі: 178 651,00 грн. основного платежу та 44 662,75 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами - ПП «ІКЦ «Облік» та ПП «Столиця-центр».

Проте, з такими висновками суд частково не погоджується з наступних підстав.

Із матеріалів справи видно, що впродовж січня - червня 2010 року з боку приватного підприємства «Інформаційно-Консультаційний Центр «Облік» на користь ТзОВ «Колір ПРО» було поставлено матеріали для виготовлення поліграфічної продукції (закріплювачі, проявники та плівки Kodak, пластини термальні Ipagsa на загальну суму 857 529, 84 грн., в т.ч. ПДВ 142 922 грн.

На підтвердження обставин реальності здійснення вищенаведених господарських операцій позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення про здійснення оплати, витяги з журналу реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти списання отриманих товарно-матеріальних цінностей та акти інвентаризації.

У лютому 2012 року приватним підприємством «Столиця-центр» надано на користь ТзОВ «Колір ПРО» послуги із сервісного обслуговування обладнання на загальну суму 2400,00 грн., в т.ч. ПДВ 400,00 грн.

На підтвердження обставин реальності виконання вищеневеденої господарської операції позивачем надано податкову накладну, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжне доручення про оплату за надані послуги.

Надаючи правову оцінку вказаним відносинам суд враховує наступне.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із п.1 статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст.1 вищевказаного Закону, згідно якої - це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем надано всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'яз-ковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій з ПП «ІКЦ «Облік».

Щодо господарських операцій позивача з ПП «Столиця-центр» суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивач відобразив у податковому кредиті суму податку на додану вартість в результаті господарських операцій в лютому 2012 року з ПП «Столиця-центр».

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясо-вувати, зокрема, така обставина, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції; договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції для тримання реальних наслідків.

Якщо ж, фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З акту здачі приймання робіт № ОУ-0000006 видно, що проведено сервісне обслуговування на загальну суму 2400 грн., в тому числі 400 грн. податку на додану вартість, проте неможливо встановити, що саме обслуговувалося, і чи має це обслуговування відношення до господарської діяльності позивача.

Враховуючи наведене, суд ставить під сумнів реальність господарської операції позивача з ПП «Столиця-центр», оскільки такі не підтверджуються первинними документами та в сукупності з іншими наявними у справі доказами.

У п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент оподаткування згаданих господарських операцій) визначено: валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пп.5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент оподаткування згаданих господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематері-альні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» п.10.1 ст.10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 згаданого Закону).

Також, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (набув чиннос-ті з 01.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансо-вого лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.1 ст.198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст.198 ПК України).

Якщо надалі такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п.198.5 ст.198 ПК України).

Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвер-джені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердже-ні митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий орган вказував, що документальне оформлення господарських операцій позивача із його контрагентом не є достатнім доказом реальності даних господарських операцій, з огляду на проведення ДПІ у Сихівському районі м.Львова перевірки ПП «ІКЦ «Облік», оформленої актом від 16.08.2010 року № 2035/23-209/31215953, яким встановлено, що підприємством відображено в податковій звітності відносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Проте, чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами в повній мірі законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що постанова суду першої інстанції частково ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг частково спростовують висновки суду першої інстанції, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 року в адміністративній справі № 2а-10043/12/1370 скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Колір ПРО» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 25.09.2012 року за № 0002522320 - у повному обсязі та за № 0002532320 - в частині визначення товариству податкових зобов'язань за платежем «податок на додану вартість» у сумі 178652,50 грн., в т.ч.: 142922 грн. основного платежу та 35730,5 грн. штрафних санкцій.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Колір ПРО» судовий збір в сумі 3810,10 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.

Головуючий судді Р.Й.Коваль

Судді О.О.Большакова

Н.М. Судова-Хомюк

Ухвала в повному обсязі складена 16 червня 2014 року.